Як ефективно підготуватися до майбутніх пандемій
Для відповіді на це питання експерти в галузі світової охорони здоров’я повинні уважніше придивитися до успішних ініціатив у боротьбі з хворобами
Колонку написано з Оком Панненборгом, колишнім головним радником із питань охорони здоров’я та головним науковим співробітником Світового банку
Всесвітня асамблея охорони здоров’я, що почалася минулого тижня, відбувається на тлі маси пропозицій, що надійшли (зокрема від Незалежної робочої групи ООН з питань готовності і реагування на пандемію) з метою затвердити суворіші й обов’язковіші до виконання глобальні правила боротьби з майбутніми спалахами інфекційних захворювань. Серед цих пропозицій новий глобальний антипандемічний договір, підвищення надійності та незалежності міжнародних інститутів, міжнародний механізм фінансування боротьби з пандеміями. Однак стратегія підтримки ініціатив знизу, можливо, спрацює набагато краще.
В опублікованій на початку року доповіді Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) акцент робиться на чотирьох способах зміцнення глобального управління охороною здоров’я. Доповідь закликає до централізованого підходу, покликаному підвищити готовність країн до надзвичайних медичних ситуацій, до загальносвітової системи сповіщень, що гарантує надійний моніторинг дотримання прийнятих правил, до створення глобального медичного потенціалу, наприклад, інфраструктури для секвенування геномів, поліпшення координації між міжнародними інститутами, зокрема ВООЗ, Всесвітньою організацією з охорони здоров’я тварин, Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН, Програмою ООН з навколишнього середовища.
Все це гідні завдання. Але чи є підходи «згори» найкращим способом їх досягнення? Для відповіді на це запитання експерти в галузі світової охорони здоров’я повинні уважніше придивитися до успішних ініціатив у боротьбі з хворобами.
Згадайте, наприклад, боротьбу з онхоцеркозом (річкова сліпота). У 1970-ті роки цей напрям очолювали президент Світового банку Роберт Макнамара, гендиректор компанії Merck Рой Вагелос і генеральний директор ВООЗ Хальфдан Малер. Однак згодом ефективнішою виявилася стратегія підтримки ініціатив знизу, коли майже пів мільйона місцевих медпрацівників взялися за вирішення проблеми. Проведене в 1994—1995 роках дослідження ситуації в різних країнах показало, що у випадках, коли організовані місцеві жителі починають самостійно розподіляти івермектин (ліки, що допомагають лікувати онхоцеркоз), охоплення лікуванням виявляється ширшим, ніж у випадках, коли ліки розподіляється централізовано через систему охорони здоров’я. В іншій доповіді, підготовленій Центром Картера, підкреслюється велика роль, яку в боротьбі з цією хворобою відіграють споріднені і сусідські зв’язки.
Інший приклад — «Бомбейський проєкт боротьби з проказою» (BLP), довгострокова програма для найбільших нетрів Мумбая, як-от Дхараві. Добровольці в програмі BLP отримують необхідну підготовку за допомогою парамедиків, а потім обходять місцевих жителів з метою виявити нові випадки захворювання. Під час нинішньої пандемії цей канал виявився одним з найефективніших у розподілі засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), а також забезпеченні медичними послугами, продуктами харчування, а тепер і вакцинами від COVID-19 найбідніших мешканців тих районів, в яких влада штату Махараштра і федеральний уряд фактично відсутні.
Важливість низових ініціатив у боротьбі з пандемією не обмежується лише країнами, що розвиваються. Уряд Великобританії вклав багато коштів у централізовану національну службу відстеження контактів заражених COVID-19. Але, як показали результати, порівняно погано фінансовані місцеві програми відстеження хворих працювали краще, і це змусило уряд переосмислити свої підходи.
Підвищена ефективність — це не єдина причина, щоб задуматися про стратегію дій знизу. У політичному сенсі багато країн (наприклад, потерпілі від торгової блокади на перших етапах пандемії, від всесвітньої тисняви за поставками ЗІЗ, а також від вакцинного націоналізму) сьогодні більше сфокусовані на національній стійкості, ніж на глобальних зобов’язаннях. І тому новий акцент на локальній стійкості може викликати набагато прихильніше ставлення у місцевих жителів у багатьох країнах світу. Під час пандемії COVID-19 одним з недоліків міжнародного регулювання в сфері охорони здоров’я стала нездатність підготувати, забезпечити і скоординувати розподіл адекватних ресурсів на рівні країн. А похід знизу міг би змінити цю ситуацію.
Крім того, інвестиції в систему моніторингу здоров’я на місцевому рівні, найімовірніше, стануть ключем до успіху в боротьбі з нинішньою і майбутніми пандеміями. І тут будуть критично важливими правильні фінансові стимули. Дрібні фермери в Африці й Азії першими дізнаються, що деякі кури або качки хворі. Причиною може бути вірус пташиного грипу, який здатний спровокувати початок пандемії серед людей. Але якщо фермери, які повідомляють про спалах захворювання, стикаються з перспективою знищення всіх своїх птахів без адекватної компенсації, вони цілком можуть вирішити не ділитися цією інформацією.
На думку Стефана Деркона з Оксфордського університету, інвестиції в охоплення і якість місцевої охорони здоров’я, а також у захист медпрацівників, абсолютно необхідні для того, щоб гарантувати подальше надання базових медичних послуг. Серед них вакцинація, надання антиретровірусних препаратів, додаткове харчування, послуги материнського здоров’я, розподіл москітних сіток, лікування малярії. Крім того, місцеві медпрацівники відіграють ключову роль у захисті найуразливіших груп жителів щільно населених районів та у відстеженні й контролі захворювань.
Подібні підходи знизу вимагатимуть державної підтримки, зокрема фінансування місцевих програм. Ця підтримка, напевно, потребує законодавчого закріплення, щоб стати стійкішою, як це сталося з фінансуванням бразильського медичного науково-дослідного інституту Fiocruz на початку XX століття. Такі закони дозволять уберегти ці організації від спроб скоротити бюджетне фінансування або спрямувати його на інші програми.
Судячи з історії, глобальній співпраці в сфері охорони здоров’я і навколишнього середовища властиві різні комбінації заходів. Монреальський протокол 1987 року, покликаний захистити озоновий шар, є прикладом регулювання зверху, а Паризька кліматична угода 2015 року стала результатом набагато тривалішого процесу, в якому брали участь місцеві спільноти, міста і країни з усього світу. Наукові дослідження, проведені сотнями університетів, інститутів і вчених, а також ініціативи мерів і окремих груп громадян, радикально підвищили обізнаність на місцях, а також рішучість діяти у сімей, шкіл, місцевих ЗМІ, муніципалітетів і регіональних адміністраторів.
Зрештою навіть найкращі зусилля, яких докладають організації для боротьби з хворобами, можуть виявитися зірваними через нездатність міжнародної спільноти забезпечити доступ до ЗІЗ, генетичного секвенування або вакцин. Влада не повинна нехтувати потенціалом охорони здоров’я на місцевому рівні. Щоб краще підготуватися до майбутніх пандемій, моделі дій і угоди повинні допомагати такому реагуванню, яке надійно спиратиметься на місцеві спільноти і цінуватиме їхню участь і готовність брати на себе ризики, а також прислухатися до їхніх тривог.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ