Воїни на щиті. Як Ізраїль повідомляє про найстрашніше — і чому це важливо

З 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року, українські воїни доводять, що мужність не вимірюється чисельністю. Одне питання, яке болить окремо, — як держава повідомляє про воїнів на щиті і що відбувається потім.

В Ізраїлі діє одна з найрозвиненіших моделей системи супроводу загиблих військових ЦАХАЛу та підтримки їхніх близьких. Вона варта уважного погляду. В Україні система підтримки активно розвивається, але на практиці ще має нерівномірність виконання, бюрократичні складнощі та залежність від людського фактору.

Особисте повідомлення

Про загибель військового родина дізнається, дивлячись в очі представникам ЦАХАЛу. Це непорушне правило. Про загибель військового родина має дізнаватися, дивлячись в очі представникам держави.

Прапорці на Майдані в Києві утворили величезне жовто-блакитне полотно

В Україні це також закріплено законом, але на практиці система часто дає збій. Новини, які розділяють життя на до і після, родичі нерідко дізнаються через випадковий дзвінок побратима, СМС або трагічний пост у соцмережах ще до того, як приїде офіційне сповіщення. Це — глибока травма через неналагодженість процесів.

До родини особисто приходить спеціальна група:

• Офіцер по роботі з втратами

• Військовий лікар

• Психолог

• Інколи — старший офіцер підрозділу.

Підрозділ сповіщення ЦАХАЛу налічує 1800 людей. Відділ заснований у 1948 році, але став активним лише через два роки після Війни Судного дня — 1973 року. Група з трьох людей залишається з кожною родиною на час похорону і весь тиждень трауру — шиву.

Вони знають, як говорити і як бути поруч, коли слова безсилі — для цього існують суворі протоколи та навчальні програми. Людина в момент горя не повинна залишатися наодинці зі своїм болем. Абсолютно неприпустимо дізнаватися про смерть сина чи чоловіка між двома робочими дзвінками.

Бюрократію бере на себе держава

Після страшної звістки держава бере на себе значну частину організаційних питань: від організації похорону до логістики та транспорту для родичів з інших міст чи країн. Вся первинна бюрократія, яка в момент горя стає непідйомною, лягає на плечі офіцера супроводу, а не родини.

Кожній сім'ї призначається особистий координатор від Міністерства оборони. Він є єдиним вікном контакту: надає інформацію, пояснює права, допомагає з документами і залишається на зв’язку стільки, скільки потрібно.

Система, яка не закінчується через рік

Ізраїльська модель створена не просто як фінансова компенсація. Право на підтримку не має терміну дії лише тому, що в якомусь реєстрі поставили галочку «виконано». Управління сімей, пам’яті і спадщини Міністерства оборони супроводжує батьків, вдів і вдівців, сиріт, братів і сестер загиблих — роками.

Державна програма ЦАХАЛу діє безстроково і надає родині широкий спектр підтримки:

• Психосоціальний супровід — регулярна робота з психологами, групами взаємодопомоги та закріпленими соцпрацівниками.

• Фінансова основа — довічні щомісячні виплати для різних категорій родичів (на додачу до первинних компенсацій).

• Побутова та медична підтримка — допомога з придбанням чи орендою житла, повне покриття витрат на ліки, стоматологію та спецтранспорт до лікарень.

• Майбутнє дітей — окремі програми розвитку та фінансування від дошкільного віку, через вищу освіту і аж до першого кроку в кар'єрі.

Після трагічних подій 7 жовтня 2023 року всі ці програми були додатково розширені та адаптовані під нові масштаби втрат.

Пам’ять як державний обов’язок

В Ізраїлі існує державний сайт Іzkоr — цифровий меморіал кожного загиблого військового. В рамках щорічних державних церемоній та підтримки приватних меморіальних ініціатив люди не залишаються наодинці зі своїм болем. Держава не дозволяє пам’яті розчинитись у часі. В Україні збереженням живої пам’яті, історій та емоційного зв’язку забезпечують волонтерські програми, профільні громадські організації та місцеві громади.

Що з цього досвіду життєво необхідно Україні?

Прапорці на Майдані в Києві утворили величезне синьо-жовте полотно. Україна вже має високі законодавчі гарантії: велику грошову допомогу, пенсії, пільги, меценатські програми та право на безкоштовну освіту для дітей-сиріт. Волонтерські організації та патронатні служби окремих бригад роблять титанічну роботу.

Проте ізраїльський досвід чітко вказує на чотири системні кроки, які Україні потрібно перевести з паперу в бездоганну реальність:

1. Захист процесу сповіщення про втрату

Нам потрібна жорстка цифрова гігієна та повага до процедури. Повідомлення про смерть не повинно випереджати офіційну групу сповіщення. Також через консульства слід чітко врегулювати механізм особистого сповіщення родин, які перебувають за кордоном.

2. Повноцінний інститут офіцера супроводу

Державна служба супроводу, яка зараз лише створюється в ЗСУ, має запрацювати всюди за єдиним високим стандартом. Родина не повинна самотужки блукати між десятками цивільних і військових відомств, випрошуючи довідки для отримання законних виплат. Офіцер має вести родину «за руку».

3. Перехід від виплат до екосистеми підтримки

Потрібно відходити від логіки «держава виплатила гроші й поставила галочку». Необхідно інтегрувати ці кошти у сталі, прості та доступні програми довічної медичної, житлової та соціальної реабілітації.

4. Діти без батьків — стратегічний пріоритет

Гарантовані державою права для дітей загиблих героїв мають працювати автоматично — без приниження батьків бюрократією, охоплюючи весь період від дитинства до дорослого життя.

За ізраїльською системою стоять десятиліття війни та болю. Україна, яка зараз платить найвищу ціну за свою свободу, спроможна пройти цей шлях швидше. Ключові законодавчі та фінансові механізми вже існують в державі, але потребують уважного виконання. Україна може вивчати ізраїльський досвід, а як орієнтир для гідного, людяного супроводу родин загиблих. Це не питання ресурсів. Це питання поваги.