Читайте NV у Google
І чому не варто вже зараз кричати про «війну спецслужб»
Навколо нічної стрілянини у Києві вже виникло стільки версій, що факти почали губитися під шарами Telegram-інтерпретацій. Найгучніша з них — «перестрілка між СБУ та ГУР».
Звучить ефектно. Добре розходиться мережею. Уже активно використовується російськими ресурсами. Але є одна проблема: станом на цей момент офіційного підтвердження того, що в Києві справді відбувся збройний конфлікт між двома українськими спецслужбами, немає.
Це не означає, що нічого не сталося. Навпаки. Історія серйозна. Але саме тому її потрібно розбирати холодно, а не за логікою Telegram-сенсацій.
Почалася вона не в ніч проти 2 вересня. У другій половині серпня почали з’являтися повідомлення про можливе силове затримання Степана Каплунова — заступника командира Російського добровольчого корпусу з бойової роботи. У мережі з’явилося відео, на якому люди в цивільному силоміць саджають чоловіка в автомобіль. Стверджувалося, що вони представлялися працівниками поліції. Саме відео, однак, не дає можливості достовірно встановити ані особи цих людей, ані їхню відомчу належність, ані навіть зі стовідсотковою певністю ідентифікувати затриманого.
Почалася ця історія не в ніч проти 2 вересня
1 вересня начальник штабу РДК Олександр Фортуна вже публічно заявив, що Каплунова викрали невідомі біля власного будинку. За його словами, представники корпусу зверталися до ГУР, СБУ і ДБР, але не отримали інформації ані про місцеперебування Каплунова, ані про можливі претензії до нього.
ДБР підтвердило лише сам факт надходження заяви адвокатів і повідомило, що вирішується питання її процесуальної кваліфікації. Тобто «викрадення» як юридично встановлений факт державними органами не підтверджене. І тут є деталь, яку багато хто просто пропускає: публічна заява Фортуни не була узгодженою позицією командування РДК. Сам Фортуна пізніше повідомив Суспільному, що виніс цю історію назовні за власною ініціативою — як начальник штабу і друг Каплунова.
Командир РДК Денис Капустін, навпаки, прямо заявив, що такого рішення не схвалює, наголосив на існуванні «жорсткої військової вертикалі» та закликав чекати офіційної позиції командира «Спецпідрозділу Тимура» і компетентних державних органів.
Це принципово важливо.
РДК — не автономна приватна структура. ГУР офіційно неодноразово повідомляло, що Російський добровольчий корпус входить до складу «Спецпідрозділу Тимура» ГУР МО України. Ще 11 серпня 2026 року ГУР, вітаючи РДК з четвертою річницею, прямо перелічувало його бойові операції як операції підрозділу у складі цієї структури. Тобто будь-яка силова історія навколо одного з керівників РДК об'єктивно заходить у сферу відповідальності воєнної розвідки.
Далі — ніч проти 2 вересня.
Біля будинку на вулиці Юрія Шумського у Дніпровському районі Києва пролунали постріли. Після цього Telegram-каналами почала масово поширюватися версія, що співробітники СБУ нібито прибули туди разом із Каплуновим, представники ГУР спробували їх затримати, після чого виникла перестрілка.
Ось саме тут треба зупинитися. Це версія Telegram-каналів. Не встановлений факт.
Дещо більше відомо зі слів адвоката Каплунова — Тараса Боровського. Він оприлюднив відео з місця події і заявив, що до житла військового прибули правоохоронці, після чого «по тривозі» приїхали його побратими та пролунали постріли.
Українська правда підтвердила існування цих відеоматеріалів і заяв адвоката, але на момент публікації не мала офіційного пояснення від СБУ чи ГУР щодо того, хто саме стріляв, чому і за чиїм наказом.
Отже, що ми можемо сказати достатньо впевнено?
Силовий інцидент був. Постріли були. Але доказових підстав уже зараз писати, що «СБУ воювала з ГУР», немає.
І тут з’являється ще одна важлива обставина. О восьмій ранку СБУ офіційно повідомила, що спільно з ГУР МО України запобігла теракту, який ФСБ РФ готувала проти одного з лідерів російського опозиційного політичного національного руху. За інформацією СБУ, ця особа прибула в Україну з нагоди Дня Незалежності. Її ім'я не названо. Повідомлено лише, що тривають оперативно-слідчі дії. І ось тут виникає головна аналітична пастка.
Дві історії відбуваються майже одночасно. В обох присутні СБУ, ГУР і російське анти-путінське середовище. Тому дуже хочеться сказати: «усе зрозуміло, це одна операція». Ні. Поки що не зрозуміло.
СБУ не заявляла, що зірваний теракт ФСБ пов’язаний із Каплуновим. Не заявляла, що нічна стрілянина була частиною цієї операції. Не повідомляла, що потенційною мішенню був представник РДК. ГУР також поки не дало публічного пояснення нічного інциденту.
Тому автоматично «склеювати» дві історії — означає підміняти аналіз припущенням. Але так само помилково було б повністю відкидати російський слід.
Маємо документально підтверджений прецедент. На початку 2026 року ГУР повідомило, що російські спецслужби замовили вбивство командира РДК Дениса Капустіна і виділили за його ліквідацію 500 тисяч доларів. Воєнна розвідка провела багатоетапну операцію з інсценування його загибелі, врятувала Капустіну життя і використала цю операцію для викриття російської агентурної мережі.
Тобто робота ФСБ проти російських добровольчих і опозиційних структур, які діють на боці України, — це не фантазія і не конспірологія. Це встановлений факт. Але навіть це не дозволяє автоматично називати історію Каплунова операцією ФСБ.
Тут потрібна не емоція, а професійна холодність. Я бачу, щонайменше, чотири рівні проблеми.
Перший — оперативний. Якщо з’ясується, що озброєні представники двох державних структур справді опинилися один проти одного зі зброєю і відбувся обмін пострілами, це буде серйозним провалом міжвідомчої координації. У державі, яка веде повномасштабну війну, спецслужби можуть проводити надзвичайно секретні, багаторівневі й компартменталізовані операції.
Але секретність не повинна закінчуватися тим, що українські силовики перестають розуміти, хто перед ними, і відкривають вогонь один по одному.
Другий рівень — правовий. Якщо Каплунов був затриманий державним органом, повинні існувати правові підстави, процесуальний статус і відповідний механізм захисту.
Якщо ж він перебував у межах спеціальної контррозвідувальної або іншої закритої операції, можливості держави публічно коментувати ситуацію могли бути обмежені. Але багатоденна відсутність зрозумілої інформації закономірно породила кризу довіри навіть усередині самого підрозділу.
Третій рівень — командний. Заява Капустіна про «жорстку військову вертикаль» багато про що говорить. Вона показує, що навіть усередині РДК не було єдиного підходу до винесення цієї історії в публічну площину.
Фортуна діяв як побратим і друг Каплунова. Капустін — як командир, який очевидно розуміє ціну неконтрольованої публічності під час можливої спецоперації.
Четвертий рівень — інформаційний. І тут Україна вже програє незалежно від того, що покаже подальше розслідування. Коли держава кілька днів не пояснює долю відомого військовослужбовця, а потім у столиці з’являються відео зі стріляниною, інформаційний вакуум миттєво заповнюють Telegram-канали.
Спочатку з’являється версія. Через годину вона вже стає «фактом». Ще трохи — і маємо «війну спецслужб». А далі все це підхоплює російська пропаганда і продає своїй та західній аудиторії як доказ нібито «хаосу в українській владі».
І тут важливо зрозуміти одну просту річ. Ворогові навіть не обов’язково створювати таку кризу. Іноді достатньо просто вчасно її використати.
Саме тому сьогодні однаково небезпечні дві крайності.
Перша — без доказів оголосити, що СБУ і ГУР мало не почали стріляти один в одного через внутрішню війну.
Друга — так само без доказів заявити, що нічна стрілянина вже повністю пояснена ранковим повідомленням про спільну операцію проти ФСБ.
І перше, і друге поки що є домислом. А без відповіді залишаються головні питання:
Хто саме і на яких правових підставах працював із Каплуновим?
Де він перебував після зникнення з публічного простору?
Хто прибув уночі до будинку?
Хто саме застосовував зброю і за яких обставин?
Чи були постраждалі?
Чи знали відповідні командні вертикалі про дії одна одної?
І головне — чи має нічний інцидент будь-який прямий зв’язок із повідомленим СБУ замахом ФСБ?
Поки що немає відповідей на ці питання, я б категорично не використовував словосполучення «перестрілка СБУ з ГУР» як встановлений факт.
Але й замовчувати інцидент або робити вигляд, що нічого не сталося, — теж шлях у нікуди. Бо якщо підтвердиться, що озброєні співробітники державних структур справді відкривали вогонь у ситуації взаємного непорозуміння, неузгодженості або конфлікту, то це вже питання не персональних амбіцій і не міжвідомчих образ. Це питання якості управління сектором безпеки в умовах війни.
СБУ і ГУР мають різні функції. Але ворог у них один. Саме тому будь-який внутрішній конфлікт, провал координації або навіть переконлива публічна ілюзія такого конфлікту — це подарунок для ФСБ.
Сьогодні відповідальна позиція полягає не в тому, щоб розганяти сенсацію. Потрібно професійно встановити обставини. А після завершення активної фази операцій — дати суспільству настільки повне офіційне пояснення, наскільки це дозволяють інтереси національної безпеки.
Бо в цій історії справді можуть бути речі, які повинні залишатися таємними. Але не повинно залишатися сумнівів у головному: українські спецслужби мають воювати з ворогом, а не одна з одною.
Текст опубліковано з дозволу автора