Читайте NV у Google
Мені здається, у нас рівень істерики та взаємної недовіри зростає. Михайла Федорова запідозрили ледве не в державній зраді
Через його співпрацю з компанією Palantir Technologies й міністром оборони Італії. Ще раз — не з виробниками балістичних ракет у Північній Кореї, а з технологічним гігантом США, який надає допомогу Україні і з міністерством оборони… ні, не Монголії чи Киргизстану, а з країною НАТО, куди ми хочемо прийти всі разом, але нас поки-що не впускають.
Мовляв, Федоров може передати всі наші секрети італійцям і американцям. Смішні люди — вони думають, що для того, щоб продати секрети, треба офіційно підписувати угоди про співпрацю. Якби так діяли всі шпигуни світу, контррозвідки різних країн можна було б розпускати за непотрібністю. Скажу більше: офіційна співпраця є навіть ускладнюючим фактором, адже всі знають, що Федоров співпрацює з певними компаніями і міністерствами.
Щодо того, що ексміністр консультуватиме Італію щодо трендів сучасної війни, на мою думку, це в наших з вами інтересах. Ми ж самі хочемо, щоб країни НАТО були готові до протистояння з Росією. Не боялись Росії. Були готовими до війни. І саме ця готовність може й зупинити розгортання 3-ї Світової, яке вже йде повним ходом.
Шпигунські практики не передбачають офіційних заяв про співпрацю
І в цій напівістериці є ще один аспект: ми якось повірили в те, що Україна вже є світовим лідером в сфері оборонних технологій. І весь світ тільки й мріє отримати, вкрасти, купити, виміняти наші технології. Добре, якби це було так.
Але мушу вам нагадати, що ті ж американці — ледве не монополісти в сфері виробництва систем ПРО і ракет-перехоплювачів проти балістики. А одні з небагатьох (якщо не єдині) на нашому континенті, хто вже створив систему ПРО, як заявляють й проти балістики, — це ті ж італійці, спільно з французами. І ця італо-французька (чи франко-італійська) система вже стоїть на озброєнні СОУ і називається SAMP-T.
То хто з нас насьогодні є лідером? І у кого нам треба вчитися, надолужуючи трагедію, якої зазнала Україна — тотальну деіндустріалізацію й добровільно-примусове роззброєння на всіх рівнях, коли в Україні приймали абсурдні й злочинні рішення не лише про передачу всього запасу крилатих ракет і бомбардувальників потенційному агресору — Росії, а й різали, всупереч протестам і зверненням вищих офіцерів (таких, як генерал Ігор Романенко) на кольоровий метал системи С-200, які зараз, попри громіздкість і поважний вік, нам би дуже знадобились?
Ризикну припустити, що доступ до західних технологій і співпраці з такими партнерами як Італія і компанія Palantir, в першу чергу, потрібні самій Україні. І така співпраця — це дорога з двостороннім рухом, адже відкриває можливості як для створення спільних розробок і технологій, так і до серійного виробництва нових типів зброї, в тому числі, безпілотних систем, роботизованих комплексів, платформ ШІ.
Взагалі, в країні, яка прагне стати частиною НАТО і ЄС, дуже дивно боятися інтеграції й коопераційних процесів та звʼязків на всіх рівнях. І щоби стати частиною західної цивілізації, нам доведеться перетнути психологічну межу, яку нам століттями навʼязували наші вороги про «нашу хату скраю». Над розробкою таких патернів для українців працювали цілі відділи КДБ-ФСБ. І, нажаль, ворогам вдалося цей вірус окремішності і самообмежень глибоко інфікувати у нашу свідомість.
Наша хата тепер точно не скраю. Вона на східному рубежі в глобальній битві світів. В центрі подій, в центрі війни. І нам треба зрозуміти: бути членами альянсу — це не лише отримувати від нього щось дуже нам потрібне. А й щось віддавати у відповідь. В тому числі — у формі співпраці й частини набутого власного досвіду. Звісно, робити це потрібно у спосіб, який захищає національні інтереси України. Але, повторюся — шпигунські практики не передбачають офіційних заяв про співпрацю. Вони потребують зворотного — максимальних заходів конспірації і анонімного шифрування в складних месенджерах.
Текст опубліковано з дозволу автора