Якщо Лукашенко програє. Чого боїться Путін
Поразка Лукашенка в серпні стала б величезним символічним ударом по російській версії його політичної моделі
З 1994 року президент Олександр Лукашенко править Республікою Білорусь залізною рукою. Однак в останні місяці його контроль над країною істотно ослаб, і він цілком може позбутися влади після президентських виборів, запланованих на 9 серпня. Такий результат вразить не тільки Білорусь, він стане також серйозною причиною стривожитися для президента Росії Володимира Путіна.
На початку 2020 року здавалося, що ніхто не зможе кинути виклик Лукашенку. Більшість білорусів були впевнені, що їх авторитарний лідер виграє вибори і залишиться на шостий президентський термін, завдяки тим же самим методам, який забезпечували йому попередні перемоги. І навіть опоненти Лукашенка раптово затихли, коли він почав захищати білоруський суверенітет від путінських планів «інтегрувати» дві пострадянські держави.
Але COVID-19 все змінив. Лукашенко оголосив пандемію «психозом» і регулярно брехав щодо її масштабів і жертв, тому прості люди, постраждалі від цієї кризи, раптово розвернулися проти нього. Особливе невдоволення у них викликали вимоги влади взяти участь у святкуванні 9 травня, присвяченому закінченню Другої світової війни, без масок і захисних рукавичок, а також ставити підписи за переобрання Лукашенка.
На початку травня влада заарештувала популярного блогера Сергія Тіхановського, який раніше оголосив про намір балотуватися в президенти. Але його дружина, Світлана Тіхановська, спробувала виступити замість нього і отримала активну підтримку. У червні черги охочих поставити підпис за її кандидатуру в Мінську, Бресті і Гомелі розтягнулися на півкілометра, незважаючи на вимоги поліції розійтися.
Опитування громадської думки, проведені в період з 20 травня до 22 травня (після цього влада заборонила їх проводити), показують, що Лукашенка підтримують лише 3−6,24% виборців, а Тіхановського — 12,7−18%, при цьому явного фаворита, колишнього гендиректора Белгазпромбанку Віктора Бабарико (зараз він заарештований білоруським КДБ) підтримали 50−54,9% респондентів. 30 червня Центральна виборча комісія в Мінську формально дозволила Бабарико та Тіхановському брати участь у виборах, завершивши перевірку підписів їхніх прихильників. Якщо 9 серпня Лукашенко «виграє» у них, це, майже безсумнівно, спровокує ще одну «кольорову революцію» в Східній Європі.
Але ймовірна поразка Лукашенка після чверті століття майже диктаторської влади є не єдиною причиною, чому серпневі президентські вибори так важливі. Є й інша причина: вже давно спостерігається тенденція, що політичні події в Білорусі передбачають розвиток подій в сусідній гігантській країні.
Російські лідери йдуть слідами Лукашенка з середини 1990-х. Кампанія за переобрання Бориса Єльцина в 1996 році, зокрема його заклик до росіян «голосувати серцем», була прямо скопійована з виборчої кампанії Лукашенка 1994 року. А коли Путін прийшов на зміну Єльцину в 1999 році, він (як і Лукашенко трьома роками раніше) проголосив повернення до «стабільності».
Подібно Лукашенку, який повернув Білорусії прапор і герб радянського часу, Путін відновив радянський державний гімн у Росії. Путін також ішов за прикладом Лукашенка в ліквідації незалежних політичних партій, примусі опонентів до еміграції або навіть їх вбивствах (а іноді це були обидва варіанти). В обох країнах парламент і суди були перетворені на відділи президентської адміністрації, а російське законодавство, що стосується «іноземних агентів» і «небажаних іноземних організацій», скопіювало аналогічні білоруські закони.
Нарешті, проведений Путіним 1 липня національний референдум, який формально дозволив йому залишатися президентом після 2024 року (обнулив конституційне обмеження президентських термінів двома поспіль), став дзеркальним відображенням референдуму Лукашенка в 2004 році. На референдумі росіянам дозволили голосувати онлайн і за межами виборчих дільниць, що нагадує період «раннього голосування» в Білорусі, що тривав тиждень, який гарантує Лукашенко одну за одною перемоги на виборах.
Саме тому поразка Лукашенка в серпні стала б величезним символічним ударом по російській версії його політичної моделі. На майбутнє Росії воно вплинуло б набагато сильніше, ніж намагання України позбутися диктатури. Російські лідери вже давно ставилися до України як до країни, яка, швидше, готова дивитися на Захід, ніж йти російським шляхом, а в Білорусі вони бачать найнадійнішого друга і союзника Росії.
Росіяни відчувають глибоку повагу до білорусів за ті страждання, які вони винесли під час Другої світової війни. Крім того, громадяни обох країн користуються рівним економічним статусом з моменту заснування Союзної держави Росії і Білорусі в 1999 році. Більшість росіян очікували, що Україна рано чи пізно вибере ліберальну демократію і відкине авторитаризм в радянському стилі, але аналогічне зрушення в Білорусі може потрясти основи путінського режиму.
Лукашенка зараз явно ідентифікують з Білоруссю, як Путіна з Росією. Або, як висловився в 2014 році В’ячеслав Володін, нинішній голова російської Думи: «немає Путіна — немає Росії сьогодні».
Подібно Лукашенку, Путін намагається увічнити свою владу, позбавляє виборців будь-якого голосу при прийнятті рішень, спирається на радянську спадщину замість проведення модернізації країни. І тому, якщо Лукашенко не зможе домогтися переобрання, це справить глибоке враження на російських виборців.
Ситуація стає ще більш інтригуючою через зростання напруженості у стосунках між Путіним і Лукашенком. З 2000 року сума російських субсидій Білорусі перевищила $100 млрд, але натомість Росія не отримала нічого, крім сприятливих політичних заяв. При цьому Лукашенко часто критикує Путіна, він очолив сили рососкептиків всередині Євразійського союзу — цієї амбітної геополітичної конструкції Путіна.
Можливо, що у Кремля більше немає ні можливості, ні бажання втручатися для підтримки Лукашенка. Той факт, що в Білорусі немає таких же етнічних протиріч, які сприяли російському вторгненню на територію України, теж послаблює позиції Путіна.
Тепер велике питання в тому, чи послідує Білорусь тим же демократичним шляхом, який в 2014 році вибрала Україна (треба сподіватися, що це відбудеться без насильства). Якщо Лукашенко впаде, тоді путінський режим теж почне виглядати набагато менш непохитним.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.
Copyright: Project Syndicate, 2020
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ