Європа перед історичним вибором
Євросоюз має або стати потужним геополітичним суб’єктом, або ризикує перетворитися на простір зовнішнього впливу інших центрів сили
Повномасштабна російська агресія проти України стала не лише найбільшою війною в Європі після Другої світової, а й каталізатором масштабної трансформації всієї європейської безпеки. Події 2022−2026 років засвідчили: старі моделі міжнародних відносин, побудовані на економічній взаємозалежності, поступово втрачають ефективність, а Європейський Союз змушений переходити від ролі переважно економічного об'єднання до статусу самостійного геополітичного і безпекового центру сили.
Сьогодні Європа опинилася перед історичним вибором: або залишитися залежною від зовнішніх гарантій безпеки та внутрішньо фрагментованою, або прискорити формування власної стратегічної автономії та оборонної самодостатності. Саме тому тема майбутнього ЄС, його оборонної політики та ролі України в європейській системі безпеки є ключовою для всього континенту.
Для України ці процеси мають принципове значення
Серед головних негативних чинників, які послаблюють позиції ЄС на міжнародній арені, очевидним є брак політичної волі та рішучості у протидії російській агресії й зовнішнім гібридним впливам. Значною мірою це пояснюється тривалим перебуванням частини європейських еліт у зоні безпекового комфорту, а також небажанням окремих політичних сил усвідомити масштаб загрози, яку становить сучасна російська імперська політика.
Водночас війна в Україні остаточно зруйнувала ілюзію про можливість «нормалізації» відносин з Росією через економічну співпрацю чи політику поступок. Російська агресія продемонструвала, що безпека Європи є неподільною, а захист України напряму пов’язаний із безпекою самого Європейського Союзу. Саме тому у нових документах ЄС з безпеки й оборони Україна визначається як невід'ємна складова європейської системи безпеки.
Особливо важливим є те, що протягом 2025−2026 років Євросоюз перейшов від декларативних заяв до запуску масштабних практичних програм у сфері оборони. Набув чинності план Rearm Europe (Переозброїти Європу), який передбачає мобілізацію до 800 млрд євро на зміцнення обороноздатності ЄС, стимулювання військової промисловості та залучення приватного капіталу в оборонний сектор.
Фактично йдеться про початок нового етапу європейської інтеграції — інтеграції безпекової та оборонної. Якщо раніше головними символами європейської єдності були спільний ринок та євро, то нині дедалі більше значення мають спільні оборонні програми, військова логістика, кібербезпека, космічні системи та протиповітряна оборона.
Показово, що ЄС презентував «Білу книгу з питань європейської оборони — Готовність 2030», у якій Росія прямо визначена стратегічною загрозою для Європи. Одночасно було запущено нові механізми фінансування оборонних закупівель через SAFE (Security Action for Europe), а також представлено «Дорожню карту оборонної готовності 2030», що включає формування повітряного щита, космічного щита та систем захисту східного флангу ЄС.
Ці процеси відбуваються на фоні серйозної трансформації трансатлантичних відносин. У європейському політикумі дедалі активніше обговорюється питання зменшення критичної залежності від США у сфері безпеки. Певним каталізатором цього стали як внутрішньополітичні процеси у Сполучених Штатах, так і криза довіри між Вашингтоном та частиною європейських союзників. У Європі дедалі гучніше звучать дискусії про створення власної «ядерної парасольки», формування спільних збройних сил ЄС та незалежних систем супутникової розвідки.
Важливим сигналом стала також заява єврокомісарки з цифрових технологій Генни Вірккунен про необхідність переходу Європи від виключно оборонної кіберполітики до можливості здійснення наступальних операцій у кіберпросторі. Це свідчить про глибоке переосмислення самої природи сучасної безпеки.
Окремої уваги заслуговує питання внутрішніх реформ в ЄС. Одним із ключових стримуючих факторів залишається принцип консенсусу при ухваленні стратегічних рішень. Саме механізм права вето неодноразово дозволяв окремим державам блокувати санкційні рішення, фінансову допомогу Україні та спільні безпекові ініціативи. У нинішніх геополітичних умовах така система дедалі більше виглядає архаїчною та небезпечною.
Для України ці процеси мають принципове значення. Україна сьогодні є не лише державою, яка захищає власну незалежність, а й фактично східним форпостом усієї Європи. Саме українська армія сьогодні стримує одну з найбільших воєнних загроз для європейського континенту. Не випадково у документах ЄС наголошується, що Україна є «першою лінією оборони Європи».
Водночас Україна вже стала важливим елементом нової європейської оборонної екосистеми. Йдеться не лише про бойовий досвід ЗСУ, а й про унікальні технологічні напрацювання у сфері дронів, ППО, цифрових систем управління, кібербезпеки та військової медицини. Саме тому інтеграція українського оборонного сектору у загальноєвропейські програми є взаємовигідною.
Нові геополітичні реалії також актуалізують питання формування ширшої коаліції демократичних держав. У цьому контексті дедалі частіше лунають ідеї створення союзу держав, які поділяють спільні демократичні цінності та готові спільно протидіяти авторитарним режимам. У таких умовах особливого значення набуває співпраця ЄС із Канадою, Великою Британією, Японією, Австралією, Південною Кореєю, Новою Зеландією та іншими партнерами.
Сьогодні ми фактично спостерігаємо формування нової архітектури міжнародних відносин. Світ дедалі більше переходить від епохи глобалізації до епохи геополітичної конкуренції, де визначальними стають питання безпеки, технологічного суверенітету, енергетичної незалежності та контролю над критично важливими ресурсами.
У цих умовах Європейський Союз має або стати потужним геополітичним суб'єктом, або ризикує перетворитися на простір зовнішнього впливу інших центрів сили. Стратегічна автономія ЄС уже не є абстрактною концепцією — це питання виживання європейського проєкту.
Для України сильний, консолідований та безпеково самодостатній Європейський Союз є ключовою гарантією збереження української державності, суверенітету та перспективи справедливого миру. Водночас сама Україна дедалі більше стає одним із центральних елементів нової європейської безпекової системи. Саме тому майбутнє України та майбутнє Європи сьогодні нерозривно пов’язані між собою.