Виробництво ракет до Patriot в Україні. Тверезо оцінимо перспективу
Читайте NV у Google
Зеленський оголосив, що Україна домовилася про ліцензію на виробництво перехоплювачів для Patriot і може стати третьою країною в історії, яка їх робитиме
За вісімдесят років у цю систему впустили лишень двох — Німеччину і Японію. Розуміємо, що процес — аж ніяк не результат. І тому ця новина — не так про зброю, як про участь в певному клубі обраних.
Ліцензія на виробництво зброї - це рішення впустити чужу країну в коло тих, кому довіряють найчутливіші технології, і партнер для цього мусить відповідати кільком неписаним умовам: лишатися союзником десятиліттями, а не до наступних виборів, мати оборонну промисловість, здатну це переварити, не розносити секрети куди не слід і триматися в орбіті того, хто ліцензію видає.
Німеччина і Японія відповідали всім чотирьом ще з часів холодної війни, тоді як Україна чотири роки тому не відповідала майже жодній, бо була в цій системі отримувачем допомоги, а не носієм технологій. Тепер навіть просте публічне оголошення про допуск до «клубу» — це вже певний знак якості.
Обидві країни багаті, стабільні й без війни на подвір'ї
Тверезо оцінюємо перспективу. Японія, скажімо, отримала першу ліцензію ще 1985-го й доводила її до готових систем чотири роки, а переходячи через двадцять років на новішу версію, витратила ще три з половиною лише на підготовку, і навіть сьогодні, маючи за плечима сорок років досвіду, випускає близько тридцяти ракет на рік, бо частину компонентів досі возить зі США. Німеччина ж, домовившись 2022-го, почала будувати лінію тільки 2024-го й на планові сто вісімдесят ракет вийде поетапно. Обидві країни багаті, стабільні й без війни на подвір'ї, однак їм знадобилося три-чотири роки тільки на підготовку, тож нам, кому дадуть радше простішу версію перехоплювача, розраховувати варто щонайменше на ті самі два-три роки. Тобто ліцензія — це старт довгого шляху, а не зброя до найближчої зими.
Президент США проговорив цю ліцензію публічно, ще навіть не повідомивши виробникам, і сам зізнався, що Lockheed із RTX про це не знали, а логіку пояснив без сентиментів — мовляв, робіть собі самі й перестаньте нарікати, що ми даємо замало, ось вам вудка замість риби. Ніби й відмахнувся від нас, а насправді відкрив двері у клуб обраних.
Політично це і є головне, бо статус працює інакше, ніж постачання. Партію ракет можна затримати, заморозити, використати як важіль у переговорах, і ми це проходили не раз. Членство в колі виробників так не відбирається: якщо країну визнали достатньо надійною, щоб довірити їй чутливі технології, це визнання стає частиною її ваги, яку наступний президент чи наступний бюджетний торг уже не перекреслить одним рішенням. Тут починають діяти інші важелі — корпорації, банки, страховики, інвестори. Якби ми були стартапом, то впевнено б зайняли місце серед єдинорогів.
Текст опубліковано з дозволу автора