Після Путіна. Про олігарха Мельниченка та настрої в Москві
Хочете говорити про майбутнє співіснування з Росією — ось вам олігарх із людським обличчям
Наростає хвиля реакцій на перформанс російського олігарха Андрія Мельниченка у виданні The Economist. Гадаю, ініціатори та виконавці цієї публікації й самі вже дивуються, навіщо вони це насправді зробили — адже їм пропонували стільки варіантів.
Як на мене, ще один не конкретизовано.
Мельниченко — це анти-Ходорковський. Окреслено опцію: хочете говорити про майбутнє співіснування з Росією не із силовиками, а з прагматиками — ось вам олігарх із умовно людським обличчям.
Абрамович — символ того, що було до Путіна і за часів Путіна. Дмитрієв діє в амплуа «майбутнє з Путіним і після нього». Але як постать він сприймається погано. У Ходорковського є очевидний людський мотив — подивитися, що буде після Путіна. Тим більше, що він говорить речі, які європейцям зручно чути.
На це поле висувають ще одну фігуру
Що ж, на це поле висувають ще одну фігуру. Як вона зіграє — покаже час. Якщо успішно — табір закордонних «хороших росіян» або анігілюється від безвиході, або відкочує до нового центру тяжіння.
Сам факт міжнародної презентації ще одного «поганого росіянина» — це цікаво; це доповнить композицію.
А щоб решта спостерігачів за інцидентом із Мельниченком не надто багато собі домислювали, 11 липня з нагоди свого 75-річчя дав інтерв'ю ватажок клубу злих кремлівських дідусів — Микола Патрушев. У контексті того, що відбувалося, воно виглядало максимально комічно.
Патрушев (як голова Морської колегії) багато розмірковував про міць російського флоту. Записали його, найімовірніше, за кілька днів до того, але випустили в ефір саме тоді, коли «добрі» дрони де-факто заблокували Дон і Азов. Через це він мав вигляд цілковитого маразматика.
Але всі ключові тези він озвучив. І про нацистських нацистів у Європі, і про умовно позитивного Трампа, і про Путіна — хранителя Росії. Тобто ви, звісно, розглядайте молодих і перспективних, але пам’ятайте, що кістлява рука досвідчених злих дідусів нікуди не зникає.
Я вже згадував, що динаміка настроїв «поганих росіян» і маневри в цій сфері — це важливий індикатор. Поки що просто спостерігаємо.
Щодо настроїв «дорогих росіян», то вони такі: люди більше тривожаться, але, як і раніше, люблять Путіна, схвалюють війну і не пов’язують із нею проблеми, що на них звалилися.
Цими днями російські соціологічні компанії ФОМ і Левада-центр оприлюднили певні дані про настрої громадян.
Дані ФОМ свідчать, що в середині квітня 2026 року кількість росіян із тривожним настроєм зрівнялася з кількістю тих, хто перебуває у спокійному стані, після чого частка тривожних почала зростати і наразі становить 54% (проти 38% спокійних). У червні рівень тривожності зріс.
Дані Левади також свідчать про те, що в червні зросла кількість людей, які відчувають «роздратування, страх, тугу…» (з 22% до 29%). Такої ситуації не спостерігалося вже 2,5 року.
Тобто ніби щось відбувається. Але що? Що трапилося?
Найбільш пам’ятними подіями місяця респонденти Левада-Центру назвали атаки дронів (24%) та проблеми з бензином (22%). Водночас просто «СВО» відзначили 7%, а «успіхи СВО» — 1%.
У дослідженні ФОМ «СВО» виділили 33% респондентів, причому 18% відзначили атаки на Україну, а 13% — атаки на РФ. Питання бензину занепокоїло 20%.
Водночас ФОМ фіксує незначне зростання протестних настроїв. Показово, що росіяни припускають готовність 65% співгромадян вийти на акції протесту, тоді як лише 14% зізнаються, що самі готові до цього, а 78% заперечують такі наміри.
За даними ФОМ, рівень схвалення діяльності Путіна за рік знизився з 79% до 71%, а рівень довіри до нього — з 78% до 69%. Дані Левада-Центру свідчать про зниження рівня схвалення з 84% до 74%.
На цьому тлі, за даними Левади, у червні 67% підтримували дії російських військ в Україні, а 11% — відверто не підтримували. Водночас 64% формально схильні до переговорів, а 29% виступають за продовження війни.
29% «дорогих росіян» готові виправдати ядерний удар по Україні.
Як сприймати ці цифри? Так, слід зробити всі застереження щодо якості російської соціології. Тим не менш, ці цифри публічно оприлюднюють у самій Росії.
За бажання в них можна побачити, з одного боку, тенденцію до зростання невдоволення. З іншого — мікроскопічний характер цього зростання.
Тобто росіяни загалом досі не дійшли думки, що для позбавлення від тривог і проблем треба закінчити війну. А серед тих, хто виступає за переговори, чимало людей розуміють під «переговорами» прийняття Україною російського ультиматуму.
Одним словом, слід продовжувати роботу з примусу до адекватності та правильної конвертації побоювань.
Що мають засвоїти дорогі росіяни.
Найвищий рівень схвалення того, що відбувається в РФ, — у Москві (72% проти 52% у середньому по Росії).
Також у Москві:
— найбільше люблять Путіна — 82% (середній показник — 74%)
— найбільше схвалюють дії російських військ в Україні — 78% (середній показник — 67%)
— найбільше прагнуть продовження війни — 55% (середній показник — 29%).
Єдине, в чому дорогі москвичі консервативні, — це схвалення ядерного удару по Україні (27%). Адже вони усвідомлюють, що є головною ціллю всіх ударів у відповідь.
Отже, виховні заходи певною мірою активізують російське населення. Але цю енергію слід спрямувати в правильне — антивоєнне — русло. При цьому важливо особливо наголошувати, що джерелом війни є не лише Путін, а й маса людей, які не відчувають на собі негативних наслідків війни. Зокрема — уся Москва.
Саме таких людей у своєму оточенні мають виявляти й виховувати самі росіяни.
Текст опубліковано з дозволу автора