Читайте NV у Google
Про що вже зараз можна робити висновки
1. Протест, думаю, більше спонтанний, бо, що б там не обговорювали місяць в кулуарах про відставки, люди, що вранці вийшли на площу Франка, навряд чи ходили в ті кулуари.
Демократія — це звичка, і життя без виборів важке, тому цей спосіб показати невдоволення дуже конструктивний. Насправді добре те, що в Україні є політично активні люди в наших умовах. Бо криза довіри до влади існує давно, і це могло б викликати суспільну зневіру. Але натомість ми бачимо небайдужість і тиск.
І ще цікавий момент: старі партії за цей час поступово втратили лідерське значення в генеруванні ідей і позиції; зате виникають локальні спільноти, які готові робити це швидко. Наприклад, вимагати від президента бодай притомних пояснень незрозумілих рішень.
2. Роль парламенту. Повага всім («слугам», в першу чергу), хто заявив свою позицію у цьому кадровому цирку — кого б президент Зеленський не привів 7 років тому у ВР під своїм брендом. Добре розуміти, що є люди, які себе почувають індивідуальностями.
Я не знаю Ігоря Клименка, але йому не позаздриш
Я не знаю Ігоря Клименка, але йому не позаздриш — так починати кар'єру в новій сфері. Ну і взагалі — як можна погоджуватись на цю авантюру за усіх цих обставин.
3. Рано робити висновки про довіру до конкретного Михайла Федорова, але можна зробити висновок про довіру до образу, який він представляє, і до ідей, які він публічно продає. Це наявність плану, це бачення результату, це довіра до технологічних рішень і асиметричних дій Сил оборони України (багато хто тут писав про цивілізаційний розлам між баченнями подальшої стратегії ведення війни; про те, що «досвід дідів з'їв молоду енергію»).
І ще — і в протесті, і в тому, як розриває соцмережі, я бачу меседж, що є активна частина суспільства, яка хотіла б виграти війну проти Росії (або, бодай, не програти).
Президент, який не хоче бачити цих підказок від людей, геть управлінськи сліпий. Інший би радів цьому.
4. Президент, який стратегію оборони країни мислить «реформою ТЦК», — це геть сумно і звучить як істерика перехожого про те, що «ТЦК душить жіночку». Сумно-сумно.
5. Зміна уряду, яка могла б пройти непомітно (зрештою, хто в нас лише не був міністром чого завгодно в останній час), стала аж надто добре помітною.
Не даремно ж президент не чужий медіаефектам. Як бачимо — вдалося. Не знаю, чи хотів пан Федоров бути політиком, але на цей момент він ним став.
6. Якщо ти не знаєш історії, ти в неї вляпуєшся.
Банальна і така правдива істина.
Текст опубліковано з дозволу авторки