Чи варто дивитися фільм 1917
Я дуже люблю військову історію і кіно, тому фільми про війну одні з найбільш значущих для мене
На «1917» я йшов якщо не в передчутті, то принаймні в надії на щось значуще. Мені подобається творчість Сема Мендеса (перша її половина) і відгуки на його останній фільм були дуже хвалебні. Так, робота художнього і операторських департаментів тут на найвищому рівні. Все зроблено так якісно і реалістично, що краще й уявити складно. Грають всі також цілком добре — ніхто не вивалюється. Я був готовий до того, що кіно знято кількома довгими нерозривними шматками і цей прийом анітрохи мені не був неприємний. Таке робилося вже не раз, аж до фільму в один кадр: від «Мотузки» Хічкока до «Російского ковчега» Сокурова.
Але мені ніколи не подобалися фільми, де форма починає превалювати над змістом. Коли на догоду красивості або збереженню стилю жертвують фактами і логікою. На жаль, «1917» не уникнув цієї долі. Недоліки і нестиковки накопичувалися за наростанням: відгодована дитина у фронтовій зоні терпляче чекала молока головного героя, буруни і водоспад у цій не гористій місцевості передчували його стрибок, а темношкірий боєць з Девоншира демонстрував всьому світу політкоректність авторів. Для когось це все дрібниці, але мені вони заважали до кінця включитися в те, що відбувається, і переживати до кінця.
Особливо у фіналі, коли після обстрілу, який різко припинився (німці, мабуть, припинили вогонь, відчувши, що їхній підступний план розкрито), капрал Скофілд, вийшовши з траншеї, повної солдатів, які сховалися, потрапляє у польовий госпіталь, розгорнутий тут же — у відкритому полі, впритул до цього окопу. У поранених снаряди вже не поцілять чи що, вони в «будиночку»? Це дитячий садок якийсь.
Навіть «Оскар» не змусив би мене включити цю, без сумніву, класно зроблену попсову драму в список моїх улюблених військових фільмів.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашому телеграм-каналу Мнения НВ