У тіні «чорної ради». Як ми будемо жити після війни

У 2020 році я ухвалив для себе рішення, що виходжу не просто з політики, а й з інформаційного простору. І в наступні п’ять років моя умовна самоцензура полягала не в тому, що я буду говорити тільки хороші речі, а про погані не згадуватиму, а в тому, що я не буду говорити взагалі. Але з 2025‑го я перестав мовчати.

І одна з причин, чому я це зробив, — мене почало дуже турбувати майбутнє нашої країни. Я не згоден з тим, що «не можна розхитувати човен», це суперечить моїм поглядам. Маємо зберігати демократичність, інакше можемо з водою виплеснути дитину.

Про що ж «мовчить суспільство»? Мені дуже імпонує ця фраза, але через антитезу. Бо я вважаю, що суспільство якраз не мовчить. Де раніше воно могло говорити? На кухнях, на якихось зустрічах… А тепер усе суспільство пішло в інформаційні мережі. Суспільство балакає, бовтає, говорить з ранку до вечора — TikTok, Facebook, YouTube, Telegram заповнені величезною кількістю наших слів і думок.

Але про що говорить суспільство?