Це велика проблема. Що не так із МВФ

У світі, який погойдується від боргових криз, збройних конфліктів, зміни клімату та тривалих наслідків пандемії Covid-19, важко переоцінити значення цього фонду. Але для того, щоб МВФ виконував свою роль належним чином, він повинен нести відповідальність перед усіма країнами-членами, а не тільки перед могутніми країнами, які зараз мають непропорційно великий вплив.

Процес перепризначення безпосередньо пов’язаний із цією проблемою. На своєму сайті МВФ повідомляє читачів, що виконавча рада (у якій представлені всі країни) може обрати директора-розпорядника більшістю голосів, хоча традиційно це обрання відбувається на основі консенсусу. У реальності вже давно діє угода між європейцями й американцями, згідно з якою перші вирішують, хто очолить МВФ, а другі обирають, хто керуватиме Світовим банком. (Офіційно в МВФ затверджено «відкритий і прозорий процес» відбору керівних директорів «на основі заслуг», однак цей процес слугує лише для перевірки якості європейських кандидатів)

Цілком очевидно, чому така система є проблемою. МВФ потрібно, щоб країни-члени вірили в те, що фонд діє неупереджено, приймаючи важкі рішення про те, кому допомогти і на яких умовах. Хоча фонд має формальні правила, найвпливовіші країни регулярно вимагають винятків із цих правил. Конфлікт інтересів став наочно очевидним під час кризи в єврозоні. У проведеній пізніше самим фондом оцінці подій критикували «недбалість підходів» до дотримання правил і засуджували рішення МВФ обійти стандартні процедури шляхом модифікації правил 2002 року заради надання європейським країнам можливості виняткового доступу.

МВФ повинен мати можливість максимально швидко розподіляти ресурси

Дії МВФ у той момент не можна розглядати окремо від дій його директорів-розпорядників, призначених Європою: обидва раніше обіймали посаду міністра економіки і фінансів Франції. Як пише Гарольд Джеймс у нещодавно опублікованій історії цієї кризи, «кількість часу й енергії, які директор-розпорядник МВФ [Домінік Стросс-Кан, а потім — і особливо — Крістін Лагард] особисто приділяв цим програмам, включно з участю в незліченних зустрічах у Брюсселі й інших європейських столицях, була безпрецедентною, як порівняти з тією увагою, яку приділяли навіть найбільшим і найважливішим програмам [МВФ] в Латинській Америці або Азії. Лагард, на відміну від своїх попередників, регулярно брала участь у зустрічах міністрів фінансів Європи (ECOFIN)».

Джеймс обмовляється, що МВФ намагався адаптуватися до нових обставин. Однак країнам, які перебувають за межами Європи та США, здавалася очевидною демонстрація особливого ставлення. Допоки процес призначення керівного директора не буде змінено, ця фігура завжди зазнаватиме звинувачень у надмірній чуйності до потреб європейських урядів.

І проблеми на цьому не закінчуються. Нинішня процедура не тільки виключає країни, які на рівних інвестують у МВФ, а й спотворює міжнародний характер офіційної структури управління фондом. У МВФ є виконавча рада директорів, чий склад ретельно продуманий і представляє всі країни-члени (хоча й нерівним чином). Рада базується на постійній основі у Вашингтоні (що обходиться дуже дорого) для того, щоб вона могла спрямовувати і контролювати виконання мандата цієї організації та її роботу. Немає жодних вагомих причин, які б заважали ухвалювати рішення щодо перепризначення та оцінювання діяльності директора-розпорядника в межах цієї вже наявної представницької структури.

Хоча успіх роботи кожного директора-розпорядника залежить від удачі й інших обставин поза їхнім контролем, об'єктивну оцінку можна звести до трьох критеріїв успішності. Перший критерій: здатність директора-розпорядника налагоджувати злагоду між усіма країнами, зберігаючи зацікавленість впливових країн і водночас обмежуючи їхній вплив, щоб врахувати інтереси решти. Найчастіше це означає негласне формування коаліцій менш впливових країн.

Досягнення Георгієвої на цьому напрямі вражають. У період, коли США закликали МВФ відмовитися від провідної ролі в питаннях клімату, вона переконала багато країн дозволити фонду оцінювати ризики і можливості, пов’язані з кліматом, під час моніторингу їхньої економіки. Крім того, тоді як багаті країни вимагали дуже жорстких умов кредитування (незважаючи на власні дані МВФ про те, що такі вимоги майже не працюють), Георгієва знайшла нові способи надання кредитів. Нарешті, у світі загострюваного геополітичного суперництва вона наполегливо працювала над збереженням взаємодії з Китаєм, включно з його участю в реструктуризації суверенних боргів.

Другий критерій успіху — директор-розпорядник повинен ефективно переконувати країн-членів надавати необхідні ресурси. І тут Георгієва також досягла успіхів. У грудні минулого року Рада керівників МВФ схвалила збільшення квот на 50% (тобто збільшення основного фінансування, а не спеціальних фондів для конкретних проєктів).

А раніше Георгієва переконала багаті країни зобов’язатися надати більше ресурсів у разі, якщо МВФ вони знадобляться (хоча фінансові донори зберегли за собою особливий контроль над цими, як їх називають, угодами про запозичення). Під час пандемії Георгієва домоглася угоди про розподіл рекордних $650 млрд у вигляді спеціальних прав запозичення (скорочено СПЗ, це резервний актив МВФ) з метою зміцнення балансів країн-членів. (Утім, її невпинні спроби переконати багаті країни передати свої СПЗ бідним країнам виявилися менш успішними).

Нарешті, директор-розпорядник має демонструвати ефективне лідерство всередині організації, у якій потрібно постійно долати бюрократичну інерцію; залучати, розвивати й утримувати прекрасних і різноманітних співробітників; заохочувати культуру постійного навчання та чесності. Оскільки приблизно у 60% країн із низькими доходами можна спостерігати підвищений ризик виникнення боргових проблем (або вони вже розпочалися), МВФ має мати можливість максимально швидко розподіляти ресурси, причому з правильними рекомендаціями та на правильних умовах. На цьому фронті є багато простору для поліпшень. МВФ повинен значно прискорити виділення коштів, і йому слід адаптувати свої програми до світу, у якому геополітичні протиріччя беруть гору над принципами вільної торгівлі, підтримуваними фондом.

Загальна оцінка результатів роботи Георгієвої висока, і тому вона є гідним вибором. Однак це лише щасливий збіг обставин, який не змінює того факту, що процедура призначення керівництва в МВФ гнітюче не відповідає реаліям 2020-х років.

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate 2024

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV