Путін приручив смерть. З якою країною ми воюємо
Це війна між світами життя і смерті
Український світ, як частина європейського, тримається за життя. Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне/ сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити і продати, його не можна замінити, воно незамінне.
Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити і продати, воно замінне, масово замінне. Життя, як власність, можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими — це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності і так далі. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент — і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні — танатократія. Правління через смерть. І була нею більшу частину своєї історії.
Росія сьогодні — танатократія
Успішність танатократіі досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а й його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш. Тому відбувається їхня нормалізація.
Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість — і навпаки. Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій — але також до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання. Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.
Тому нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії і нівелювати її слабкі сторони. І шукати слабкі сторони російської танатократії.
Російський міф великого царя ґрунтується на тому, шо цар — єдиний, хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина стикається з реальністю — що цар старий, немічний, слабкий, смертний — її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя — нема і Росії.
В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ — ні.
В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І щобільше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер — ні.
Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади. Щоправда, потім здебільшого цар повертається.
Але колись він не повернеться.
Текст опубліковано з дозволу автора