Читайте NV у Google
Чи буде перемир’я від Трампа? Я сумніваюся. Це буде пастка для Зеленського. Як Україні викручуватимуть руки найближчими тижнями
Щоб зрозуміти слова Трампа про перемир’я, варто поглянути на події та процеси принаймні останнього місяця.
Розгляньмо все по пунктах.
1. Посланці Трампа відвідали Москву, а згодом — Київ із новим російсько-американським планом. На жаль, ініціативу ми поки що не перехопили: як і в 2025-му та на початку 2026 року, ми фактично обговорюємо «пропозиції Кремля» і, за можливості, намагаємося їх видозмінити.
Цього разу на порядку денному були як загальні плани щодо заморожування конфлікту, так і окремі складові. Зокрема, перемир’я в повітрі, на морі тощо. Щодо цих складових — тут уже є й ініціатива української сторони.
Про те, що ми поки що перебуваємо в російському треку, свідчать і слова Кушнера щодо територій.
2. Далі — з'їзд республіканців, де головною темою став Іран. Однак на цьому напрямку Трамп не досяг прориву. Точніше, стався прорив хуситів, що суттєво ускладнив можливості постачання нафти на світовий ринок. Ситуація з Ормузькою протокою досі залишається невизначеною. Водночас ціни на пальне в США зростають, і Трамп знаходить «винного» — Україну, яка завдає ударів по нафтопереробній галузі РФ.
Трамп знаходить «винного» — Україну
3. Саміти ШОС і БРІКС, на яких Індія та Китай заявляють про готовність долучитися до процесу щодо України. Вони також досить різко висловлюються стосовно кризи на Близькому Сході. На Трампа чекає візит Сі. З огляду на згадані війни — це вкрай неприємна подія, адже Китай може запропонувати переформатувати переговорні рамки за власної участі. А це означає крах планів щодо гри «РФ проти КНР». Це неприємно і Кремлю.
4. На цьому тлі Трамп знаходить винного у зростанні цін на автозаправках у США. Звісно, це не він зі своєю (або, точніше, з ізраїльською, де його використовують як інструмент) іранською авантюрою. Це Україна. І він просить Зеленського не завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах. Путіна ж ні про що не просить.
5. На цьому тлі беруть тезу, з якою сторони, можливо, загалом погоджувалися — не завдавати ударів по критичній інфраструктурі, — і оголошують, що домовленості досягнуто. У Києві та Москві здивовані. Але президент України змушений підіграти, заявляючи про готовність за умови, що РФ припинить свої удари. У Москві не кажуть «згодні», але й не кажуть «ні».
Але тут важливі також події в контексті російсько-української війни.
А. У РФ на носі — єдиний день голосування. І певна політична перемога у вигляді перемир’я на власних умовах Путіну не завадила б. Це аргумент на користь сценарію, за яким сторони домовляться (з боку РФ).
B. Можливо, це збіг, але після ударів по складах у Василькові та Милі спостерігається певне зниження інтенсивності українських атак на російську територію. Це не провал. Проте кількість БПЛА зменшилася: 7979 за останні два тижні серпня проти 4989 за перші два тижні вересня (наголошую: це дані російської сторони). Ситуація тимчасова. Усе тут впирається в темпи виробництва та поповнення запасів. І це все одно багато, дуже багато (за що дякуємо виробникам і Силам оборони).
C. Російські атаки. Україна переважає РФ за кількістю запущених БПЛА. Так, Росія (за даними української сторони) запустила за ті самі періоди 3113 і 2187 одиниць. Також спостерігається зниження, пов’язане з тим, що Україна уразила кілька пускових установок і низку підприємств, важливих для виробництва. Однак перевагою РФ є реактивні дрони (понад 70%), а також балістика, яка не враховується в цьому розрахунку. Кремль розраховує максимально використати цю перевагу, доки Україна не знайшла засобів протидії реактивним «Гераням» і відчуває дефіцит боєприпасів.
Пункти B і C — це «мінус» для можливості домовленостей про припинення нальотів з боку РФ і «плюс» — з боку України.
D. Експорт через Чорне море ускладнено для обох сторін — насамперед щодо зерна. Водночас спроби РФ скористатися портами країн Балтії, маскуючи власне зерно під казахстанське, можуть наразитися на проблеми: Латвія планує (хоча поки що не запровадила) мита на транзит російського зерна до портів у розмірі 300% і вже серйозніше ставиться до перевірки країни походження. Загроза існує.
Е. Для України атаки на Одесу та залізничну інфраструктуру є більш критичними. Саме через обвал експорту уряд зафіксував зниження надходжень до бюджету. І якщо ситуація не зміниться на краще, потреба в додатковому зовнішньому фінансуванні лише зростатиме.
Однак в обох випадках, коли йдеться про експорт зерна — як для РФ, так і для України, — постає питання: чи відбудеться посівна 2027 року? До того ж у Росії зривається посівна озимих: на неможливість вивезення врожаю (і отримання прибутку) накладається дефіцит… дизпалива та бензину. Тобто тут сторони теоретично можуть домовитися.
F. Скандали та надзвичайні події в силовому блоці, що йдуть один за одним, зокрема й події понеділка. Це вкрай негативно впливає на сприйняття України на міжнародній арені. Йдеться навіть не про корупцію — конфлікти між силовиками можуть сприйматися як загальна слабкість державної системи.
Тепер, з огляду на зазначене вище, змоделюймо варіанти дій сторін.
Оскільки «Трамп попросив Зеленського», а президент України заявив, що країна «готова» припинити удари по критичній інфраструктурі, слово — за Росією. Та оскільки не визначено ані географію, ані перелік об'єктів «критичної» інфраструктури, Кремль цим скористається. Тобто спробує висунути свої вимоги. Наприклад, якщо йдеться про перемир’я на морі, то воно має охоплювати й Азовське море. Або ж запропонує обмін «НПЗ на ТЕС», не погоджуючись при цьому віднести залізницю — чи системи водопостачання та очищення води — до категорії «критичної» інфраструктури. Себто пропонуватиме нерівноцінний обмін, подаючи це як проєкт мирних угод.
Якщо з українського боку не надійде власний перелік об'єктів на території РФ, що мають «критичне значення» (тобто тих, по яких є готовність не завдавати ударів), то російський перелік стане єдиним і базовим для обговорення.
У Кремлі чудово розуміють, що Трампу потрібна «маленька перемога», і вимагатимуть максимуму в обмін на мінімум власних зобов’язань. Що навряд чи можна буде назвати прийнятним для України.
І на Київ тиснутимуть. Тож цікавих історій як на зовнішній арені, так і у внутрішній політиці протягом найближчих двох тижнів буде більш ніж достатньо.
Для Кремля важливо домогтися від України максимальних поступок у цьому конкретному питанні, оскільки це послаблює позиції Києва на переговорах щодо головного — формату заморожування війни.
Трампу потрібна проміжна «угода», щоб зберегти формат, за якого США — і виключно США — виступають посередником між РФ та Україною.
Але навіть якщо угоди буде досягнуто, вона протримається не довше, ніж «припинення вогню» з Іраном. Чому? Я вже писав про це вище і повторю: для Кремля, хай там як, украй важливо послабити переговорну позицію України щодо ключового питання — формату заморожування війни.
Тому удари відновляться. Причому у зриві «перемир'я» Москва спробує звинуватити Київ.
Чи можна цьому запобігти? Повністю — навряд чи. Є поспіх Трампа, є наслідки попередніх рішень і дій (2025 та 2026 роки). Але, як я писав раніше, можливості перехопити ініціативу вже з’являються.
Першим кроком могло б стати надсилання вже сьогодні переліку можливих «обмінів у сфері безпеки». Тобто визначення того, що Україна зобов’язується не атакувати і над якими територіями (це важливо, оскільки РФ наполягатиме на включенні Криму), в обмін на перелік об'єктів, які не повинна атакувати Росія — з урахуванням вимог, висунутих раніше. А не просто заява на кшталт «ми готові». Трампу це, звісно, вкрай не сподобається. Проте вже існуватиме документ, вартий обговорення. І коли з’явиться російський список, на столі лежатимуть два документи, два плани, а не просто перелік побажань Путіна. Важлива також швидкість — хто діятиме першим.
Переговори з державами, зацікавленими принаймні в імпорті зерна з України. За логікою, представники МЗС уже тиждень як мали б відвідувати відповідні відомства в Китаї, Індії, Індонезії, Єгипті, Туреччині, Тунісі, Алжирі, В'єтнамі та Саудівській Аравії. Важливою є їхня солідарна позиція. Міністр Сибіга провів телефонні розмови з представниками половини цього списку, однак інформації про безпосередні поїздки чи переговори я не знайшов. Можливо, такі відрядження й відбуваються, але, наприклад, остання новина на сайті посольства у В'єтнамі стосується VI Всеукраїнського творчого конкурсу «Що для мене Україна?». Посольство в Індонезії розповідає про роботу з військово-обліковими документами за кордоном. Це теж важливо. Можливо, саме в Індонезії.
Але навіть якщо таких візитів не було, є час і можливість відрядити делегації за вказаними дев’ятьма напрямками. Мета, ще раз наголосимо, — активна позиція цих держав (щодо відновлення експорту зерна), якщо й не цілковито єдина, то принаймні близька. Активна демонстрація їхньої зацікавленості — це вже, як каже Трамп, козирі в руках українських перемовників.
Текст опубліковано з дозволу автора