Читайте NV у Google
Спочатку Молдавія, потім Угорщина, тепер Вірменія. Путінська Росія тепер нікому не потрібна
Переможні, економічно успішні тиранії бувають дуже привабливими. І ленінсько-сталінський більшовизм, і фашизм Муссоліні, і гітлерівський нацизм. Скільки дурнів, не кажучи вже про негідників, і обдурених брехнею пропаганди недурних людей потягнулося до всіх цих вождів, дуче, фюрерів… Закінчують вони все одно погано, «ну так це потім».
А зараз для Росії якраз і настало це остаточне «потім».
Насилу «перетиснувши» Горбачова і його Перебудову, ЧК-КДБ здійснили реванш, ГКЧП на початку 2000-х. Примаков, Єльцин, Лужков, Анатолій Чубайс, Шаймієв, Борис Березовський — усі ці державники і ринковики стали повивальними бабками чекістської реінкарнації, що міцно з'єдналася з ім'ям Володимира Путіна.
І все виходило до весни 2022 року
Спочатку все йшло за зростальною — Мюнхенська промова Путіна в лютому 2007 року, маленька переможна війна з Грузією в серпні 2008-го, майже безкровна анексія Криму в 2014-му, успішний захист тирана Асада в Сирії, нахабні й жорстокі авантюри в Африці на південь від Сахари.
І КДБ успішно і звично розпускав комінтернівські щупальця по всій планеті, вербував у країнах Заходу і Сходу президентів, прем'єрів, міністрів, принців королівської крові, використовуючи свій старовинний метод підкупу, шантажу і провокації. Та ще й розтління демократії, безсоромно підтримуючи радикальні партії, які всередині демократій бажають цю демократію зруйнувати та затвердити подібну до путінської владу в себе та для себе; та практику розтління душ — Епштейн та інші, бо розбещеними душами легко маніпулювати тими самими методами.
І все ладналося, і все виходило до весни 2022 року, а потім раптом зламалося. Спочатку здавалося, що це «тимчасові труднощі». Що безглузда СВО скоро обернеться осмисленою і тріумфальною перемогою, відродженням СРСР, лідерством у Європі та світі. Але роки йшли, путінський режим дедалі більше загруз у безнадійній для нього війні проти України, рахунок загиблих іде на сотні тисяч, українці навчилися перемагати і завдавати противнику тяжких збитків, і для протистояння їм своїх сил Путіну не вистачило.
Довелося наймати північних корейців, йти на уклін до Кіма, позичати в аятол. Народне господарство Росії тріщить по швах і, стиснувши в кулак чекістську гордість, принижено просить Путін Богдихана про кредити і ринки, принижено, і що найприкріше для російського диктатора, майже безуспішно.
З початком п’ятого року війни, коли кількість її днів і ночей перевершила терміни «Великої Вітчизняної», чекістський режим у Москві став очевидно непопулярним і в Росії, і в світі. У його світле майбутнє вірять тепер тільки найнаївніші люди, які відпочивають у компанії Володимира Соловйова. Великий будинок на Луб’янці ще не стоїть забитим, як поміщицька садиба на картині Василя Максимова «Все в минулому», але сирою гниллю і безнадією від нього вже несе за версту.
І тому навіть найвірніші сателіти наважуються повернутися спиною до цієї руїни. Спочатку Молдова, потім Угорщина, тепер Вірменія. Путінська Росія тепер нікому не потрібна. Навіть украй праві підгодовані Кремлем радикали Західної Європи, навіть старі симпасанти за духом, на кшталт Дональда Трампа, тепер дедалі активніше відмежовуватимуться від неї. Але, в першу чергу, путінська чекістська Росія стає непотрібною самій Росії. Невдах зневажають, а особливо — амбітних невдах, які ще недавно говорили з усім світом через губу. Для тих, кому хочеться жити добре, такий невдаха стає не трампліном у майбутнє, не опорою в сьогоденні, а тільки жорном на шиї в болотній трясовині минулого.
Утім, бандитський чекістський режим, що утвердився в Росії 1918 року, навряд чи міг закінчити інакше, як тільки повністю опаскудивши в очах усього світу і підкорену ним Росію, і самого себе.
Текст опубліковано з дозволу автора