Читайте NV у Google
Але читати і публічно вшановувати — це абсолютно не одне і те ж
Булгаков відкрито, системно, послідовно зневажав українців, українську мову, ідею української незалежності. У цьому плані він нічого нового не придумав — це було до нього і це є зараз, називається «русскій мір». А якщо точніше — звичайний московитський шовінізм.
Це зрозуміло кожному, хто мав хоч поверхневе знайомство з його творчістю (Белая Гвардия, Я убил, Киев-город і т.д.). Заперечувати це може лише той, хто:
1. Нічого з вище переліченого не читав.
2. Перебуває у тотальному запереченні очевидного і просто на чорне говорить біле.
3. Погоджується з ідеями Булгакова.
4. Всі три попередніх пункти одночасно.
Водночас, ніхто не «забороняє» читати Булгакова.
Для кращого розуміння предмета читати можна кого завгодно
По-перше, це неможливо. По-друге, недоцільно. Для кращого розуміння предмета читати можна кого завгодно, хоч Адольфа Гітлера, хоч Сталіна, хоч Булгакова. Я от читав усіх цих трьох і нічого страшного зі мною не сталося.
Але читати і публічно вшановувати — це абсолютно не одне і те ж. Пам’ятник — це публічне вшанування. Це немає жодного стосунку до приватних оцінок і смаків, це елемент політики пам’яті. І ніяким боком, під жодним соусом українофоб Булгаков не може бути частиною української політики пам’яті. Бо це просто смішно — настільки це абсурдно. Але досі треба пояснювати очевидне.
До речі, пам’ятник Булгакову було встановлено за кошти Дениса Баса (заступник мера Києва Черновецького, та сама «молода команда»). Він ще років 15 тому звалив у Москву, де й досі живе і займається будівельним бізнесом. До того він та його колеги з молодої команди активно займалися «будівельним бізнесом» у Києві, перетворивши рогульську хаотичну забудову та знищення історичних пам’яток Києва на корупційну машину. Знищував Київ — а потім звалив у Москву. Цікаво, що це середовище вирішило поставити пам’ятник саме Булгакову.
Текст опубліковано з дозволу автора