Читайте NV у Google
Якою є сьогодні найдешевша і найефективніша зброя проти російського й американського цинізму
Події в західній півкулі (Венесуела) оголюють нову геополітичну реальність. Наддержава, яка досі позиціонувала себе як «світовий поліцейський», входить у фазу занепаду. Це нагадує падіння Риму або стагнацію Росії до 2014 року. Замість того, щоб будувати здорову економіку, імперія вдається до «економічного канібалізму» — викачування ресурсів (нафти) і завоювань, щоб прикрити внутрішні проблеми та афери.
Механізм є тотожним анексії Криму: влада потребує швидкого військового успіху, щоб повернутися до столиці в славі «Цезаря» та підняти рейтинги. Це сигнал, що змістовні аргументи та міжнародне право перестали діяти — важить лише гола сила.
Це породжує смертельну загрозу: прецедент. Якщо одна наддержава може силою визначати сфери впливу на власному подвір'ї, вона тим самим дає «мовчазну згоду» іншим гравцям (Росії, Китаю) на ідентичні дії в їхніх регіонах (Україна, Тайвань).
США — це генератор ризику, а не гарант безпеки
Союзник із-за океану стає непередбачуваним. Його рішення є трансакційними, продиктованими внутрішньою боротьбою за владу, а не стабільністю альянсів. Спиратися в питанні національної безпеки виключно на гарантії Вашингтона є стратегічною помилкою. Сьогодні ці гарантії можуть бути «продані» в рамах концерту держав та нового розподілу сфер впливу. Україна мусить терміново збудувати альтернативну, європейську архітектуру безпеки.
Україна не виживе як самотня фортеця
Рекомендації для Києва:
1. Створення «Коаліції охочих» у Європі як страховий поліс
В умовах хиткості США єдиним порятунком є тісний регіональний союз (Париж, Берлін, Варшава, Лондон, Скандинавія). Саме Європа — з огляду на географічну близькість — життєво зацікавлена в стабільності на Сході, на відміну від США, для яких Україна може бути лише розмінною монетою.
2. «Соціальний фактор» як фундамент безпеки
Підписи політиків на договорах нічого не варті, якщо за ними не стоять суспільства. У європейських демократіях політики є заручниками настроїв виборців.
Висновок: Україна мусить «дати себе полюбити» пересічним громадянам Європи. Це не питання ввічливості, а жорсткої безпеки. Якщо суспільства Польщі, Німеччини чи Франції відчують втому або неприязнь, ці уряди втратять мандат на фінансування та озброєння України.
3. Нейтралізація пального для націоналізмів
Агресивна риторика, історичні суперечки чи претензійність з боку Києва — це політичне пальне для крайніх і націоналістичних партій у Європі (наприклад, у Польщі).
Загроза: Якщо такі сили прийдуть до влади, навіть найбільш перспективні угоди (як ті з Парижа) полетять у смітник.
Дія: Необхідно негайно знизити градус суперечок. Потрібна дипломатія жестів і вдячності. Будь-яке зростання негативних суспільних емоцій щодо України наближає перемогу проросійських або ізоляціоністських сил у Європі, що для Києва означає вирок.
В еру повернення до імперського «Римського права», де наддержави пожирають слабших заради внутрішньої вигоди, Україна не виживе як самотня фортеця. Вона мусить стати органічною частиною європейської суспільної тканини. «Полюбити одне одного» із сусідами — це сьогодні найдешевша і найефективніша зброя проти російського й американського цинізму.
Текст опубліковано з дозволу автора