Чим корисний досвід Південної Кореї для нашого ОПК

Нині Сеул один із фінансових центрів світу, а країна входить до десятки найбільших експортерів військової техніки. Що з їхнього досвіду Україна може перейняти?

У 1953 році демілітаризована зона розділила Корейський півострів на Північну і Південну Корею. Оскільки мирний договір про формальне завершення війни досі не підписаний, південнокорейці розуміють — у будь-який момент потрібно бути готовими відбити атаку ворога. Тому ще у 70-ті роки країна сконцентрувалась на створенні власного оборонно-промислового комплексу, який працює не тільки на обороноздатність Південної Кореї, але й на експорт, залучаючи десятки мільйонів доларів до бюджету.

Від телевізора до ракети

Керівництво держави розуміли, що без участі фінансових груп сильний ОПК не розбудувати. Уряд зробив декілька важливих речей: податкові пільги, аванси, банки були зобов’язані надавати доступні кредити чеболям — об'єднання промислових підприємств, які є власністю однієї родини. Серед них відомі нам Samsung, LG, Hyundai, Daewoo. Створивши дочірні компанії, які займались розробкою і виготовленням оборонної продукції, ці підприємства досягли значних результатів. Від Daewoo — штурмова гвинтівка К2 (у 80-ті). Від Samsung — САУ К9 Thunder (у 90-ті). Від LG — розробка цілої серії оборонної продукції, включно з ракетами, радарами. Від Hyundai — колісний БТР White Tiger. Врешті цієї осені країна представила найважчу в світі балістичну ракету Hyunmoo-5, яка призначена для знищення споруд на глибині понад 100 метрів. Це забезпечує ефективне знищення підземних баз і складів зброї, які часто будують в Північній Кореї.

Висновки для України

Філософ Френсіс Фукуяма писав про те, що «війна — найслабший з мотивів для розбудови сильної держави». Світ повірив у це й пішов шляхом глобалізації. Але Фукуяма помилився (і не тільки він, звісно). Тому на прикладі війни з Росією бачимо, що для збірки того ж дрона потрібно залучити технології і комплектуючі різних країн. Проте не всі з них входять до одного альянсу партнерів.

Сьогодні ми на 90% залежимо від Китаю

Сьогодні ми на 90% залежимо від Китаю не тільки в електронних компонентах, а й навіть у сировині для виробництва тканини, стрічок тощо. Тому питання локалізації — це питання не тільки розвитку, а й фактичного виживання ОПК в майбутньому. Озброєння — вже очевидно стане одним з локомотивів українського експорту після закінчення війни. Шлях виробника та експортера озброєння набагато цікавіший й більш технологічний ніж аграрний та сировинний експорт.

Тож нам варто задуматись над таким експортом — це залучення коштів в країну, визнання на світових ринках і не найгірший шлях розвитку. Крім того, у разі зменшення попиту військові технології частково будуть імпортовані на громадський ринок.

Кадри та інновації

У 1970 році тодішній президент Пак Чон Хі сприяв заснуванню державної корпорації Агентство оборонного розвитку (ADD). В декількох регіонах країни створили науково-дослідні інститути, вкладалися гроші в розробки, навчання спеціалістів. Спочатку використовували технічну допомогу США, відпрацьовували іноземні ліцензії. Коли ж «набили» руку й навчили кадри, здивували і себе, і світових лідерів ринку. Прогрес добре прослідковується на прикладі K9 Thunder. Розпочалось все з ліцензійного виробництва американських САУ М109, яким займалась Samsung. Здобувши досвід, разом з Агентством запустили серійне виробництво. Нині Корея саме на К9 найчастіше продає ліцензії, САУ вважається найбільш успішним експортним продуктом, цінується в т. ч. за адаптацію під потреби та готовність до локалізації на території країни-замовника. Серед останніх — Туреччина, Індія, Норвегія, Польща, Фінляндія та інші.

Висновки для України

Деіндустріалізація економіки України та Європи «поставила на коліна» підприємства, які займались виготовленням хімічних елементів, необхідних для ОПК. Це перший сумний висновок. Другий — у нас «профукані» системні знання і підготовка профільних спеціалістів (хіміки, конструктори, інженери). Потрібно створювати заклади для навчання цим спеціальностям, підвищувати кваліфікацію викладачів — тягнути немає куди. Процес займатиме 10−15 років. Але це внесок в довготермінову перспективу ОПК, без якого неможливо зберегти країну.

В європейській історії ми прожили найдовший відрізок часу без війни. І були не готові до того, що сталося у 2022 році. Але врешті час зробити висновки. Почати планувати на 10 років (чи не вперше в історії України), аби знову не опинитись без спеціалістів, технологій і озброєння. Розвивати ОПК, аби в критичні моменти не залежати від наших партнерів — на власному прикладі бачимо, що наші потреби вони не можуть повністю задовольнити. Локалізуватись, а не глобалізуватись. І нарешті годувати свою армію, аби не бути змушеним годувати чужу.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV