Читайте NV у Google
Як зберегти міжнародну стабільність в умовах відходу Сполучених Штатів від заснованого на правилах порядку
Сьогоднішня напруженість у відносинах між Вашингтоном і Києвом — лише одна з кількох ознак того, що нинішні зміни в міжнародній системі глибокі. Напруженість між США та Україною може зберігатися, слабшати або посилюватися. Що вже зрозуміло, це те, що Сполучені Штати за правління руху MAGA більше не будуть підтримувати світовий порядок, що виник унаслідок краху фашистської осі в 1943—1945 роках, заокеанських імперій у 1940−1960-х роках та радянсько-російської сухопутної імперії в 1989—1991 роках.
США брали найактивнішу участь у створенні глобальних і європейських структур останніх 80 років. Проте новий уряд США, який прийшов до влади в січні 2025 року, зараз працює над руйнуванням міжнародної системи, що склалася після Другої світової війни. Незалежно від того, чи можна вважати її «заснованою на правилах» чи ні, порядок, що існував донедавна, був здебільшого розроблений Сполученими Штатами і частково встановлений на їхній території. Статут ООН було підписано 1945 року в Сан-Франциско, і відтоді ООН має свою головну резиденцію в Нью-Йорку. У 1949 році у Вашингтоні було створено НАТО, а 2008 року теж у Вашингтоні було підписано Хартію стратегічного партнерства НАТО-Україна.
Роль США в НАТО під питанням
Останніми тижнями європейські лідери, уряди та інституції зазнавали численної критики за те, що протягом десятиліть вони занадто покладалися на Вашингтон у питаннях безпеки Європи. Такі роздуми — хороша відправна точка для назрілих переосмислень і реформ. З іншого боку, документи, що встановили нинішній порядок європейської безпеки, починаючи з 1970-х років, розробили і підписали Сполучені Штати, причому часто за адміністрацій Республіканської партії.
Наприклад, республіканець Джеральд Форд був 1975 року президентом США, коли 31 європейська держава, Радянський Союз, США, Канада і Туреччина підписали Гельсінські угоди, що визнають повоєнні кордони в Європі. Республіканець Джордж Буш-старший був 1990 року президентом США, коли тими ж країнами було схвалено Паризьку хартію, що підтримує безпеку, свободу, плюралізм і демократію в розширеній Європі. Його син-республіканець Джордж Буш-молодший був 2008 року президентом США, коли Вашингтон став одним з авторів Бухарестської декларації НАТО, яка відкрила Україні та Грузії перспективи членства.
Сьогодні відносини України із США перебувають у кризі, як і відносини Канади, Данії та Панами — і це лише три приклади. Зв’язки Києва з Вашингтоном ніколи не були такими тісними, як у Оттави або Копенгагена. Проте україно-американські відносини засновані на різноманітних запевненнях безпеки, сформульованих не тільки в знаменитому Будапештському меморандумі 1994 року, підписаному двома країнами разом із Великою Британією та Росією у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерної держави. Підтримка США цілісності та суверенітету України також, серед іншого, викладена в Хартії про стратегічне партнерство 2008 року та Двосторонній угоді про безпеку між США та Україною від 2024 року. Ці та інші документи, підписані Вашингтоном із Києвом, схоже, тепер частково або повністю втратили чинність.
Оскільки людство, можливо, вступає в епоху міжнародного регресу, перед Європою гостро постає питання не тільки про те, як врятувати українську державу, а й про те, як забезпечити своє власне майбутнє. НАТО поки що існує. Але роль США в ньому як головного постачальника безпеки перебуває під питанням. Європейський Союз — економічно потужна структура, але він ніколи не створювався з метою оборони.
На цьому тлі відмова Сполучених Штатів від міжнародного порядку, заснованого на загальних правилах, перетворила російсько-українську війну для Європи не тільки на ще більш серйозну проблему. Вона також трансформує майбутню долю України у свого роду відповідь на нові виклики світовій системі безпеки. Безпосередньою небезпекою для ЄС є Росія. Більш загальний виклик для народів Європи та всього світу — це підтримання основ міжнародного права. Чи можуть такі принципи, як стабільність кордонів, територіальна цілісність і національний суверенітет, вижити в умовах міжнародного роз'єднання або обструкції з боку США?
Можливий успіх України в майбутньому — за допомогою ЄС, Великої Британії, Норвегії, Швейцарії, Японії, Австралії тощо — у відновленні повного контролю над власною державою військовими та дипломатичними засобами стане досягненням як для європейської, так і для світової безпеки. Перемога України на своїй території не лише стримає російський імперіалізм, а й відновить основні норми міжнародного права. Хоча повне досягнення цієї мети буде ускладнене без допомоги Сполучених Штатів, це було б, водночас, і ще більшим досягненням у цих умовах.
Часткова або, в гіршому випадку, повна капітуляція України відкриє нову темну еру, в якій військова сила знову буде права. Сама Москва, її союзники та інші держави-ізгої почуватимуться натхненними на міжнародне залякування, експансіоністські війни, звичайні або ядерні погрози, а також безкарний геноцид — за прикладом поведінки Росії з 2014 року. Навпаки, перемога України військовими та дипломатичними засобами дає шанс відкрити нову епоху панування міжнародного права, світових організацій і глобальної солідарності - без американського нагляду. Ставки на вирішення російсько-українського конфлікту та серйозність досягнення справедливого миру підвищилися. Відповідно, європейська та неєвропейська підтримка України має зрости.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV