Як максимально полегшити життя школам в умовах постійних повітряних тривог

Росія посилює терор проти цивільного населення вдень. Росіяни вже ніяк не пояснюють і не виправдовують ці воєнні злочини. Вони вже нікого не «визволяють» і не «рятують». Просто гатять по всьому живому задля залякування. Мабуть, превентивно бояться чергового «вторгнення на 8 березня». Інших пояснень немає.

Але з ними все зрозуміло. Ясності бракує ось у чому.

Наступного вівторка розпочинається навчальний рік.

У прифронтовій зоні відповідний режим уже більш-менш сформувався. А в тих регіонах, де основною загрозою тривалий час були нічні ракетні атаки й шахеди, а вдень — «блукаючий» МіГ-31, об'єктивно знадобляться коригування через збільшення кількості реактивних дронів і «бандеролей».

Наприклад, у Києві вчора лише в період із 8:00 до 13:00 було оголошено чотири повітряні тривоги, що сумарно тривали 3,5 години. Це означає, що школярі змушені сидіти в підвалах («укриттях»), де неможливо організувати навчальний процес. Так само й першокурсники, яких налаштовують на офлайн-навчання: день фактично втрачається.

День повністю випадає

Хотілося б почути певну позицію МОН.

По-перше, якщо є намір хоч якось заповнити передбачувані прогалини в навчанні, то слід на випередження максимально звільнити вчителів від будь-якого бюрократичного навантаження. Скасувати безліч завдань, планів, таблиць і звітів, які й у мирний час були недоречними, а зараз є просто відвертою безглуздістю. Тоді з’являться сили й час на додаткові уроки та консультації.

Левову частку «заходів» школи проводять лише на папері; освітянські чиновники чудово про це знають і мудро заплющують на це очі. То чому б усе це не скасувати, залишивши на розсуд шкіл лише справді живі події? Єдина причина — хтось у вертикалі МОН перестане відчувати власну значущість. Ну що ж, давайте вигадаємо для цих людей якусь іншу розвагу.

По-друге, офлайн-навчання в столиці та ще приблизно в 10 обласних центрах, що не належать до прифронтової зони, з великою ймовірністю перетворюється на безпрограшну (у сенсі відсутності виграшу) лотерею — незалежно від опалювального сезону чи наявності світла. Тут напрошується рішення про надання школам максимальної автономії у прийнятті рішень. Варто було б одразу надати їм таку можливість.

Реальність минулого року була такою: дитина, збираючись до школи на 8:00—8:30, спочатку сидить біля дверей у повній готовності й чекає на завершення тривоги, потім біжить до школи, щоб просидіти 2−3 уроки із шести в підвалі. А якщо тривога починається наприкінці уроків, доводиться ще й шукати формальний спосіб забрати своє чадо, аби воно не зголодніло й дісталося додому. Адже саме так усе й відбувалося? А якщо таке траплятиметься понад тричі на тиждень — що зараз технічно дуже легко організувати, — це вже виходить за межі розумного.

Тобто, зазвичай — якщо це не підземна школа з прийнятним навчальним процесом — варто орієнтуватися на онлайн-навчання. Можливо, час від часу збирати дітей офлайн, щоб вони зовсім не здичавіли. Але, знову ж таки, виходячи з реальної ситуації в школі.

Очевидно, що пріоритетом є безпека дітей і вчителів — це не підлягає обговоренню. Але, безперечно, доведеться ще більше жертвувати впорядкованістю навчального процесу. Це можна передбачити вже зараз. Отже, й рішення слід ухвалювати зараз, а не після двох-трьох місяців мук, коли люди масово й природно перейдуть до онлайн-шкіл із мінімумом формальних вимог.

Хороші вчителі, які не втратили навички роботи з юрбою живих дітей офлайн, — на вагу золота. Так само й адекватні директори шкіл. Якщо держава чи громади не спроможні підтримати їх фінансово, слід принаймні максимально полегшити їм життя.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора