«Вулиця» включається, коли помирає демократія. Чому українці протестують
З початком сезону «турборежиму» почався когнітивний дисонанс між обіцяним та реальністю
У четвер 6 лютого під стінами парламенту у черговий раз вийшли протестувати аграрії та інші противники пропонованої урядом Олексія Гончарука земельної реформи. 19 лютого знову вийдуть — ФОПи. Маю передчуття, що журналісти та представники мас-медіа вийдуть також протестувати проти медійно-пропагандистських законів Мінкульту. Ну, і тримаємо у пам’яті нещодавню кампанію лідерів місцевого самоврядування та експертів, які просили доопрацювати зміни до Конституції України.
Що об'єднує всі ці процеси?
Відповідь проста — влада не запросила зацікавлені сторони (стейкхолдерів) обговорити проблеми і шляхи їх вирішення до внесення проектів рішень до парламенту. Як результат ми отримали законопроекти низької якості та такі, які розходилися з інтересами тих, для кого ці закони мали ухвалюватися.
Демократичні країни відрізняються від тоталітарних тим, що в них нема монополії на візію ідеального майбутнього. При демократії влада обговорює кінцеві результати публічних політик з зацікавленими сторонами, бо держава працює для них, а не вони є ресурсом для держави.
На жаль, після падіння СРСР, ми так і не отримали державно-бюрократичний апарат, який би служив людям, а не розглядав людей як ресурс для реалізації своїх інтересів. Тож при зміні влад, кожна наступна хотіла «ощасливити українців» в свій спосіб, без консультацій з кінцевими вигодонабувачами публічних політик. Зберігаючи обмежений доступ до ухвалення публічних політик. Поразка Порошенка на попередніх президентських виборах є наслідком такого стану речей.
Українці чекали на обіцяне народовладдя від команди Володимира Зеленського: щоб їх нарешті почали слухати та чути, щоб запрацювали зворотні зв’язки, щоб влада була для людей, а не люди для влади. І от з початком сезону «турборежиму» почався когнітивний дисонанс між обіцяним та реальністю. Якщо не запровадити нові процедури, які б гарантували участь зацікавлених сторін у процесі ухвалення публічних політик, країна піде по негативному сценарію, який я описував в червні минулого року в колонці «Демократія мертва, нехай живе демократія».
Якщо ми прагнемо перегорнути УРСР як сторінку нашої тоталітарної історії, і відкрити натомість нову демократичну еру в Республіці Україна, потрібно почати глибоку реформу процесу формування публічних політик. Цей процес має стати людиноцентричним, як цього прагнуть українці, і що обіцяв Володимир Зеленський під час виборчих перегонів.
Для цього важливо запровадити нову демократичну культуру для всіх сторін: для парламентської більшості, для парламентської опозиції та для зацікавлених сторін з-поза меж парламенту. Щоб люди перестали виходити на вулицю проти рішень, які вони або не поділяють, або не розуміють, вони мають бути долучені до процесу генерування цих рішень.
Є три законодавчі ініціативи, реалізувавши які Володимир Зеленський та фракція Слуга народу увійшли б в історію як ті, хто вирвав Україну з тоталітаризму і запровадив демократичні процедури ухвалення публічних політик:
1. Важливо в новому законі «Про регламент ВРУ» не просто виконати рекомендації описані у доповіді та дорожній мапі Пета Кокса, підготовлених у 2015−2016 роках, а чітко регламентувати етап обов’язкових попередніх консультацій з зацікавленими сторонами, між внесенням законодавчого проекту до апарату ВРУ та моментом його потрапляння на розгляд в першому читанні.
Зацікавлені сторони мають отримати проект рішення, супровідний лист, з аналітикою регуляторного та економічного впливу на зацікавлених сторін, а також запрошення від профільного Комітету обговорити цю законодавчу ініціативу перед її розглядом на першому читанні.
За таких умов зацікавлені сторони будуть розуміти зміст пропозиції та як це вплине на них. І у випадку незгоди зі змістом пропозиції вони запропонують в форматі порівняльної таблиці і супровідного листа власні пропозиції до поданого проекту. Це призведе до публічного дискурсу про зміст публічних політик, що є нормою і стандартом в демократичних суспільствах, а не до політичних протистоянь між більшістю та опозицією.
Так, в результаті, по-перше, відфільтруються безглузді ініціативи, які і не мали би потрапляти до парламенту. По-друге, значно підвищиться якість проектів рішень, які йдуть на перше читання, що на порядок зменшить кількість правок на друге читання, якщо взагалі буде необхідність в таких других читаннях. І головне, якщо зацікавлені сторони отримають можливість працювати з більшістю в напрацюванні профільних для них політик, то вони будуть зацікавлені в тому, щоб така влада залишалась і надалі. І це по-третє. За таких умов, опозиція, здебільшого, не реєструватиме альтернативних проектів, а включиться в процес доопрацювання проектів рішень від більшості, за винятком де вони виступили ініціаторами власних рішень, будучи в ньому адвокатами інтересів зацікавлених сторін.
2. Щоб убезпечитися від зловживань процедурою публічних консультацій різними зацікавленими сторонами та опозицією, важливо описати саму процедуру проведення цих публічних консультацій в законі «Про публічні консультації».
Має бути зрозумілий порядок та алгоритм проведення консультацій, а також чітка форма, в якій повинні подаватись пропозиції до проектів рішень, і законодавча гарантія зворотного зв‘язку по кожній пропозиції. Це дасть можливість прогнозувати календар проходження проекту через парламентські процедури від моменту внесення до моменту голосування в цілому.
Головне, для будь-якої більшості розуміти, цей закон не про імперативне врахування пропозицій, а про процедуру їх подачі та розгляду. Вони матимуть дорадчий характер. А влада або враховує пропозиції, або — ні, беручи політичну відповідальність за будь-якого сценарію.
З. Останнім важливим в цьому пакеті реформ в переліку, але не за значенням, має стати закон «Про публічну адвокацію та залучення зацікавлених сторін до процесу ухвалення публічних політик».
Цей закон мав би унормувати те, хто є ті позапарламентські суб'єкти, які можуть бути кваліфіковані як зацікавлені сторони та повинні бути запрошеними до публічних консультацій, а також як будь-хто може стати таким суб'єктом і що для цього потрібно зробити. Таку реформу однозначно підтримають всі зацікавлені сторони, наші західні партнери, і переконаний — парламентська опозиція.
Власне, це і є те реальне народовладдя, яке обіцяв президент Зеленський. Тому залишається питання, чи ініціює команда президента цю довгоочікувану суспільством реформу, чи вулиця скандуватиме: «Демократія мертва, хай живе демократія!» Даєш демократизацію процедур? Даєш #народовладдя?
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ