Читайте NV у Google
Почну з того, що скептично ставлюся до оприлюдненого страху російського диктатора Путіна бути повішеним у разі рішення зупинити війну без повного захоплення Донбасу
Видання The Economist пише про це із посиланням на якісь близькі до Кремля джерела. Але Кремль — це вже трохи більше ста років, як ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ-ФСБ, тобто — спецслужби.
Це не секрет, як не секрет і те, що сформувалися ці спецслужби та загалом російсько-радянські силовики на базі російського ж криміналітету — грабіжники банків у царській Росії, так звані експропріатори експропріаторів, організатори кримінальних схем на кшталт «залізного» Фелікса Дзержинського тощо.
Тож логічно, що неназвані джерела Кремля — лише вправні дезінформатори, виконавці продуманих спецоперацій. Метою цього зливу може бути непрямий посил від їхнього господаря Путіна до Заходу: «Гарантуйте безпеку — тоді поговоримо».
Це показуха, яку диктатор може собі дозволити
Проте це лише припущення, теорія, ґрунтована на генетичній брехливості росіян, відзначених, для прикладу, маркізом де Кюстіном у праці Росія в 1839 році, Жерменом де Ланьї в датованому 1853 роком дослідженні Батіг і росіяни: звичаї та організація Росії та іншими дослідниками Росії та росіян, котрі побували на тій території раніше та пізніше. Зрештою, на їхній патологічній брехливості раз по раз наголошує у своїй книзі Ми знову здобули державність перший Надзвичайний і повноважний посол незалежної України в РФ Володимир Крижанівській.
Просто є три види російської брехні. Перший — підсвідома, бо це їхня натура. Другий — свідома й добре продумана, має всі ознаки дезінформації та пропаганди, згаданий вище метод спецслужб. Третій — міксований: збрешемо, але щоб ще й мати з того політичну вигоду. Ось на чому базується мій скепсис щодо правдивості неназваних джерел Кремля. Проте коли йдеться про озвучення страхів безпосередньо Путіна, варто зважити на ту обставину, що в Росії йому ніхто нічим не загрожує. Офіційно озвучене чергове збільшення особистої охорони свідчить не про страх. Це показуха, яку диктатор може собі дозволити: мовляв, дивіться, я недосяжний для ворогів, навіть не намагайтеся. До слова, кількість охорони дорівнює довжині кортежу й пишності супроводу першої особи. Так «положено», піддані це схвалюють, радіють тому, як дбають про безпеку реального національного лідера. Та й пишнота кортежу йому за статусом належить.
Тому всі міркування блогерів та звичайних громадян у соцмережах щодо переляканого Путіна, його боязні гніву власних громадян та смерті внаслідок державного заколоту через удар табакеркою в скроню, як убили свого часу імператора Павла Першого — терапія. Але вона теж має підґрунтя.
Є інформація з відкритих джерел про те, як Путін із жахом переглядав відео розстрілу подружжя Чаушеску наприкінці 1989 року. Румунський диктатор отримав своє формально за вироком скорого суду, фактично — разом із дружиною Єленою був лінчований. Також відома його хвороблива реакція на суд над сербським диктатором Слободаном Мілошевичем. Ще він уважно стежив за фіналом Муаммара Каддафі. Проте історія Росії, особливо після 1917 року, подібних випадків не знає. І хто-хто, а спецслужбіст Путін чудово розуміє це.
Царів убивали внаслідок придворних змов. Нема жодних підстав вважати, що на Путіна чекає подібна доля. Він особисто вибудував систему, яка працює на взаємну недовіру й унеможливлює змову із шарфом і табакеркою в якості зброї чи застосуванням отрути на кшталт «новичка». Ще царів убивали нігілісти, анархісти та інші «народновольці» типу Олександра Ульянова, старшого брата Володимира Леніна. Але і тут мимо: російська система побудована так, що не знайдеться жодної бойової групи, готової розпочати подібне полювання.
Останній російський цар Микола Другий відмовився від престолу сам — проте цьому передувала не лише Перша світова, котра виснажила Росію, а передусім банальні черги за хлібом у Петрограді. Нинішня воєнна економіка Росії не дорівнює порожнім полицям магазинів — так само, як не дорівнює вона аналогічній ситуації 1990−1991 років. Саме талони на цукор та гонитва за баночкою звичайного майонезу добила СРСР. Ну, а вбивство царя Миколи з родиною в Єкатеринбурзі теж не страх Путіна. Бо скоєно це за наказом новоствореної ВЧК, яка Путіна й породила. Отже, сам себе він не розстріляє, тим більше — не повісить.
У сухому залишку маємо не той висновок, згідно з яким російський диктатор боїться власного оточення. Навпаки, Путін прекрасно розуміє: в Росії йому нема, чого й кого боятися. Він хоче дожити до 150 років, що теж ніби взято з відкритих джерел. Але все одно після визначеного терміну мусить померти й свідомий того. Звичайно, помре раніше, років так через десять. Своєю смертю, на власному ліжку чи в палаті реанімації. І поки цього не сталося, він має ресурс воювати. Бо ввімкнути задню — не по поняттях криміналу, який його виховав та сформував. Усе інше — лише слова, не страхи.