Чи «повзе НАТО на цвинтар». Що насправді сказав Рютте про Альянс і Україну
Розбираючи новини на ефір, я уважніше подивилась виступ і розмову з генсеком НАТО Марком Рютте в Інституті Рональда Рейгана. Дуже цікаво
Минулого тижня я бачила багато заголовків в жанрі наївного копіпастингу, що, мовляв, генсек НАТО зробив «невтішну заяву» і т.д. Але Рютте не робив ніяких «невтішних» заяв. Це була складніша і нюансованіша розмова.
Окрім символізму самого місця для виступу і певних реверансів у бік Дональда Трампа і членів його «молодої команди», Рютте, наприклад, відверто сказав, що союзники зволікали з логістичною підтримкою операції США в Ірані, бо були дещо здивовані, що президент Трамп вирішив не інформувати їх про операцію заздалегідь.
Про проблеми трансформації альянсу Рютте говорив багато
І також нагадав (у відповідь на закид Марка Рубіо), що НАТО не було «одностороннім альянсом, коли американські, європейські та канадські війська воювали та жертвували собою пліч-о-пліч в Афганістані».
Чи «повзе НАТО на цвинтар», звісно, генсек прямо не сказав, та це було б і дуже дивно почути саме від нього — але це також звучало, причому саме в таких формулюваннях. Втім, про проблеми трансформації альянсу Рютте говорив багато.
Наприклад, що Європа була така впевнена, що мир є постійним і не вимагає інвестицій, що виникло уявлення, «що жорстка сила — це щось, чого варто соромитися. Пережиток войовничого минулого, яке людство вже переросло». Та от життя показало, що ні.
Ну, і показово щодо України. Генсек НАТО окремо кілька разів згадав українські сили оборони як передові.
Наприклад: «Важко здобуті Україною уроки на полі бою рятують життя за її межами. Наразі союзники на східному фланзі НАТО та наші дорогі друзі в Перській затоці захищаються від російських та іранських безпілотників — частково завдяки українським технологіям, яких не існувало навіть рік тому».
У відповідь на пряме запитання про вступ України в НАТО, Рютте сказав, що «факт полягає в тому, що кілька країн стримуються, включаючи Німеччину та Словаччину, Угорщину та Сполучені Штати» — і з цього випливає те, що, як каже Генсек, що навряд чи можливо колективно вирішити питання українського членства в НАТО в короткостроковій перспективі і навряд чи це можливо «зробити політично».
І на цьому можна було б уже починати нити і проклинати партнерів, але якщо ввімкнути голову, то далі було більше нюансів.
Далі Марк Рютте говорить про концепцію гарантій безпеки, яка зараз обговорюється, — це трирівневий підхід.
«Перший рівень — це Збройні сили України. Вони мають бути максимально сильними, з великими та величезними інвестиціями з Європи та США, щоб переконатися, що вони можуть захистити себе.
Другий рівень — це коаліція охочих, тобто в основному Європа, але також деякі неєвропейські країни.
І третій рівень — це Сполучені Штати, які забезпечують підтримку цієї«коаліції».
Як на мене, це реалістичніша розмова, ніж будь-які декоративні заяви про «незворотність руху» чи інші символічні слова.
Я бачу тут визнання, що Україна є донором безпеки, а не реципієнтом. Бачу визнання того, що українські Збройні сили є ключовим елементом захисту не лише України, а й східного кордону Європи. І це про ту українську суб'єктність, про яку важко говорити не лише назовні, а й всередині.
Так, на жаль, всередині України я зустрічаю багато спротиву думці, що підвалиною безпеки є не міфічний хтось, а власні сили оборони.
Я розумію цей психологічний момент: це про те, що не вийде вже повернутися в стані ембріона і десь там перечекати в гніздечку. Це ж треба шукати якусь власну роль в таких обставинах, покладатися на себе.
Ухвалювати продуманіші рішення. Тощо, тощо, тощо. Але воно вже точно не вийде інакше.
Тому з усіх тем новинної стрічки мене насправді найбільше цікавлять українські удари по Росії. Це прямо головне.
Текст опубліковано з дозволу авторки