Йдемо під землю? Як захистити підприємства від обстрілів

Рік тому в одному зі звітів, який створювався за методологією та у співпраці зі Світовим Банком, прямі збитки підприємств оцінювались у трохи більше, ніж $13 млрд. Цифра за перші два роки війни. Серед найбільш постраждалих галузей називали металургійну та агропромислову. Але у зоні ризику усі — від аптеки та кав’ярні до підприємства в складі оборонно-промислового комплексу. Останні не мають права зупинятись, оскільки від цього залежить захист та існування країни. Тому зобов’язані напружувати мізки. Історії профільних підприємств під час попередніх війн можуть багато у чому допомогти.

Війна потребує божевільних ідей

У 1937 році концерну Škoda Plzeň належав завод з виробництва артилерійської зброї. Це була свого роду відповідь на розквіт нацистського режиму в Німеччині та пов’язані з цим ризики. Засновники чехословацького підприємства вирішили будувати виробничі цехи під землею, аби убезпечити виробництво від можливих бомбардувань. Далекоглядне рішення фактично за два роки до початку Другої Світової війни. Для захисту простору використовували залізобетонні плити товщиною у більш ніж два метри. В таких умовах виготовляли зброю, боєприпаси, згодом авіаційні двигуни та навіть компоненти ракет. У цього заводу цікава і довга історія, але для нас у ній є ключовий момент — виробництво ОПК у підземних умовах.

У ЗМІ вже з’явилися новини про заклик максимально перевести під землю навчальні процеси військових. Таким же шляхом мають іти й керівники вітчизняних підприємств ОПК. Звісно, якщо вони тверезо оцінюють перспективи, піклуються про працівників і необхідну на фронті продукцію.

Облаштуватись під землею — непоганий варіант

Облаштуватись під землею — непоганий варіант. Подекуди для цього пропонують непрацюючі вугільні й соляні шахти (Львівщина, Волинь), старі залізничні тунелі, недобудовані ділянки метро, непрацюючі автомобільні тунелі, укриття для військових підрозділів, командних центрів радянських часів. Втім, по кожному з цих пунктів є пояснення, яке ускладнює або унеможливлює реалізацію.

Наприклад, концентрація у повітрі шахти вугільного пилу, солі, газів впливає на електроніку. Це може призводити до коротких замикань, забруднень контактів і сенсорів, хімічної корозії матеріалів і т. п. Масштаб тунельної системи в Україні не дозволяє перевести виробництво під землю, а радянські спеціальні укриття не відповідають вимогам. Якщо підприємства почнуть будувати необхідні площі під землею, це ледь не в десять разів збільшить вартість виробництва. Такі видатки приватні компанії ОПК не можуть собі дозволити, не розуміючи, яким чином будуть їх покривати.

Що залишається?

Потрібно шукати інші варіанти.

Почнемо з базового — маскування. Про місце, де розташовується підприємство, має знати обмежена кількість людей. Здавалось б, зрозуміла й навіть примітивна річ, але про неї варто нагадувати. Вивіски, фото в соціальних мережах, деталі розміщення в інтерв'ю для ЗМІ — всього цього варто уникати.

Жорсткі умови під час підбору персоналу, який працює на виробництві. Люди, які мають хоча б мінімальну залученість до виробничих процесів, повинні володіти не тільки відповідними професійними знаннями, але й відповідними цінностями. Керівник має знати справжню позицію підлеглого з приводу ставлення до агресора, винного у початку повномасштабної війни, спілкування на сумнівних форумах, зв’язок з рідними, які проживають на території ворога і для яких «нє всьо так адназначна» тощо. З подібною безпековою метою деякі підприємства ОПК проводять поліграф-тестування напередодні працевлаштування і навіть вказують інформацію про це у вимогах до кандидата на вакансію.

Проміжні етапи виробництва. Чим більше виробничий об'єкт, тим більше ворожих ракет на нього може прилетіти. Це варто розуміти. Тому важливо розміщувати на різних ділянках склади матеріалів, виготовленої продукції, виробничі лінії. Скупчення в одному місці — це підвищений ризик одразу залишитись ні з чим. Так зване «рознесення» дозволяє при втраті одного зі складів не зупиняти все виробництво.

Наступне — релокація підприємств. Значення цього терміну добре розумію на власному прикладі, оскільки з початком повномасштабного вторгнення наша компанія переміщувала залишки тканин та балістичних матеріалів, співробітників — з Харкова на Захід країни. Це було правильне рішення, оскільки таким чином ми змогли не тільки зберегти, а й збільшити наші потужності. В Україні вже немає безпечних регіонів, але є ті, які перебувають під масованими ракетними обстрілами рідше. Чимала кількість підприємств різного напрямку почала використовувати цю «територіальну перевагу», релокувавшись. Включно з підприємствами ОПК.

Спільні виробництва за кордоном. Це своєрідний контрольований експорт військових технологій у форматі запуску виробничих ліній — резервні потужності. Є країни, які зацікавлені у подібній співпраці. Серед них Данія. Наприкінці червня дві країни підписали угоду про створення українського оборонного виробництва на території цієї держави. Офіційні джерела коментують це так: «Документ передбачає сприяння розміщенню українських оборонних підприємств на території Данії та інтеграцію оборонних галузей обох країн». Як такий механізм діятиме та якими будуть результати — подивимось. Але прецедент є. І його треба поширювати на інші країни — партнери України.