Що заважає запровадити ефективне управління військами в Україні

Сьогодні Україна змушена реформувати свою армію просто під час ведення агресивної війни проти нашої держави. Наразі гостро стоїть питання зміни принципів роботи штабів, які керують бойовими діями. Україна в питанні управління військами нарешті має перейти до мережецентризму, де основним ресурсом, завдяки якому вдається перемагати ворога, стає інформація та швидкість її передачі.

Звісно, ми можемо говорити про проблеми із підготовкою особового складу чи матеріальним забезпеченням у війську. Але це — похідні. Корінь проблеми полягає в доктрині. Наше військо гостро потребує зміни нормативних документів середнього рівня для приведення їх у відповідність до операційних процедур НАТО.

На стратегічному рівні зміни вже закладені в Стратегії національної безпеки та Стратегії воєнної безпеки. Крім того, ухвалено закон Про національну безпеку України, визначена нова архітектура управління, розділено посади головнокомандувача та начальника генерального штабу. Проте нижче — на рівні підзаконних актів — реформування не відбулося. Тож і виникає дисонанс: таблички на дверях кабінетів замінили, а посадові обов’язки лишилися попередніми.

Таблички на дверях кабінетів замінили, а посадові обов’язки лишилися попередніми

У військах Альянсу принципи роботи штабів чітко прописані: як все має бути організовано, які є ролі, які створюються структурні ланки (робочі групи), хто за що відповідає, як робочі групи синхронізують свою роботу та, кінець кінцем, у який спосіб ухвалюють рішення.

Спосіб організації українського війська сьогодні не повною мірою відповідає таким процедурам. І це вже зараз відчувається на південному фронті, де я працюю над запровадженням ISTAR — натівської концепції ведення війни, ключовими в якій є якнайшвидший обмін інформацією й ухвалення рішень у режимі реального часу.

На перший погляд наші штаби сформовані, завдання кожного в них визначені. Але робота не відбувається таким чином, як у штабі НАТО. Причин тут кілька. Основна — нормативні документи, якими керуються штаби, є лише адаптаціями чи ітераціями попередніх версій, а не новими. Таким чином статути світоглядно лишаються статутами Збройних сил СРСР, а не новітньої держави-члена Альянсу.

Тож тяглість панівної доктрини так званої платформенної війни досі відчувається. У такій війні ворога перемагають «лава на лаву», маючи перевагу над ним у кількості ресурсів (зброї, військових тощо). Ми, як армія з меншими ресурсами, просто зобов’язані вести сучасну мережево-центричну війну, де досягається інформаційна перевага, значно пришвидшується процес «доставлення» даних з поля бою, ухвалення рішень і донесення їх до війська.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ