Україні запропонували новий шлях до ЄС. Що це означає на практиці

Матеріал написаний у співавторстві з експертом з міжнародної безпеки Atlantic council Максимом Безносюком

Усі держави — члени ЄС дали згоду на відкриття переговорів щодо першого блоку питань у рамках вступу України до Європейського Союзу. Ця новина з’явилася досить своєчасно: 18 червня лідери країн ЄС зберуться в Брюсселі на саміт Європейської ради, де українська заявка на членство стане, імовірно, однією з головних тем обговорення.

Такий прогрес критично важливий, щоб нарешті вирвати Україну з геополітичної «сірої зони» і покласти край невизначеності, яка лише підстьобує триваюче російське вторгнення. Проте на цьому шляху, як і раніше, залишається безліч бюрократичних бар'єрів і потенційних політичних перешкод. Саме тому і Києву, і його європейським партнерам доцільно підійти до питання інтеграції максимально гнучко і креативно.

Мабуть, саме це мав на увазі канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, коли нещодавно запропонував надати Україні статус асоційованого члена ЄС як проміжного етапу. Згідно з його задумом Україна отримала б прискорений доступ до інститутів Євросоюзу, поступову інтеграцію в бюджетні механізми та певні гарантії безпеки, однак поки що залишалася б без права голосу під час ухвалення рішень.

Президент України Володимир Зеленський одразу ж відкинув пропозицію Мерца, назвавши її «несправедливою» і заявивши, що Україна заслуговує на повноцінне і рівноправне членство в Євросоюзі. Небажання Зеленського погоджуватися на будь-що менше цілком зрозуміле, враховуючи колосальні жертви, які країна принесла заради свого європейського вибору. Проте настільки категорична відмова від ідеї асоційованого членства виглядає політично недалекоглядною.

Євросоюз не розширювався з 2013 року, коли до нього вступила Хорватія. При цьому ціла низка інших держав, які мають той самий статус кандидата, що й Україна, роками топчуться на місці.

Москва використовує невизначений статус України у своїх інтересах

Замість того щоб займати безкомпромісну позицію, Києву варто поставитися до нещодавньої пропозиції про асоційоване членство як до серйозної спроби вийти з 10-річного глухого кута і зробити інтеграцію України пріоритетом. У Берліні прекрасно розуміють: у рамках нинішньої інституційної системи ЄС, що вимагає абсолютної одностайності та проходження нескінченних бюрократичних процедур, повноцінне членство України може так і залишитися недосяжною метою.

У сьогоднішній дедалі складнішій міжнародній обстановці Європа повинна або стати серйозним геополітичним гравцем, або ризикує опинитися на узбіччі світової політики.

У цьому контексті нинішній невизначений статус України вже не можна вважати лише адміністративною проблемою. Він перетворився на одне з ключових джерел європейської нестабільності, яке Москва має намір використовувати у своїх інтересах.

Нинішня повномасштабна війна на східних рубежах Європи стала черговим етапом тривалого процесу наростаючої кремлівської агресії проти України, який протягом багатьох років розвивався паралельно з її рухом до європейської інтеграції.

Наприкінці 2013 року Москва втрутилася, щоб завадити президенту України Віктору Януковичу підписати давно очікувану Угоду про асоціацію з Європейським союзом. Це спровокувало Революцію гідності, яка завершилася в лютому 2014 року падінням режиму Януковича.

За лічені дні російські війська розпочали захоплення Криму, поклавши початок російському вторгненню, яке триває донині.

Військове втручання Росії 2014 року не зупинило європейського вибору України. Після падіння режиму Януковича нове керівництво країни підписало Угоду про асоціацію з ЄС, а ще через три роки українці отримали безвізовий режим з Євросоюзом. Усвідомивши, що зупинити рух України на Захід уже не вдається, Путін зробив ставку на набагато радикальніший сценарій — повномасштабне вторгнення.

З 2022 року Київ помітно наблизився до членства в ЄС: країна отримала статус кандидата і почала переговори про вступ. Однак чіткої та реалістичної дорожньої карти, що веде до повноцінного членства, досі немає.

Україна домагається того, щоб найближчими роками їй окреслили конкретні строки вступу, однак, на думку багатьох експертів, цей шлях може розтягнутися щонайменше на 10 років.

Саме ця невизначеність грає на руку Кремлю. Поки майбутнє Києва у складі ЄС залишається відкритим питанням, у Росії зберігаються і мотивація, і ідеологічне обґрунтування для продовження війни. При цьому Путін спирається на звичний наратив про те, що Україна є «невід'ємною частиною» російської історії, культури і духовного простору.

Доти, доки європейський статус країни не буде закріплено остаточно, Кремль продовжуватиме стверджувати, що її європейський вибір ще можна заперечити або повернути назад.

Саме ця непримиренна позиція Москви робить ідею асоційованого членства України в ЄС особливо актуальною. І хоча скептики справедливо вказують на те, що запропонована Німеччиною модель не відповідає амбіціям Києва, формат асоційованого членства, тим не менш, здатний відкрити Україні шлях до європейських структур у порівняно короткі терміни. У той час як переговори про повноцінний вступ, найімовірніше, розтягнуться на довгі роки і при цьому зовсім не гарантують успішного результату.

Українській владі час відмовитися від максималізму і перестати сприймати інтеграцію в ЄС виключно в чорно-білих тонах — як безальтернативний вибір між повноправним членством і повною відсутністю інтеграції. Такі країни, як Норвегія і Швейцарія, входять до єдиного європейського ринку і зобов’язані дотримуватися правил ЄС, хоча й не мають права голосу в Європарламенті. Останніми роками вони також помітно поглибили оборонне співробітництво зі своїми партнерами по Союзу.

Тим часом Велика Британія після Brexit поступово знову зближується з Європою, прагнучи відігравати одну з ключових ролей у протидії російській загрозі. Очолювана Лондоном ініціатива Коаліції охочих (Coalition of the Willing), що об'єднала десятки західних держав довкола завдання забезпечення довгострокової безпеки України, виникла саме тому, що наявні механізми НАТО та ЄС недостатньо оперативні для відповіді на виклики, створені Росією. Модель «Європи різних швидкостей» уже стала реальністю і, можливо, саме такий формат є найбільш практичним способом наблизити Україну до повноцінної інтеграції.

Наполеглива вимога Києва про негайне повне членство може призвести до політичного глухого кута. Опір, імовірно, буде виходити одразу від кількох країн-членів ЄС, включно з урядами, орієнтованими на Кремль.

Крім того, фермерські співтовариства по всій Європі чинитимуть тиск на свою владу, домагаючись або блокування української заявки на вступ, або введення обмежень на доступ української сільськогосподарської продукції до європейського ринку.

Асоційоване членство не означає капітуляції перед цими противниками. Навпаки, воно може дозволити Україні обійти подібні перешкоди.

Якщо Зеленський все ж таки вирішить всерйоз розглянути варіант асоційованого членства, у нього на руках достатньо сильних карт, і Україні зовсім не обов’язково миритися зі статусом молодшого партнера, або країни другого ешелону. Сьогодні її все частіше називають одним із ключових гарантів безпеки Європи. Київ володіє найбільшою армією на континенті та потужним оборонним сектором, який довів свою здатність ефективно стримувати Росію. Це серйозний переговорний ресурс у дискусії про можливий проміжний формат інтеграції в Євросоюз.

Майбутній саміт ЄС може стати для Києва можливістю не відкидати ініціативу Мерца, а спробувати наповнити її вигідним для України змістом. Замість категоричної відмови запропонованої Німеччиною ідеї українські дипломати могли б домагатися чітких юридичних гарантій майбутнього повноцінного вступу, одночасно отримуючи конкретні практичні переваги вже зараз.

Асоційоване членство не варто сприймати як інституційне пониження в статусі. Навпаки, воно може стати механізмом для досягнення відчутного прогресу вже в короткостроковій перспективі. Альтернативою може стати високомілітаризована, технологічно розвинена, загартована війною і глибоко розчарована Україна, яка назавжди застрягла в геополітичній «сірій зоні».

Для Росії такий сценарій став би чудовою новиною, а для Європи — справжньою катастрофою.

Пропозиція Мерца фактично відкриває Україні вікно можливостей, яке чинні правила розширення ЄС могли б залишити закритим на десятиліття. Зеленському варто скористатися цим шансом і посприяти формуванню тієї самої Європи різних швидкостей, яка вже поступово набуває форми. Сьогодні у нього є історичний шанс вивести Україну з геополітичної невизначеності та наблизити її до європейського майбутнього.

Можливо, пропоновані умови далекі від ідеальних, але вони все одно є безпрецедентною можливістю, упустити яку було б помилкою.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал