Читайте NV у Google
Що можна розказати про війну в Україні тим, хто далеко і фізично, і ментально
Мене дуже вразило недавнє нічне відео моєї подруги з високого поверху в Українці на Київ, як одна за одною в слухняному ритмі падають не збиті російські ракети і вибухають вздовж горизонту, миттєво перетворюючись на червоні велетенські стовпи, калічачи моє місто і вбиваючи людей. Я в цей час лежала у ліжку в домі під Києвом і рахувала ті вибухи, бо їх добре чутно, земля здригається десь зсередини, знаєте? Знаєте. І пересихає в роті від безпорадності. І тепер відчуття співпали з картинкою…
Я не можу писати останнім часом в соцмережі, охопити всі події словами. Хоча я розумію, що для багатьох іноземців я можу бути ледь не єдиною знайомою українкою, через яку вони можуть отримати безпосередню емоційну інформацію, ту, що не отримаєш із новин. Після кожного обстрілу, або після кожного політичного чи суспільного факапу я кажу собі - напиши. І не можу. Ніби економлячи енергію для чогось ще більш… катастрофічного, чи шо… Ніби стараючись нажитись цим літом.
Варю варення з вишень і абрикос. Радію помідорам. А ночами рахую вибухи або гуглю біотуалети, буржуйки, інвектори. Або все це разом. І не змінним є те, що і вдень і вночі зсередини їсть питання — що і як далі?
І вдень, і вночі зсередини їсть питання — що і як далі?
Про це все писати тупо, бо всі ми переживаємо схожий досвід, нащо це множити. Але ж іноземці…
Майже рік я не виїжджала з України і ось скоро планую, попри повну відсутність цього бажання. Готуюся до смолтоків. Якщо ви спитаєте «how are you» і треба буде відповісти трохи ширше, ніж просто «Thank you, I’m from Ukraine» що я скажу вам… Земля здригається десь зсередини, знаєте? Але ж звідки вам знати. Тоді уявіть, що у вас війна. Що завтра може не стати вашого дома і когось із ваших близьких. Що завтра може не бути. І як це — жити із цим, мінімум, п’ятий рік. І намагатися працювати, розвиватися, бути корисними, не захворіти, не збожеволіти, не озвірити, не зневіритися, не розлучитися і так далі. Не можете уявити? Ми теж не могли…
Тому головне і незмінне, що хочеться сказати тим, хто далеко фізично і ментально: цінуйте, що маєте, але усвідомлюйте його крихкість. Не забувайте, що одного разу і під вашим будинком здригнеться земля, якщо ви дозволите нам програти. Якщо ви не допоможете нам виграти цю війну. Та ні, я не нагнітаю. Перемога окрилить Росію, її апетити зростуть миттєво і вона попре далі, до вас, мстити, самостверджуватись, це їхня історична планида.
Коротше… Я не витягую смолтоків на цю тему. Дякую тим, в кого є сили писати краще і пояснювати все це кожного дня. Сил нам всім і Слава ЗСУ!
Текст опубліковано з дозволу авторки