Читайте NV у Google
Кілька днів поспіль українські лідери думок обговорюють пресконференцію звільнених унаслідок великого обміну російських опозиціонерів
Тригером стала заява двічі отруєного, а пізніше — засудженого до 25-ти років колонії Володимира Кара-Мурзи про необхідність зняття з Росії несправедливих, на його думку, санкцій. А його товариш по нещастю Ілля Яшин розмірковував про необхідність мирних переговорів між Україною та Росією, хоча не уточнив, на чиїх умовах. Загальна думка російської опозиційної трійці — російський народ страждає під гнітом Путіна, війну не підтримує, тож не треба ставити між справжньою Росією та путінською знак рівності.
Реакція українців здебільшого одностайно негативна. Хіба що експосол України в США Валерій Чалий щиро радіє звільненню політв`язнів, адже за ґратами вони рано чи пізно могли повторити долю Олексія Навального. Тобто, померти за невстановлених обставин. До речі, це абсолютно природна реакція представника демократичного суспільства — бранці диктаторів мають бути звільнені.
У різні, не аж такі давні часи, прогресивні західні політики та громадські діячі публічно вимагали волі для радянських дисидентів, серед яких було чимало українців. Борця за права чорношкірих у ПАР Нельсона Мандели. Убитих у російських тюрмах у різний час, але вже в нинішньому столітті, Сергія Магнітського та згаданого вже Навального. Нарешті — двічі ув`язненої з інтервалом в одинадцять років Юлії Тимошенко, полоненої росіянами льотчиці Надії Савченко та захопленого ФСБ в Криму режисера Олега Сенцова.
Можна навести чимало прикладів. Проте всі вони об`єднані часом і місцем. За винятком Мандели та подібних в`язнів на кшталт Тимошенко, більшість опозиційно налаштованих до режиму були арештовані, катовані, засуджені та вбиті або в СРСР, створеному та керованому більшовицькою комуністичною Росією, або в нинішній Російській Федерації, одноосібно керованій Путіним. Таким чином, домагатися свободи неправомірно засудженим, тішитися фактом їхнього звільнення й вважати це перемогою демократії — правильно. Але є протилежний, темний бік цієї медалі: лідером за кількістю утримуваних заручників була, є і надалі буде Росія. Як би вона не називалася.
Лишається дивуватися, чому Пивоваров та Яшин хочуть назад
На додачу маєте ще один факт, на який дотепер уваги чомусь не звертали. Вимоги звільнити політв`язнів, підкріплені демонстраціями, в Західній Європі та США вперше зазвучали лише від початку 1970-тих років. До того часу цивілізованому демократичному світові було якось, даруйте, по цимбалах, що відбувається з правами людини за їхніми кордонами. А в 1930-тих так званий колективний Захід узагалі не вірив у сталінські репресії та газетними публікаціями впливових журналістів заперечував Голодомор в Україні. Тобто, у політичному порядку денному тема звільнення опозиціонерів, передусім — в`язнів Кремля, з`явилася відносно недавно — десь так п`ятдесят років тому.
До чого цей екскурс? А до того, що двоє з трьох звільнених російських опозиціонерів уже наступного вільного дня заявили про бажання повернутися назад до Росії.
Той-таки Ілля Яшин щиро переживає своє вигнання з країни, яка, щонайменше, від 1917 року, після більшовицького збройного перевороту та передання владних повноважень силовикам у вигляді ВЧК, обрала в якості державної політики тотальну війну, терор та насильство. А якщо повернутися ще далі, в період царату, згадати прізвиська царів Микола Перший Палкін та Микола Другий Кривавий, царя Петра, який славився особистою участю в тортурах та стратах, внутрішній терор опричнини Івана Грозного — лишається щиро дивуватися, чому панове Пивоваров та Яшин попри все хочуть назад.
У цьому місці переходимо до реакції українців. Не лише наведених вище. Журналіст Віктор Шлінчак пише: вони говорять тільки про себе і про свої марення, як собою замістити колективного Путіна, тому пресконференція за участі звільнених «нових облич» так званої російської опозиції крім гидливої огиди не викликала нічого. Інший журналіст та військовослужбовець Вахтанг Кіпіані переконаний: ми маємо співпрацювати/підтримувати тільки тих росіян і неросійські народи РФ, які виступають за ліквідацію нинішньої держави на щось інше. Політолог Вадим Денисенко більш поміркований, бо бачить нашою прагматичною задачею перетворити нашу образу на заяви «хороших росіян» про чітку підтримку України. Блогер Борислав Береза та опозиційний до чинної української влади політик Володимир Ар`єв пропонують «перепрошити» Кара-Мурзу, Пивоварова та Яшина. Перший — шляхом вивезення під Покровськ або Торецьк, щоб вони побачили, як прості росіяни за гроші вбивають українців. Другий — влаштувати їм в Україні екскурсію по російських катівнях Бучі та інших деокупованих міст.
Проте найбільш правильною варто вважати реакцію письменника й волонтера Андрія Любки. Варто навести більше прямих цитат його допису: «Сотні авторитетних українців висловили розчарування і жаль з приводу такої поведінки рускіх, у якому світі вони живуть? Сам факт „розчарування“ свідчить, що українці фактично вірять у сказане цими екс-в'язнями! Якщо ви розчарувалися, значить, ви вірили, що є поганий убивця Путін і його кровожерна корумпована кліка. Натомість є мудра ліберальна хороша опозиція, яка сидить у тюрмах. А пропозиція запросити Яшина, Кара-Мурзу та іже з ними приїхати в Україну, побачити Торецьк, Нью-Йорк, Мирноград — це вже не наївність і не простота душевна — це тупість. Давайте будемо возити в Україну рускіх, покажемо їм принагідно позиції українських військових, накриємо стіл, на колінах попросимо барінов зглянутися і пожаліти бідних українців!»
Аби детальніше пояснити, чого досі не зрозуміли розчаровані заявами російської опозиції українці, згадаю нещодавно прочитану книгу історика Олександра Зінченка «Як українці зруйнували імперію зла». Серед інших, своїми спогадами про три дні путчу й та його поразки 19−21 серпня 1991 року ділиться співачка Марія Бурмака. Тоді їй виповнився 21 рік, доросла, сформована і, що важливо, абсолютно, безкомпромісно, беззаперечно проукраїнська людина, якою лишається досі. Проте, щойно повернувшись тоді з фестивалю «Червона Рута» в Запоріжжі, вона відразу ж поїхала до Москви, під їхній Білий дім. З її спогадів, там навіть з`явився синьо-жовтий прапор. Але — це теж її спогад, — там лунало: «Росія! Свобода! Єльцин!» І свідомій українці тоді захотілося кричати те саме.
Так ось: звільнених російських опозиціонерів не влаштовує статус політичних емігрантів. Причому — довічних, бо інакше вони повторять долю білогвардійців, змушених емігрувати після завданої більшовиками поразки. Вони не хочуть втратити батьківщину, що цілком природно. Їм хочеться, аби одного разу їхні імена так сам скандували в центрі Москви не лише росіяни, а й так само — українці. А публічно розчаровані такою їхньою позицією українці підсвідомо хочуть повторення тих історичних днів. Коли виглядало, що ми всі разом валили авторитарний СРСР.
Проте Росія — хвора. Це заявив очільник МЗС Литви Габріелюс Ландсбергіс, коментуючи заклики трійці звільнених послабити санкції та не ображати простих росіян. З його слів, «зцілення Росії буде довгим та виснажливим процесом, а розпочатись він зможе тоді, коли РФ, а не лише російський диктатор Володимир Путін, зазнає поразки. А діагностував цю хворобу ще 1988 року американський письменник та журналіст Томас Гарріс у своєму найвідомішому романі «Мовчання ягнят». Назва — метафора: фермер веде ягнят на убій, вони напевне знають про свою долю, але мовчки йдуть назустріч неминучій смерті. У юному віці героїня роману, Клариса Старлінг, намагалася врятувати хоча б одне ягня, та все безуспішно.
Відповідно, певна частина українських лідерів думок все ж таки готова, навіть підсвідомо, дати черговим «хорошим росіянам» шанс і спробувати врятувати їх. Як дівчинка Клариса — приречених ягнят. Проте самі «ягнята» зовсім не хочуть бути врятованими. Бо щиро вірять як у власне месіанство, так і в можливість того, що Росія одного разу прокинеться. І скине Путіна, так, як колись Єльцин із башти танку проголосив кінець путчистів та свободу Росії. Але оця їхня віра, як і їхні публічні коментарі й заяви про те, що в усьому винен один Путін дорівнюють мовчанню ягнят. Хіба що так званих «хороших росіян» вийде врятувати від смерті, обмінявши на російських убивць. Проте не вийде врятувати від самих себе.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV