Гроза, російська мова і музика. Про реакцію на речі, що зараз стали тригерами
Читайте NV у Google
Для мене жива музика в ресторані — це щось із такого давньоминулого. Також я дуже складно реагую на російську мову у публічних просторах
Продавчиня в супермаркеті ставить один на другий металеві ящики і перед цим каже: «Зараз буде трошки гучно».
«Попереджаєш?» —- запитує її колега.
«Та попереджаю, бо тут вже люди від грюкоту дверей присідають».
Минулого вечора я раптом почула, що по-сусідству грає музика. Таке виразне і монотонне гоп-ца-ца, якого не було давненько. Прямо перед тривогою. Це було незвично, і я подумала, яка ж все-таки у нас у всіх різна чутливість.
Я страшенно люблю грозу, це дуже «моя» погода, але завжди думаю про людей (і собачок), які в останні роки не знають, куди бігти в ту першу мить, коли б'є грім. Але якщо ти вже купив гучний мотоцикл, грозою тебе не проймеш.
«Чьо у вас взять таково вкусного схарчіть?»
Цьогоріч у відпустці ми мали фактично один вечір, коли поїхали ближче до Карпат, це була неділя, і в ресторані була жива музика. Я все не могла це якось сприйняти, зловила себе на тому, що роздивляюсь людей навколо, їхню реакцію.
А раптом — їм на все байдуже, на війну, на біль?
А раптом — хтось переживає свіжу втрату і не може це чути?
А раптом — це військові з сім'ями і їм дискомфотно?
А раптом — це військові з сім'ями і вони, навпаки, раді чути Селін Діон у виконанні вчительки музичної школи з найближчого райцентру? (Непоганому виконанні, до речі, але я не про те).
Різні досвіди, різні контексти.
Для мене жива музика в ресторані — це щось із такого давньоминулого. Також я дуже складно реагую на російську мову у публічних просторах.
І коли раптом чуєш: «Чьо у вас взять таково вкусного схарчіть?» — саме так фонетично і дослівно — у кулінарії тернопільського супермаркета, першу мить намагаєшся зрозуміти, в якій країні ти опинилась. Бо це — не про мову. Ця семантика: більше — про світогляд.
Бувають середовища, в яких людям з іншим контекстом, бувати нестерпно. Певно, ми потребуємо розмов про іншу етику співжиття. А часто — не просто розмов, а інших норм і правил.
Але в мою реальність мене завжди повертає світанок у селі. Собачки поснули і затихли, зате співають півні. Кричить якась пташка. Якщо світанок тихий.
Текст опубліковано з дозволу авторки