Читайте NV у Google
У Білому домі настає момент «А біс його знає, що далі робити»
Порівняйте два висловлювання, зроблені в перший тиждень двох різних воєн. Ось це кілька днів тому:
«Закликаємо іранських дипломатів по всьому світу запросити притулку та допомогти нам у формуванні нового, кращого Ірану, у якого є величезний потенціал», — сказав Трамп на заході в Білому домі.
І ось це ось чотири роки тому:
«Ще раз звертаюся до військовослужбовців збройних сил України. Беріть владу у свої руки! Схоже, нам із вами буде легше домовитися, ніж із цією зграєю наркоманів і неонацистів, яка засіла в Києві і взяла в заручники весь український народ», — сказав Путін у Кремлі.
В обох випадках явно присутня розгубленість: початковий план не спрацював, доводиться на ходу придумувати якісь екзотичні субститути з надією «а раптом вийде?»
Поміняти владу в чужій країні — це суперскладна операція
Ні, не вийде. Змінити владу в чужій країні — це суперскладна операція, яку потрібно довго і ретельно готувати.
Насправді, дивних паралелей ще більше. Американські ліберали називають усе це «війною Трампа». Російські — «Путінською війною». (Мовляв, народ ні до чого).
Міністр оборони США Піт Хегсет заявив, що «не ми почали цю війну, але ми її закінчимо». Приблизно те ж саме часто можна чути в Москві щодо вторгнення в Україну.
Ну, і найсмішніше: прихильникам Трампа настійно рекомендували не називати війну війною. Тепер у США в Ірані «Обмежена (limited) військова операція». ЛВО, так би мовити.
У мене нуль симпатій до іранської влади — країною там керують релігійні фанатики, садисти і психопати. Але я не перестаю дивуватися тому, що США та Ізраїль виявилися не готовими до того, що буде після перших ударів із повітря. У них же взагалі ніякого виразного плану дій немає! Таке враження, що ними всіма там Шойгу командує. Навіть на рівні слів і формулювань.
Текст публікується з дозволу автора