Читайте NV у Google
Наблизилась шоста річниця тих страшних та мужніх днів лютого 2014 року
18 числа почалась мирна хода, яка закінчилась бійнею в Маріїнському парку і на Шоковичній, а у другій половині дня «Беркут» опрокинув нас на Інститутській та погнав до Майдану.
Міліція захопила усі барикади і ввечері почала прижимати нас аж до сцени. Оборона проходила по лінії Будинок профспілок та пам’ятник засновникам Києва. Після опівночі вони зайняли Стелу і ми були вимушені підпалювати палатки та будувати вогняну загорожу, щоб ВВ не зайшли у середину Майдану.
Це була найважливіша ніч у моєму житті, і я думав, що ми не доживемо до світанку.
Коли я чую якихось там нових «мегапатріотів» чи політиків, то хочу їм задати лише одне питання: «Де ви були в ніч с 18 на 19 лютого 2014 року?» Коли нас було там так мало, а наша революція тоді трималась на тонкій нитці.
Коли весь політбомонд втік зі сцени і залишився один Женя, який координував нашу оборону. Усю ніч ми чекали на посилення зі Львова, яке їхало на своїх автобусах та прибуло вранці. Ніякого транспорту я не чекав так довго і сильно, як цього.
Я дякую усім, хто був тоді поруч зі мною, та тим, хто встиг із допомогою. І головне — вічна пам’ять нашим загиблим Героям. Слава Україні!
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ