Кроки Командора Путіна VI

1. Послання президента до Федеральних зборів РФ і подальша відставка уряду — це початок великого транзиту влади від президента Путіна V до голови Держради Путіна VI. При цьому трансформація форми держправління — від нинішньої суперпрезидентської республіки до квазіпарламентської — вторинна. Первинне збереження влади верховним правителем і боярською аристократією («Озеро», «Політбюро 2.0», клуб ветеранів Управління КДБ СРСР у місті Ленінграді та Ленінградській області), а також збереження існуючої квазіфеодальної системи і домінувальних «груп інтересів».

2. Великий транзит за допомогою Держради означає відмову (тимчасову?) від транзиту за допомогою Союзної держави. Лукашенко може перевести дух. Українські військові теж можуть тимчасово розслабитися — щодо російської армії з боку Білорусі на білорусько-українському кордоні.

3. Неактуальним для Росії може вважатися і казахстанський транзит-єлбаси: Назарбаєв випустив повноту влади, ввів президента-наступника. Путін поки що не давав підстав думати про будь-яке двовладдя або про появу наступника.

4. Однак нова владна конструкція, запропонована Путіним, складна і нелогічна — на відміну навіть від колишньої концепції «путінської вертикалі». Деякі спостерігачі трактують повну реалізацію всіх заявлених змін до Конституції як спробу державного перевороту: посилення централізації, ліквідацію (одержавлення) муніципального рівня, скасування федералізму, дрейф до унітарного держустрою. Якщо Держрада буде стояти ніби над всією системою влади і нагадувати Політбюро ЦК КПРС, це може прискорити управлінський колапс і кризу всієї російської політичної системи.

5. Принциповою новацією виглядає спроба відмовитися від п. 4 ст. 15 Конституції РФ, пріоритету норм міжнародного права, в разі їх конфлікту з російським законодавством. При всій складності і навіть неможливості подібних змін (відповідно до ст. 135, в разі перегляду якої необхідно фактично приймати нову Конституцію), навіть сама декларація буде означати самоізоляцію Росії і посилення недовіри до неї — особливо в фінансово-економічній сфері (іноземні кредити під держгарантії, відсутність подвійного оподаткування, вклади в зарубіжних банках російських громадян, недовіра до рубля тощо).

6. Переміщення Дмитра Медведєва з позиції прем'єр-міністра на позицію заступника голови Радбезу РФ (віце-президента?) — це ніяк не зниження в ієрархії і не «пас вбік», а створення нової несподіваної ситуації в майбутньої можливої боротьбі з силовиками. Не повинно стати сюрпризом, якщо саме Медведєв в 2024 році опиниться в президентському кріслі (з урізаними повноваженнями), адже саме взаємна довіра Путіна і Медведєва, а також відсутність у останнього політичних амбіцій є основою стійкості нинішньої російської владної конструкції.

7. Боротьба з «палацовими путчами» силовиків може стати головним трендом російської внутрішньої політики найближчим часом. Виникає враження, що президент РФ подивився фільм «Союз порятунку» про змову військових проти імператора і дійшов висновку, що сучасні декабристи — це зовсім не Навальний, Соболь або Гудков, а Шойгу, Золотов, Бастрикін, Колокольцев, Патрушев, Сечин, Чемезов і далі за списком. Реакція не змусила довго чекати. (Хоча сам характер конституційних змін, оголошених Путіним, видає в ньому прихильника не так Миколи I, скільки «російського Бонапарта» Павла Пестеля, автора диктаторської «Руської Правди».)

8. Кандидатура прем'єра-наступника повинна визначити логіку найближчих політичних комбінацій. Михайло Мішустін — оптимальне рішення для Путіна відразу за кількома параметрами. По-перше, він — бюрократ-інноватор, чиновник з хорошою (можливо, кращою на цьому владному поверсі) репутацією і іміджем «технократа-ліберала» і «обілителя економіки». По-друге, не пов’язаний (принаймні, явно) з будь-яким з великих фінансово-політичних угруповань. По-третє, не помічений в наявності власних політичних амбіцій. І четверте — володіє ексклюзивними можливостями щодо виявлення фінансових порушень будь-якими держчиновниками або держорганами, що може найближчим часом виявитися двояко затребуваним — і для чистки держапарату від корупціонерів, і для «перетрушування», тобто зміцнення феодальної вертикалі.

9. Ні про який новий суспільний договір між державою і населенням мова не йде. Залишається стара директива (саме директива, а не договір!): Ви (посполиті) не цікавитеся політикою, не «майданите», не вимагаєте політичної конкуренції, що не створюєте владі проблем, а ми (влада, держава) гарантуємо вам споживчий мінімум. Саме це мав на увазі Путін на початку свого послання, коли так натхненно говорив про нові допомоги на дітей, збільшення материнського капіталу, квартири для лікарів і безкоштовні обіди для молодших школярів.

10. Все, що відбулося, і плановане найближчим часом підвищує динаміку політичного процесу, але аж ніяк не надає йому ні конкурентності, ні прозорості, ні публічності. З точки зору утримання влади в 2024 році нинішня спроба сконцентрувати в одних руках диктаторські повноваження (шляхом зміни Конституції) — надлишкова і передчасна, що загрожує хаосом в управлінні і кризою всієї політичної системи. Що, в свою чергу, не виключає застосування відпрацьованої в історії Росії технології: лікувати внутрішні російські проблеми за рахунок зовнішньополітичної агресії («маленької переможної війни»). А, отже, створює нові ризики для політичної системи — робить її крихкою і непластичною, створює нові політичні ризики.

11. У посланні Путіна не йдеться ні про якісь нові соціально-економічні ідеї розвитку, ні про перехід до інноваційного типу розвитку, ні про злам неофеодальної політекономічної моделі, ні про яке-небудь нове бачення майбутнього, ні про «вікно можливостей», ні навіть про «перестановку ліжок». Є лише обіцянка поділитися з народом тим самим «Бюджетним профіцитом». А тому ніякої перебудови, відлиги, модернізації та інших «ліберастичних» ворожих вигадок в нинішніх умовах чекати не доводиться. Можлива коротка спроба екстенсивної мобілізації — за рахунок перенапруження і еліти, і народу. А от чи варто очікувати періодично повторюваної в історії Росії смути — велике-великийе питання.

12. Все, що відбулося в Росії, для України може мати один хороший наслідок, один тривожний і один ніякий.

Один хороший: ймовірність отримати в найближчій перспективі російську армію з білоруської сторони українсько-білоруського кордону поки що залишається низькою.

Один тривожний: ситуація на Донбасі може стати інструментом і одним з факторів суто внутрішньоросійських міжкланових і міжвежових розборок, тому ризики її ескалації підвищуються.

Один ніякий: поки Путін залишається в політиці (інакше кажучи, поки він живий і здоровий), кримська тема опиняється відкладеною в довгу шухляду.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ