Чи правда, що ми виграли Стокгольмський арбітраж завдяки Юлії Тимошенко

Розгортається піар-кампанія на захист Тимошенко. Очевидно, що вони вирішили перевести справу НАБУ в піар-батл (це працює, як можна побачити на прикладі інших). Як частина цієї кампанії почали «під копірку» з’являтися пости про те, що ми виграли Стокгольмський арбітраж завдяки Тимошенко, оскільки «її» контракт був таким чудовим.

На жаль, навколо цієї перемоги і так достатньо міфів, тому прокоментую це зараз — можливо, це допоможе тому, щоб міфи не закріплювалися у суспільній свідомості.

Ризики та реальність арбітражу

Через ці контракти у нас був дуже великий шанс програти в арбітражі понад 100 мільярдів доларів. Нагадаю: першим до суду звернувся саме Газпром — з вимогою погасити борги за поставки газу (за цінами, що перевищували рівень європейського ринку), а згодом додав вимогу про борги за положенням «бери або плати».

Усі вимоги Газпрому базувалися саме на прямих положеннях контрактів. Там було «чорним по білому» написано про:

— зобов'язання української сторони за положенням «бери або плати»;

— формулу ціни, яка призводила до ціни газу, що була набагато вищою за рівень європейського ринку;

— відсутність симетричного принципу «качай або плати» у контракті на транзит;

— занижений тариф на транзит газу, який не покривав повні економічні витрати (які є вищими за бухгалтерські, оскільки потрібно додавати вартість капіталу).

Можна по-різному дивитися на відповідальність Тимошенко

Якщо прочитати рішення арбітражного трибуналу, то логічним є висновок, що ці контракти — це приклад заангажованості (корумпованості) та/або некомпетентності української сторони.

Трибунал прямо зазначив у рішенні: вимогу Газпрому за положенням «бери або плати» (а це була наша основна проблема, оскільки загальна сума до кінця дії контракту становила б близько 100 мільярдів доларів) не задовольнили лише тому, що вони не можуть змушувати виконувати настільки кабальну (нерозумно надмірну) умову контракту. Якщо ви вважаєте, що брати на себе «нерозумно надмірні» зобовʼязання — це ознака гарного управління, то тоді це вже до інших спеціалістів.

Те, що вдалося виграти, — це велика робота «всупереч, а не завдяки», і велика вдача для Нафтогазу та України (пощастило). Водночас від цих контрактів є безповоротні втрати у десятки мільярдів доларів: переплата за газ, недоплата за транзит. І «Харківські угоди», і відмова від євроінтеграції у 2013 році теж у суттєвій мірі були наслідком цих контрактів (Янукович, Азаров та майже всі тоді не вірили, що можна виграти в арбітражі).

Питання відповідальності

Чесно буде сказати, що не тільки Тимошенко несе відповідальність за ті контракти 2009 року (на купівлю газу та на транзит газу).

Є відповідальність Ющенка, його адміністрації та Івченка (був такий голова Нафтогазу, якого Ющенко «ставив»). Зокрема тому, що контракти укладалися в певних (складних) умовах. Є фактор Фірташа / Льовочкіна / Бойка, які грали на стороні РосУкрЕнерго.

Контракти підписувала не Тимошенко (вона домовлялася про них з Путіним), а Дубина та Діденко. Хоча цей аргумент працює у дві сторони. Зокрема, положення контрактів про те, що арбітраж має бути у Стокгольмі і що вони регулюються правом Швеції, — це ініціатива Діденка, а не Тимошенко.

Читайте також:

Єжи Вуйцік

Між Путіним і західними корпораціями. Від чого нас врятує союз України та Польщі

Також чесно зауважити: проблеми з цими контрактами проявляються на рівні конкретних формулювань положень контрактів та документів на їхнє виконання. І тому є питання до тих, хто за це відповідав на технічному рівні.

Насамперед — до Коболєва, який був тоді радником Дубини, займався цими контрактами на технічному рівні, якого взяли на переговори у Москву і який мав перевірити контракт, зокрема на відповідність європейським нормам, і який цю задачу провалив. Натомість Коболєв на допитах в СБУ щодо справи Тимошенко свідчив про те, що контракти були нормальними.

Також саме він у 2009 році неправильно (не згідно з вимогами контракту) оформив запит на перегляд транзитного тарифу, через що арбітражний трибунал у 2018-му не задовольнив наш позов на 16 мільярдів доларів.

Виправдання Коболєва — він на технічному рівні «нічого б не змінив» з огляду на домовленості між Тимошенко та Путіним. Хоча за його ж власними свідченнями, була ситуація, коли він виявив арифметичну помилку у формулі, сказав Дубині, той вночі сказав Тимошенко, і ця помилка у контракті була виправлена.

Так що можна по-різному дивитися на відповідальність Тимошенко.

Важливо, щоб міф про «ідеальні контракти» не закріпився у суспільній свідомості. Бо висновки щодо таких рішень слід робити на основі правдивої інформації та реального змісту контрактів, а не піару.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора