Про кейс Юлії Тимошенко та процес очищення влади в Європі
Дивлячись із Варшави на Київ, я маю дежавю, але у більш драматичних декораціях. Уся Європа проходить болісний процес очищення. Міф про «касту недоторканних» політиків руйнується на очах
У Франції вироки слухає Ніколя Саркозі (експрезидент), а Марін Ле Пен змушена виправдовуватися перед судом. У самому серці Європейського Союзу вибухнув «Катаргейт», який змів Єву Кайлі (віцепрезидентку Європарламенту) — її заарештували та звинуватили в отриманні хабарів у пакетах з готівкою.
Навіть у Німеччині, яка вважається взірцем прозорості, вибухнув «масочний скандал». Депутати Бундестагу від правлячої партії (ХДС/ХСС), такі як Георг Нюсляйн (Georg Nüßlein) чи Ніколас Льобель (Nikolas Löbel), були змушені з ганьбою піти у відставку після того, як виявилося, що вони отримували гігантські комісійні за посередництво в торгівлі масками під час пандемії.
Система почала відчувати дискомфорт
У Польщі маятник розслідувань вдарив по досі «недоторканних» політиках правих сил — прокуратура перевіряє дії Збігнєва Зьобро (колишнього міністра юстиції та Генерального прокурора), Марціна Романовського (колишнього заступника міністра) та Антонія Мацеревича (колишнього очільника Міноборони).
Це глобальний тренд: кінець ери політики як «бізнес-плану» для скоробагатьків.
Чи Україна лише пудрить реальність?
Коли Юлія Тимошенко (експрем'єрка) сьогодні з лав опозиції критикує антикорупційні органи (САП, НАБУ), це парадоксальним чином вказує на те, що система почала відчувати дискомфорт. Але ми маємо поставити собі складніше запитання, яке виходить за межі поточних арештів: чи ми загерметизували систему, чи лише наносимо макіяж на труп?
В Україні існує система е-декларування. Це потужний інструмент. Але чи хтось насправді перевіряє ці декларації на предмет прихованих активів, чи вони служать лише бюрократії? Чи спецслужби справді відстежують рух капіталу тих фігур, які раптово повертаються до публічного життя? Прозорість без верифікації - це фікція.
Привиди минулого повертаються через чорний хід
Очищення держави — це не лише ловити нинішніх хабарників на гарячому. Це також захист інституцій від «рециклінгу» людей зі скомпрометованої системи.
Як спостерігачу ззовні мені особисто відомі нещодавні випадки висунення людей епохи Януковича (зокрема колишніх міністрів) на ректорські посади в українських університетах. Скажу відверто: я протираю очі від здивування.
Як ми маємо будувати нову, європейську Україну, якщо кадри, які привели країну на край прірви, знову намагаються формувати порядок денний і навчати молодь? Це системна помилка. Очищення має захищати державу від «брудного минулого».
Метафора даху, що протікає
Боротьба з корупцією в Україні зараз нагадує ситуацію в затопленій квартирі. Такі органи, як НАБУ і САП, з великими зусиллями витирають воду з підлоги (ловлять нинішніх злочинців). Це важливо і похвально.
Але якщо ми водночас не залатаємо дах — тобто не заблокуємо повернення людей старої системи і не перевіримо реально їхні статки — то за мить знову станеться повінь. Недостатньо карати за те, що є «сьогодні». Треба ліквідувати механізми та людей, які створювали ці патології «вчора».
Чекаємо на суди, а не на лінчування
Однак у цьому антикорупційному піднесенні, як друг із-за західного кордону, я мушу висловити одне фундаментальне «але».
Європа чекає на справедливість, а не на видовища. Ми чекаємо на суди, а не на самосуди.
Німецький чи бельгійський приклади показують, що навіть наймогутніші (як віцепрезидентка Європарламенту) можуть потрапити до в’язниці, але про їхню провину вирішує судовий процес, а не рухомий рядок у телевізорі. Громадянин, не засуджений правомірним вироком, є невинуватим. Це фундамент західної цивілізації.
Роль САП і НАБУ — звинувачувати, але саме незалежні суди повинні стати остаточним гарантом чесності. Якщо Україна хоче бути частиною Європи, її судова система має бути стерильною, стійкою до емоцій вулиці та політичного тиску.
Польща зробила висновки з історії - хоча ми досі боремося з власними демонами кумівства. Україна стоїть перед шансом піти на крок далі. Але щоб це зробити, треба полагодити дах, а не лише бігати з ганчіркою по підлозі.
Європа дивиться і чекає. Не змарнуйте цей шанс.
Текст опубліковано з дозволу автора