Читайте NV у Google
Намагаючись точково побороти виклик Covid-19, лише деякі уряди та країни розуміють, що корінь проблеми — в освіті
COVID-19 вносить нові виклики в наше життя і найбільший з них — це паніка. Наростаючи, вона стає не менш небезпечнішою за вірус. Ще десять років тому лікар Мартін Гільберт та його команда з Університету Південної Каліфорнії підрахували, що людина щодня отримує такий обсяг інформації, який помістився би на шпальтах 174 газет. При цьому обсяг відомостей, який ми споживаємо, щорічно зростає на 5%.
Нашому мозку вже зараз не просто обробляти такі масиви даних, і дедалі частіше кожен із нас влаштовує інформаційний детокс, завантажує спеціальні програми, що блокують доступ до соцмереж чи інформують про надмірну тривалість використання. Важко уявити, що відбувається з мозком, коли кожна новина так чи інакше стосується COVID-19 та кризи. Додайте до цього постійне перебування у закритому приміщенні та навалу фейкових новин, й отримаєте феєричний коктейль з паніки, скуповування гречки, туалетного паперу і недієвих ліків.
Подібна ситуація існує майже у всіх країнах світу, та чим нижчий рівень критичного мислення та освіченості населення, тим більш згубними можуть бути наслідки. Соціальними мережами поширюється інформація, що вірусом можна заразитися від тварин, й люди відразу здають домашніх улюбленців до притулків чи взагалі виставляють на вулицю. Час від часу спливають меседжі про те, що ліки від COVID-19 вже існують і натовпи людей змітають чергові неефективні й дорогі препарати з прилавків аптек. Інколи відсутність базових знань з хімії та біології в поєднанні з тривогою та панікою призводить до летальних наслідків. Як от в ситуації з 44 жителями Ірану, що загинули від отруєння метиловим спиртом, бо намагалися таким чином «захиститися» від коронавірусу.
Намагаючись точково побороти подібні виклики, лише деякі уряди та країни розуміють, що першопочаткові проблеми криються в освіті. Коли ж вірус паніки добирається до владних верхівок, то держава починає скорочувати витрати на освіту, вважаючи її другорядним питанням.
Кого і як вчити
Звісно, розпочинати масове навчання дорослих як державну політику — не найкраща ідея. Зрештою, навіть якби доросле населення й відвідувало обов’язкові курси для повторення хімії, фізики, української мови та інших предметів, то користь від такого навчання була б мізерною. По-перше, мало яка людина може «впихнути» у голову повний обсяг шкільної програми з усіх предметів. По-друге, теоретичні знання не мають жодного змісту, якщо людина ніколи не застосовувала їх практично.
Освітній процес — це не збір та колекціонування знань. Людей потрібно вчити аналізувати, ставити запитання й критично мислити. Коли на горизонті з’являються чергові магічні ліки проти коронавірусу, незначний відсоток людей прочитає склад і зрозуміє, що це не більше, ніж приманка для панікерів. Тим, хто не володіє знаннями в галузі фармацевтики чи хімії, достатньо критично підійти до аналізу отриманої інформації. Проаналізувати, звідки взялась новина, чи є підтвердження на офіційних джерелах, та навіть банально запитати в Google, чи справді препарат ефективний, і переглянути перші 10 лінків. Здатність піддавати інформацію сумніву істотно знизить кількість імпульсивних рішень.
Однією з перших держав, що зіткнулася з потребою переформатувати навчання своїх громадян, були США. Адже ті, хто не міг пристосуватися до нових умов життя в інформаційному суспільстві, часто не могли впоратися з новими складними питаннями, й ставали легкою здобиччю шахраїв.
У Штатах серйозно поставилися до цієї проблеми й почали шукати нові підходи до освіти населення. Намагаючись трансформувати освітній процес і перейти від накопичення знань до практики та діалогу, Метью Ліпман, засновник Інституту критичного мислення, в 70-х створив методику викладання філософії для дітей Р4С та інструкцію з її впровадження для педагогів. На думку Ліпмана, метою освіти повинно стати «виробництво» розумних, розсудливих громадян. Адже людина може багато знати, але при цьому не бути розсудливою, розумною, творчою. Така людина може мати в своєму арсеналі багато інформації, але погано мислити.
«Філософія для дітей» має за мету підготовку громадян до подолання різних ситуацій без потрясінь. Методика покликана сприяти плавному входженню людини у світ, соціум, культуру. В основу покладено принцип залучення молоді до філософії та її проблематики: усі дисципліни розглядаються крізь призму філософських проблем, які задають параметри світоглядного характеру. Наразі цю методику активно впроваджують у понад 60 країнах світу.
Справді, якщо ми прагнемо, аби дедалі більше українців набували навичок критичного мислення, то почати варто саме зі школи. Переучувати дорослих набагато складніше, ніж одразу закладати правильний освітній фундамент для дітей.
Але для того, щоб навчити школярів критично мислити, цим умінням повинні володіти їхні вчителі. Тож постійне навчання певної категорії дорослих і є ключем до підвищення рівня освіченості всього населення. З точки зору стратегічного підходу, навчання вчителів та директорів має найбільший потенціал. Навички критичного мислення, ненасильницьке спілкування, стратегування — усе це дуже важливо. Як говориться у прислів'ї «Дай людині рибу, і ти нагодуєш її лише раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годуватися нею все життя».
Зараз почнеться хвиля інвестицій в охорону здоров’я і це логічно, що всі почнуть перепрацьовувати свої стратегії антикризової комунікації, але мало хто задумується, що заїжджена фраза «мийте руки з милом» так і не стане аксіомою. Державам і далі потрібно буде витрачати шалені кошти на інформаційні кампанії, які пояснюють, що вірус справді існує і він небезпечний для життя. Зрештою, усі чиновники розводитимуть руками, коли ні благання, ні примуси, ні заборони та штрафи не діятимуть на людей, які хочуть посмажити шашлики на природі. У таких умовах логічні пояснення та доводи не резонують із цілими поколіннями людей, що росли, вчилися та формували власні цінності під гнітом «ти повинен» і «так треба».
Паніка не перетворюється в хаос, якщо люди озброєні знаннями, вміють аналізувати та критично осмислювати ситуацію, а влада веде постійний та змістовний діалог. Коли кожен член суспільства розуміє реальний масштаб загрози, ми починаємо діяти як злагоджена система не через примус, а з власної волі. Так вибудовується довіра. Так формується демократія.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ