10 кроків Путіна. В який режим перейшла Росія
Що з реальних фактів в сухому залишку?
Перше — звільнення лояльного до Путіна колишнього «сіслібського» уряду.
Друге — відрядження у заслання вірного Медведєва.
Третє — надання Мішустіну унікальних можливостей щодо формування «свого» уряду. Щонайменше чотири члени кабінету обрані безпосередньо Мішустіним.
Четверте — збереження в складі уряду єдиного «медведєвцяі» — Костянтина Чуйченка, та й то — тільки за президентською квотою (міністр юстиції). За прем'єрською квотою в уряді не лишилося жодного ні «медведєвця», ні сісліба.
П’яте — формування Мішустіним не технічного уряду. На першій же зустрічі новий прем'єр у присутності Путіна досить влучно заявив про новий уряд не як про «президентську команду», а як про «нашу команду».
Шосте — радикальна зміна складу урядового економічного блоку з точки зору його ідеології, а отже, характеру майбутньої економічної політики. Михайло Мішустін і особливо Андрій Бєлоусов — жорсткі «державники», прихильники посилення податкового навантаження, проведення селективної промислової політики, втілення «національних проектів»
Сьоме — в своєму зверненні до нового кабінету Путін поставив фактично єдине завдання — здійснення національних проектів. У виступі ж Мішустіна національні проекти серед пріоритетів уряду виявилися лише на третьому місці. А на друге місце новий прем'єр поставив завдання «запустити новий інвестиційний цикл». Тобто назвав мету, яку Путін в принципі не ставив, і яку, здається, взагалі не формулював.
Восьме — невиразного Юрія Чайку на посаді генпрокурора змінив І. Краснов, що неодноразово рекламувався «адвокатом» Вадимом Прохоровим, поставленим до Бориса Нємцова за його життя, а після його загибелі — до Жанни Немцової. Судячи з характеру участі Краснова в справі про вбивство Нємцова, «слідчий» відпрацьовував версію саме ФСБ.
Дев’яте — на пік кадрових змін 13−20 січня Рамзан Кадиров, ненависний кремлівськими силовиками, виявився непрацездатним, на оприлюднення путінського послання не прибув, на п’ятничній молитві в Грозному не з’явився. Але по завершенні кадрового перевороту в Москві відразу повернувся з «непрацездатного» стану до свого офісу.
Десяте — під час оголошення послання 15 січня Путін елегійно відтворив підсумок своєї розмови з невидимим співрозмовником: «Знаю також, що в нашому суспільстві обговорюється конституційне положення про те, що одна особа не має займати посаду президента Російської Федерації більше двох термінів поспіль. Не вважаю, що це питання принципове, але згоден з цим».
Попереднього разу обривки стилістично схожої дискусії до громадськості долетіли в грудні 2015 року: «…своєю заявою» Але це зовсім не факт, що людину треба вбивати. Я ніколи цього не прийму «Путін ніби продовжив елегійну полеміку зі своїм невидимим співрозмовником про те, чи є факти поганих особистих відносин, прояви ініціативи на їх псування, участі в політичній боротьбі, використання в ній певних методів (особистих атак), достатніми підставами для вбивства людини. За путінською заявою видно, що його опонент дотримується іншої точки зору, — згідно з якою за такі дії вбивати можна, і саме в цьому він намагається переконати Путіна».
Різниця між двома зазначеними випадками полягає, схоже, лише в тому, що чотири роки тому Путін так і не прийняв аргументи свого співрозмовника, а цього разу — з ними погодився.
Про що свідчать всі ці реальні факти?
Схоже, про те, що у Путіна відбулася змістовна розмова (і, швидше за все, не одна) зі своїм співрозмовником (ймовірно, колективним), в ході якої сторони дійшли взаємної згоди щодо такої формули: «Поправки до Конституції — ваші (тобто Путіна), урядц і генпрокурора — наші».
Можливо, предметом пакетного обговорення була також і доля Рамзана Кадирова. Однак, здається, остаточного рішення з цього питання досягнуто не було.
З тих самих питань, по яких пакетну угоду було досягнуто, воно і було здійснено пакетом — одночасним внесенням конституційних поправок і проведенням кадрових змін в уряді і генпрокуратурі.
Виникає природне запитання: а хто ж є цим співрозмовником (цими співрозмовниками) Путіна з елегійних бесід?
У чомусь нижченаведена версія нагадує гіпотезу, запропоновану Марком Солоніним і Андрієм Піонтковським. Щоправда, з деякими відмінностями.
По-перше, це не змова, а довірчі бесіди.
По-друге, співрозмовники Путіна — ніякі не змовники, а давні знайомі Володимира Володимировича, його добрі друзі і старі товариші.
По-третє, графами (як, наприклад, фон Штауффенберг) вони не є. Хоча про дворянські титули дійсно мріють і часом навіть діляться своїми мріями з публікою.
По-четверте, характер їх фактичної поведінки дещо відрізняється від морально-етичного кодексу полковника вермахту фон Штауффенберга.
По-п'яте, деякі з них дійсно «з глузду з'їхали на ядерній зброї», причому в набагато більшій мірі, ніж їх співрозмовник Путін.
По-шосте, перебувають вони в званні не полковників, а генерал-полковників. А також генералів армії. Нарешті, в їх лавах є і цивільні. Як в прямому, так і переносному сенсах.
Головний же підсумок кадрового перевороту, узгодженого в ході довірчих бесід з Володимиром Путіним і здійсненого 15−21 січня, полягає в принциповій зміні природи нинішнього політичного режиму в Росії. До 15 січня це був тандем спецслужб і сіслібів за очевидного домінування спецслужб. А тепер це гомогенний режим одних спецслужб.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ