Читайте NV у Google
Трамп, як і раніше, планує зустрітися зі своїм китайським колегою Сі Цзіньпіном усього за кілька тижнів
Після першого тижня війни США та Ізраїлю проти Ірану я озирнувся на свою кар'єру у сфері фінансів у пошуках підказок про те, як розвиватиметься ситуація. Мій власний досвід важливий, тому що я захистив докторську дисертацію відразу після другої нафтової кризи 1970-х років (1979−1982), і моїм основним предметом дослідження була ОПЕК, її величезні надлишки і питання про те, як вона може їх реінвестувати. (Я також ділив офіс з іранським ученим, який нещодавно втік зі своєї країни після ісламської революції).
У своїй докторській дисертації я мав застосувати відносно складну (на той момент) модель розподілу активів, згідно з якою країни з «низьким поглинанням», як-от країни Перської затоки (GCC), могли обрати оптимізацію майбутньої вартості нафти, яка перебуває на той момент у надрах, її сьогоднішньої вартості або своїх інвестиційних портфелів, що містили зарубіжні активи. Їх називали країнами з низьким рівнем поглинання, тому що вони не потребували всіх поточних доходів від видобутку нафти, на відміну від країн із високим рівнем поглинання, таких, як Нігерія, у яких було менше можливостей для реінвестування.
Китай має всі підстави спробувати покласти край конфлікту
Це були перші дні існування суверенних фондів регіону, коли багато виробників Перської затоки вперше стали дуже активними інвесторами на світових ринках. Але тепер, коли їхня надмірна присутність стала нормою, необхідно подумати про те, що станеться, якщо країни Перської затоки раптово виведуть або продадуть свої іноземні активи. З фінансового погляду це може бути недоцільно, ураховуючи різке зростання цін на нафту. Але з політичного погляду це може бути доцільно, якщо політики країн Перської затоки захочуть чинити тиск на США, щоб ті знайшли вихід із ситуації та припинили війну.
Зрештою, ще один урок із мого минулого досвіду з кризами на Близькому Сході полягає в тому, що коливання цін на нафту за місяць після первісного шоку часто мало схожі на початкову реакцію цін. Я збирав опубліковані дослідження і вирізки з газет, у яких експерти впевнено заявляли, що ціни на сиру нафту піднімуться вище 100 доларів за барель і залишаться на цьому рівні. Насправді вони завжди досить швидко падали і продовжували знижуватися протягом наступних 20 років.
З огляду на те, наскільки складно прогнозувати ціни на енергоносії, завжди слід скептично ставитися до тих, хто занадто впевнений у своїх прогнозах. Озираючись назад, можна сказати, що довгострокова еластичність пропозиції енергоносіїв в умовах зміни цін виявилася вищою, ніж багато хто вважав. Як попит, так і пропозиція, як правило, реагують сильніше, ніж очікувалося. За нинішніх умов країни, які вже почали переходити на поновлювані або альтернативні джерела енергії, будуть у відносно кращому становищі, а ті, які цього не зробили, можуть нарешті почати рухатися в цьому напрямку. Тому виробники нафти та природного газу не можуть розраховувати на те, що ціни залишатимуться високими безкінечно.
Три останні уроки стосуються політики та геополітики.
По-перше, моя попередня робота з питань Близького Сходу змушує мене скептично ставитися до того, що Ісламська Республіка незабаром зазнає мирної внутрішньої революції, хоча більш толерантний режим і політична система, вочевидь, принесли б користь 90 мільйонам мешканців Ірану, не кажучи вже про решту регіону.
По-друге, ми не повинні ігнорувати очевидну проблему. Згадаймо, що під час азіатської фінансової кризи 1997−98 років саме Китай допоміг відновити порядок, переконавши міністра фінансів США Роберта Рубіна втрутитися, щоб зупинити подальше дестабілізувальне зростання курсу долара. Я підозрюю, що цього разу може статися щось подібне, ураховуючи, що президент Дональд Трамп, як і раніше, планує зустрітися зі своїм китайським колегою Сі Цзіньпіном лише за кілька тижнів.
Як великий покупець нафти з Перської затоки, Китай має всі підстави для того, щоб спробувати покласти край конфлікту, і він може чинити вплив через багато каналів, включно з БРІКС+ (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка і п’ять нових членів, включно з Іраном).
Останній урок було витягнуто з періоду, що безпосередньо стався за терактами 11 вересня 2001 року в США, які й підштовхнули мене до створення абревіатури BRIC. З огляду на сьогоднішні зміни в структурі світової торгівлі та дипломатичних відносинах, я не здивуюся, якщо країни Перської затоки зблизяться з Китаєм, Індією та іншими державами, що зростають, що означатиме їхнє поступове віддалення від Заходу. Якщо ця війна і показала щось, то це те, що союз зі США більше не гарантує безпеки. Економічні можливості, пропоновані Азією з її зростанням, з кожним днем стають дедалі привабливішими.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено
Copyright: Project Syndicate 2026