Чи змінить Росію смерть Путіна?
Серед українців та їх союзників досить поширеною є думка про те, що зі смертю Путіна варто очікувати позитивних зрушень на шляху до миру
Мовляв, саме він штовхає росіян до агресії, тому після його смерті на Росію чекають позитивні зміни, що, зокрема, покладуть кінець війні та розбрату між двома народами.
Хоча смерть Путіна, безумовно, збільшить ймовірність миру, я все ж схиляюсь до думки тих експертів, які скептично оцінюють перспективу зміни свідомості росіян, а отже й повноцінного примирення. До висловлених ними аргументів додам ще один.
Однією з прикметних властивостей людини є схильність раціоналізовувати свої дії. Тобто, після того як щось зроблено, ми часто знаходимо чи вигадуємо різні «правильні» підстави для цього вчинку. Таким чином навіть відверто злочинні чи безглузді дії можуть видаватися моральними та раціональними.
Раціоналізація може бути не тільки індивідуальною, а й колективною, тобто групи людей також здатні вигадувати різного роду виправдання для того, щоб їх історія виглядала правильною. Народи зазвичай у такий спосіб коректують свою «національну пам’ять», що дає їм змогу не просто відбілювати неприємні сторінки своє історії, але й добре себе почувати.
Війна, яка триває четвертий рік, безумовно, змінила росіян. Навіть якщо спочатку вони не бачили у ній сенсу, то за ці роки він з’явився. Прямо чи опосередковано більшість із них виявилася залученою до бойових дій. Ця участь потребує обґрунтування, яке б допомагало терпіти тяготи війни і, найголовніше, морально виправдувало їхні дії. Такі обґрунтування у великих кількостях продукуються пропагандою та самими росіянами, які в такий спосіб створюють новий історичний міф, що стає частиною їхнього світогляду.
Щоб змінити ставлення, росіянам потрібно визнати провину
Відмовитись від цього обґрунтування вони не зможуть, оскільки в такому випадку їм доведеться постати перед неприємною реальністю співучасті у жахливому злочині, а на це, погодьтесь, добровільно мало хто піде.
Отож, навіть якщо через смерть Путіна чи інші обставини війна призупиниться, то цей світогляд нікуди не подінеться. Їм та їхнім нащадкам і надалі доведеться триматись за нього, щоб виправдати свої дії щодо України і зберігати позитивну самооцінку. Ця міфологія буде частиною їх самосвідомості, яка передаватиметься з покоління в покоління, формуючи їх сприйняття самих себе.
Оскільки в цьому історичному міфі носіями зла будуть українці, то очікувати, що росіяни змінять до них ставлення, не варто. Воно й надалі буде негативним, а тому росіяни не тільки не прагнутимуть реального примирення, але й, імовірно, різними агресивними діями намагатимуться помститись за буцімто заподіяне їм зло.
Щоб змінити ставлення, росіянам потрібно визнати провину, відкинувши наратив, який дозволяє її виправдовувати. Оскільки цей крок буде надзвичайно болючим, вони на нього добровільно не погодяться. Тому можна погодитись з тими, хто стверджує, що Росії, аби змінитись, потрібно програти в цій війні. До того ж ця поразка має бути такою, яка б дозволила провести ґрунтовну терапію їх колективної самосвідомості, як це сталося свого часу з нацистською Німеччиною. Без цього очікувати на те, що Росія зміниться і перестане бути вічним джерелом проблем, не варто.