Не можна просто вбити Путіна
Україна стала школою виживання для усього світу. Маємо посилити Європу силами швидкого реагування і зробити їх такими, як наші найкращі підрозділи під час війни
З виступу на панельній дискусії «Інсайти з російського полону: жорстокість як стратегія» у Давосі
До 2014 року у мене був бізнес у Південній Азії, але я повернувся сюди, до України. Я бачив і вторгнення до Криму, і вторгнення на Донбас. 12 років своєї військової кар'єри я провів на війні. Наше з'єднання народилося в цій війні.
У нас дуже мало людей, які були професійними військовими. Є і бізнесмени, і інженери, і поети — хто завгодно. А тепер ми тримаємо понад 15% усієї лінії фронту. Російські сили переважають — інколи співвідношення буває один до сорока.
Але ми стали значно сильнішими. Зокрема і завдяки нашим партнерам.
Я зустрів повномасштабне вторгнення командиром у Маріуполі. Думав, що ми протримаємося три тижні, — порівнював наші танки, можливості з росіянами. У них було більше. Але ми їх усіх розбили.
Ми воювали проти Першої російської танкової армії. Це та сама, що була Першою кінною армією у 1920-му, воювала в Польщі. Але ми знищували їхню техніку. Багато хто у світі думав, що Україна протримається один день. А ми тримаємося і зараз.
Росіяни не поважають цінності людського життя, а для нас людське життя дуже багато важить. Людський потенціал українського народу, потенціал спротиву — це великий здобуток.
Вони не очікували, що українські ветерани повернуться і візьмуть до рук зброю. Не очікували, що Україна розділиться на дві частини: одна — на фронті, інша — волонтери.
Ми набуваємо сили від дня до дня. Нам потрібна підтримка, але ми хочемо і віддяки. Хочемо також віддати свій досвід. Ми набули досвіду, як невелика держава чинить спротив диктатурі.
Наш порятунок — у єдності. Ми ніколи раніше цього не робили
Я провів 4,5 місяці в російському полоні. Вони переламали мені руки, ноги і кілька разів розбивали обличчя. Я чув їхню пропаганду. І одного разу запитав тих, хто мене допитував і катував: «Ви самі вірите в це?». Вони — вірять. Просто неможливо порівняти європейський спосіб мислення з тим, як мислять росіяни.
Росіянами керує страх, муки, тортури.
У російському полоні ви бачите те саме, що читали про табори Сталіна і табори Гітлера.
Єдине, як ми можемо їм протистояти, — це єдність. Наш порятунок — у єдності. Ми ніколи раніше цього не робили. До речі, навіть під час холодної війни. Тому холодна війна не зупинила росіян — вони просто поміняли свої кольори.
Не можна просто вбити Путіна. Якщо вбити Путіна, на його місце поставлять іншого диктатора. Ми маємо зупинити сам режим.
Я не вважаю, що міжнародне право дорівнює тому, у кого є ядерна зброя. Якщо європейська спільнота не почне системними регуляторними заходами захищати міжнародне право, диктатор зможе захопити будь-яку країну, яку тільки забажає.
Зараз українські жінки і чоловіки фактично захищають Європу зі Сходу. У нас досі є сила, але це дуже важко. Тому ми готові до співпраці. Готові поділитися своїм досвідом із будь-яким народом, щоб захистити демократію.
Ми потребуємо практично всього. Наш найпотужніший резерв — це наша людська сила, але ми маємо бути гнучкішими. Зазвичай військові дуже прямолінійні, і для них важко робити зміни. Але ми маємо бути гнучкими до змін. Це наше відчуття виживання.
Якщо ми не пристосуємося до штучного інтелекту, електромагнітної війни, радіоелектронної боротьби, якщо не залучимо хакерів і не адаптуємо підходи до того, як подолати російську тактику…
Справа в тому, що російські тактики не змінювалися впродовж сотень років. Вони покладаються на людський ресурс, і їм потрібно три роки, щоб змінити тактику. У них завжди буде перевага в людському ресурсі, але нам потрібна гнучкість.
Що я думаю про угоду про мир? Будь-які угоди з дияволом — неналежний вибір.
Як казав канцлер Бісмарк, жодна угода з Росією не варта того паперу, на якому вона написана. Росія — не джентльмен. Вони ніколи не тримаються свого слова. І я кажу це не просто як українець — ми це розуміємо історично. Вони крадуть навіть нашу історію. Крадуть наше ім'я. Росія привласнює Київську Русь і думає, що Русь — це вони.
Головна ідея: вони хочуть використати українців як мобілізаційний ресурс для наступної війни. Роблять завжди, коли окуповують певні території. У мене було багато друзів у Криму — більшість зараз або у тюрмі, або мобілізовані й уже загинули по інший бік цієї війни. У мене було багато друзів у Маріуполі. Я прожив там вісім років. Чудове місто. Прекрасні сусіди. Але більшість зараз у російській армії.
Вони досі викрадають наших дітей і мілітаризують їх. Це своєрідний «путін'юґенд». Промивають мізки і готують до воєнних дій так само, як я готую своїх солдатів.
Росія справді готується до наступного стрибка, до наступної війни. Але зараз вони застрягли тут. В Україні.