П’ять одкровень про життя. Про що люди найбільше шкодують перед смертю
Книга була написана Броні Вер у 2012-му році, після чого перекладена 32 мовами і видана багатомільйонним накладом. Це класичний міжнародний бестселер
Top 5 Regrets of the Dying/П'ять одкровень про життя
П’ять найбільших жалкувань, які люди відчувають наприкінці життєвого шляху.
Книга була написана Броні Вер у 2012-му році, після чого перекладена 32 мовами і видана багатомільйонним тиражем. Це класичний міжнародний бестселер.
Автор книги працювала багато років доглядальницею (співробітник паліативного догляду). І слухала жалкування людей, що вмирали. Після цього завела блог, писала статті, та й нарешті, написала свій бестселер.
З одного боку, дуже цікаво дізнатися, про що ж шкодують люди наприкінці свого життя, але не це зробило книгу бестселером. Автор пише про свій трансформаційний шлях.
Вона була «олімпійською чемпіонкою» паліативного догляду. Найкращою у своїй справі. І прийшла до повного вигоряння. Нейрокоучі це називають четвертим ступенем.
Зокрема, тому що мало дбала про себе і зовсім не шукала, а що саме потрібно їй.
Отже, книга складається з найдокладніших історій конкретних людей, які проживали останній шматочок свого життя, їм залишалося жити менше трьох місяців, а паралельно Броні розповідає про свій шлях пошуку свого покликання.
Отже, що це за п’ять найбільших жалкувань:
1. Я хотіла б мати мужність прожити це життя по-справжньому для себе, а не так, як цього хотіли б від мене інші.
2. Я хотіла б не працювати так важко.
3. Я хотіла б мати мужність висловлювати свої почуття.
4. Я хотіла б залишатися у контакті зі своїми друзями.
5. Я хотіла б дозволити собі бути щасливішою.
Всі ці жалкування були розказані кількома прикладами для кожного. Ми проживаємо разом із Броні життя її пацієнтів. Але не лише останній шматочок, а повністю.
І останні розділи присвячені тому, як жити так, щоб наприкінці життя не жалкувати про те, як ми його прожили. І, звичайно, йдеться про перехід від життя розумом до життя серцем. Як каже Будда: «Розум не знає відповідей, серце ж не знає питань».
Для мене ця книга була чудовим компасом, з яким я можу звірити свій. І ще раз згадати, що можна зробити по-іншому, поки що час ще є.
З історій, які найбільше зачепили мене:
1) Історія про Джозефа, в якій син замінив йому доглядальницю, яка була йому дорога, на звичайну, дешевшу нелегальну іммігрантку. Джозеф надто багато працював. І він не висловлював своїх почуттів і тримав усіх на відстані.
2) Історія про Джуд, яка померла в молодому віці, але змогла зробити правильний вибір, хоч і не підтриманий батьками. Джуд все життя мріяла про мистецтво, але на вимогу батьків обрала юриспруденцію, яку вона так і не полюбила. Зате Джуд покохала художника, і через кохання до нього змогла прийти до мистецтва. Батьки відмовилися із нею спілкуватися. І батько пом’якшав, тільки коли народився онук. Мама не змогла пробачити цього батькові. І до кінця життя не планувала спілкуватись із дочкою. Дочка написала прощальний лист любові кожному з батьків, які попросила свого чоловіка передати їм після смерті. Чоловік пішов на ризик і передав листа матері за життя. Мати прочитала його, зрозуміла, що вона втрачає дочку і змогла переступити через свою гордість і пробула з нею до самої смерті Джуд. Тільки в останній фазі життя дочки вона визнала право її вибору, що дозволило Джуд легше піти.
3) Історія Cath, яка перед самою смертю змогла донести до Броні, що не варто все своє життя проводити з майбутніми покійниками. Для запобігання повному вигоранню, до якого прийшла Броні, а також для більш точного визначення свого покликання, необхідне заняття з перспективою. Тільки перспектива може впустити щастя у наше життя!
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ