Китай кидає виклик Заходу. Як це змінить роль Росії
У грі «Китай проти Заходу» Росія опиняється запасним гравцем, якому навряд чи судилося вийти на поле
Хто моргне першим — звична російська гра з Заходом. Сьогодні цією грою зайнялися Китай і Захід. The New York Times стверджує, що світ розколюється на два ворожі табори на чолі з США і Китаєм.
Дійсно, вимальовуються контури нового глобального порядку. Не обов’язково такого, про який пише NY Times. Зрозумілим є одне: роль Росії в ньому напишуть інші.
Америка ще за Трампа поставила завдання зупинити Китай. Європа досі намагалася уникнути участі в їхній конфронтації. Європейці знайшли ідеальний баланс: американці забезпечують їм «парасольку безпеки», а китайці — економічну вигоду.
Під тиском Вашингтона ЄС довелося продемонструвати відданість цінностям і разом зі США, Канадою і Великобританією викотити Китаю санкції. Як осуд Пекіну за репресії проти уйгурів, придушення демократії в Гонконзі і погрози Тайваню. Все б і забулося. Але Пекін вирішив, що настав час показати кулак. Китайці відповіли Європі своїми санкціями, бойкотом західних компаній і вторгненням армади китайських літаків у повітряний простір Тайваню.
Росія як порушник спокою відходить на другий план. Світ зайнявся конфронтацією Заходу і Китаю. Від того, як розгортатиметься їхня гра м’язами, залежить не тільки відродження американського лідерства та здатність Заходу до єдності, але і те, хто стане глобальним опонентом ліберальної демократії.
Звичайно, Росія погрозами бити вікна успішно згуртовує Захід. Російська загроза обґрунтовує збереження НАТО і зміцнює партнерство США і Європи. Словом, Росія заштовхує Захід в епоху, до якої вона звикла.
Китай для Заходу — суперник іншого типу. Як ішлося в доповіді RAND, Росія — «парія, але не суперник, а Китай — суперник, але не парія». У західному суспільстві заведено думати: Росія зацікавлена в підриві західного порядку, в якому вона не може домінувати; Китай прагне перекроїти цей порядок, сподіваючись у ньому лідирувати. Росія становить виклик, на який Захід відповідає через стримування. Китай стримати неможливо хоча б тому, що Китай проник всередину західних судин.
Китайці, здавалося б, міркують у тому ж ключі. Так, Foreign Affaires цитує китайського дипломата, який так пояснює різницю між Росією і Китаєм: «Росія намагається зруйнувати світовий порядок… Але Китай отримує від нього вигоди і намагається його змінити, не руйнуючи його».
Нинішня агресивність Китаю збиває з пантелику. Невже Китай готовий претендувати на роль антизахідного полюса? Але що Пекін може запропонувати світові? Де ті країни, які готові побігти під китайське «крило»? Але найголовніше: перехід Пекіна до ролі антагоніста Заходу закриє для нього західне джерело життєздатності.
Створюється враження, що Пекін помилився з оцінкою ситуації, вирішивши, що зі США покінчено, а європейці підсіли на китайську економічну голку. Тому Заходу можна диктувати свої умови і змусити його відмовитися від моральних повчань. Може здатися, що Захід потрапив у китайські тенета. Для німецьких автоконцернів (VW, Daimler і BMW) Китай є головним ринком збуту. Китай — найбільший кредитор Америки, якому належать американські облігації на суму $1,1 трлн. Китай є ключовим джерелом імпорту товарів для 49 економік світу.
Самовпевненість, однак, підвела китайців. Пекін сьогодні робить те, що робила до нього Москва — своєю войовничістю консолідує Європу і США. Але ж тільки вчора, граючи на економічному інтересі, Китай розмивав західну єдність.
Здається, що рано чи пізно пристрасті вгамуються. Навіщо Китаю обвал західного світу або перетворення його на «бойову колісницю», якщо є можливість його пристосовувати до своїх потреб?
Але конфронтація не мине без сліду. Захід почав шукати спосіб витіснення Китаю зі своїх неврологічних сфер. Так, німецький бізнес закликав ЄС «протистояти експансії китайського держкапіталізму». Уряд ФРН посилює правила продажу стратегічних технологій Китаю. Європа готова відмовитися від участі Китаю в розробці мереж мобільного зв’язку 5G. Байден і британський прем'єр Джонсон розмірковують про те, як підірвати китайську стратегію світового впливу «Один пояс — один шлях».
У західному суспільстві почали обговорювати пастку для ліберальних демократій: співпраця з Китаєм приносить Заходу дивіденди сьогодні, але загрожує проблемами завтра. Адже незрозуміло, як Китай буде здійснювати своє прагнення «запропонувати світові китайську мудрість». Що якщо так, як Пекін це пропонує Тибету і уйгурам?
Звісно, і Росія, і Китай використовують Захід. Але як же по-різному! Для Росії ліберальні демократії — ресурс відтворення архаїчної сировинної економіки. Китай використовує Захід для модернізації. Відчуваєте різницю?
Китай свою історичну образу і пам’ять про приниження перетворює на прагнення перевершити західну цивілізацію в технологічному прогресі. Росія свою уразливість висловлює в спробах підірвати успішного опонента.
Важко уникнути відчуття, що китайці знайшли і дотепний спосіб використовувати Росію для власного піднесення. Як каже західний дипломат, який добре знає Китай, «Росія стала для Китаю найманцем». Так, у Радбезі ООН Росія голосує проти резолюцій, які не подобаються Пекіну, щодо яких Пекін тільки утримується. Це дає можливість Китаю виглядати договороздатним, тоді як Росія робить за нього «брудну роботу».
Будемо разом з Пекіном «мобілізувати однодумців для захисту принципів Статуту ООН», — радіє Лавров. Найімовірніше, він буде їх мобілізовувати самостійно. А Китай стоятиме позаду, спостерігаючи.
Нинішня конфронтація Китаю і Заходу — спроба намацати платформу для компромісу. У цьому процесі Росія може допомогти Пекіну виглядати привабливіше.
Одне слово, виходить, що Росія витрачає свою державну роль для того, щоб полегшувати розв’язання своїх завдань іншими гравцями. Росія стимулює єднання західного світу навколо США. Росія дає привід західному військово-промисловому комплексу для поновлення. Росія змушує ліберальні демократії розпочати очищення від брудних грошей. Росія, нарешті, допомагає висуненню Китаю в наддержави, підносячи йому патрони і служачи йому північним флангом безпеки. Але Росія вже не може визначати конфігурацію світової сцени.
У грі «Китай проти Заходу» Росія опиняється запасним гравцем, якому навряд чи судилося вийти на поле. Це танго для двох. Державі, яка звикла бути на авансцені, опинитися на узбіччі прикро. Але це може бути шансом для Росії подумати про свої внутрішні проблеми. Це те, чого хочуть росіяни, які бачать державність у процвітанні країни, а не в її спробах нав’язувати себе світу військовою міццю.
На жаль, для Кремля вигідніше лякати західний світ. Російський панівний клас захлинається від образи на Америку, але його не турбує роль китайського пітбуля.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ