Основа гарантій рівності. Що таке інститут реєстрованих цивільних партнерств та як це працює у світі — експлейнер

Матеріал реалізовано репортеркою сайту NV.ua Олександрою Горчинською за сприяння RFSL — Шведської федерації за права ЛГБТІК.

Фото: RFSL

Упровадження інституту реєстрованих цивільних партнерств — тема, яку обговорюють в українському інформаційному просторі вже не перший рік.

Після початку повномасштабної війни ця дискусія набула ще більшої актуальності — зокрема через потребу юридичного захисту людей, які спільно проживають як сім'я, але не можуть оформити свої стосунки.

В експлейнері для NV консультант БО 100 відсотків життя з питань аналізу проблем у сфері забезпечення прав людини Святослав Шеремет пояснює, що таке реєстровані цивільні партнерства, які права вони можуть надавати та що їхнє запровадження означатиме для українських пар — як одностатевих, так і різностатевих.

Сімейний кодекс України визначає шлюб як союз між чоловіком та жінкою. Чи справді це є головною перешкодою на шляху до легалізації одностатевих партнерств?

Характеристика шлюбу, яка міститься в Сімейному кодексі, ніяк не обмежує визнання в Україні деяких шлюбів, які виходять за межі цього визначення. Згідно зі ст. 21 СК, «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану».

Якщо сьогодні хтось в українському подружжі змінює маркер статі в документах відповідно до встановленої в Україні процедури, то після цього шлюб цієї особи не припиняється. Він продовжує існувати як сімейний союз відповідно чоловіка і чоловіка або жінки та жінки.

До 2011 року держава Україна фактично вимагала від особи, яка має намір «змінити статеву належність», але перебувала у шлюбі, щоб та розлучилася перед своїм трансгендерним переходом, тобто перед зміною маркера статі. 15 років тому держава Україна скасувала цю умову неперебування у шлюбі. Крім того, шлюбами в Україні є більшість шлюбів, укладених українцями за кордоном. Реєстрація цих шлюбів відбувається далеко не завжди у державному органі РАЦС, але вони однак чинні. Тобто стаття 21 СК не охоплює всього розмаїття шлюбів в Україні.

Станом на сьогодні згадка про союз жінки та чоловіка в засадничій статті про шлюб справді є однією з головних перешкод для законодавчого запровадження в Україні шлюбної рівності, тобто рівного доступу до інституту шлюбу як для різностатевих, так і одностатевих пар. Водночас, різностатева українська формула шлюбу сама як така не виключає створення окремого правового інституту реєстрованого цивільного партнерства або інституту найближчої особи. Тобто правових механізмів, якими могли б скористатися як різностатеві, так і одностатеві пари.

Яким чином таке поняття, як шлюб, визначають у законодавстві інших країн?

Канада використовує поняття «цивільний шлюб» у законодавстві на противагу поняттю релігійного шлюбу, який виникає внаслідок обряду або таїнства, але не має правових наслідків. Визначення звучить так: «Шлюб для цивільно-правових цілей є законним союзом двох осіб, що виключає одночасне перебування в іншому шлюбі».

Ось як визначено це поняття в Австралії: «Шлюб означає добровільно укладений довічний союз двох осіб, що виключає одночасне перебування в іншому шлюбі». Законодавство Франції дуже виразно підкреслює відкритість шлюбу для різних пар: «Шлюб укладають дві особи різної або однакової статі». Ця норма визначає суб'єктний склад шлюбу і є невід'ємною частиною правової природи шлюбу у країні. Що ж до Іспанії, тут «шлюб має однакові умови та правові наслідки незалежно від того, чи є особи, які його укладають, однієї або різної статі».

Якщо узагальнити, то можна сказати так: у законодавстві країн, що запровадили шлюбну рівність, використовують кілька моделей. Канада й Австралія визначають шлюб гендерно нейтрально — як союз двох осіб і без згадок про стать. Франція прямо зазначає, що шлюб можуть укласти дві особи різної або однакової статі. Інші країни, наприклад, Іспанія та Аргентина, встановлюють, що умови й правові наслідки шлюбу є однаковими незалежно від статі осіб, які його укладають. Усі ці формули усувають різностатевість як обов’язкову ознаку чи умову шлюбу, водночас зберігаючи такі обов’язкові його характеристики, як добровільність, державна реєстрація, одношлюбність, рівність прав і обов’язків кожного з подружжя.

Фото: NV

Що з цього досвіду могла би перейняти Україна?

Визначення шлюбу могло би бути таким: «Сімейний союз двох повнолітніх осіб, зареєстрований або визнаний у передбачений законодавством спосіб».

У яких країнах зараз легалізовані одностатеві шлюби?

Сьогодні одностатеві шлюби можливо укласти у 39 суверенних державах за їхнім власним законодавством. Загалом же виходить, що одностатеві шлюби на сьогодні можна вільно укладати в кожній п’ятій державі світу.

Першими серед суверенних держав шлюбну рівність запровадили Нідерланди у квітні 2001 року. Їхній досвід дає змогу оцінювати його довгострокові соціальні та правові наслідки. Наступною п’ятіркою після Нідерландів стали Бельгія, Канада, Іспанія, ПАР та Норвегія. Останніми до цього переліку держав, де дві особи однієї статі можуть укласти шлюб, приєдналися Ліхтенштейн і Таїланд. Держави й території, де одностатевий шлюб можна укласти вже сьогодні, охоплюють 38%, тобто більш ніж третину площі земного суходолу — крім Антарктики.

В Америці існує можливість укласти шлюб з особою своєї статі й поза межами названих держав, а точніше — на територіях, які належать державам, історичний центр яких міститься в Європі. Наприклад, такі можливості є в Гренландії, яка є частиною Королівства Данія, на деяких карибських островах, які належать до Королівства Нідерланди, у французькій Гвіані в Південній Америці тощо.

В Азії це одна держава — Таїланд. Але фактично також Тайвань, офіційно — Республіка Китай, який не визнана Україною як суверенна держава і не входить до ООН. У Непалі одностатевий шлюб можна оформити без належного законодавства, але на підставі національного судового прецеденту й урядових вказівок. Можна укласти такий шлюб і на території британських військових баз на острові Кіпр, над якими Сполучене Королівство здійснює суверенітет.

В Австралії та Океанії це ще дві держави — Австралійський Союз і Нова Зеландія, а також території на Гавайських островах, Новій Каледонії і навіть на легендарному острові Пасхи.

В Африці це Південно-Африканська Республіка. Крім того, одностатевий шлюб можна укласти також на африканських територіях Іспанії, зокрема в Сеуті, а також на Канарських островах, на територіях, належних Франції, наприклад, на Реюньйоні, або на Мадейрі, яка є частиною території Португалії.

Є можливість укласти одностатевий шлюб на острові Святої Єлени посеред Атлантики, де помер Наполеон Бонапарт, також в Антарктиді.

В Ізраїлі, Намібії та Суринамі існує усталена процедура визнання одностатевих шлюбів, укладених їхніми громадянами за кордоном. Разом із ними це — 42 держави світу, у яких одностатеві шлюби є легальними.

У яких країнах працює інститут реєстрованих цивільних партнерств?

Зареєстроване цивільне партнерство можливе тільки там, де держава створила механізм його правового визнання. Назви цих форм визнання різняються від держави до держави: зареєстровані партнерства (registered partnerships), громадянські союзи (civil unions), «пакти цивільної солідарності» (франц. pactes civils de solidarité), тощо.

До прикладу, лише у 2024 році у Франції було укладено приблизно 247 000 шлюбів та 197 000 PACS. Інакше кажучи, приблизно на кожні п’ять шлюбів припадало чотири PACS.

Інститут зареєстрованого цивільного партнерства або його аналог існує у більшості європейських країн. До них належать: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Нідерланди, Німеччина і так само Норвегія та Швейцарія, Сан-Марино, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Чорногорія.

У ЄС залишається лише 5 країн, де ще не створено можливості для одностатевих пар зареєструвати ані шлюб, ані цивільне партнерство: Болгарія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина.

Як визначення такого формату партнерств сформульоване у законодавстві цих країн?

У Франції згаданий вище цивільний пакт солідарності визначено як договір, укладений двома повнолітніми фізичними особами різної або однакової статі з метою організації їхнього спільного життя. У Чорногорії життєве партнерство осіб однієї статі є юридично врегульованою спільнотою сімейного життя двох осіб однієї статі, укладеною перед компетентним органом відповідно до закону. Цивільний кодекс Нідерландів натомість встановлює, що дві особи можуть укласти зареєстроване партнерство шляхом внесення відповідного запису до реєстру актів цивільного стану.

Угорщина запровадила опцію реєстрації для цивільних партнерств між людьми однієї статі ще 2009 року. Визначено, що зареєстроване партнерство виникає тоді, коли дві повнолітні особи однієї статі особисто заявляють перед державним реєстратором про намір укласти між собою зареєстроване партнерство.

У грецькому законодавстві це називається симфоно-симбіозис, буквально — «угода про співжиття». Закон визначає, що «угода двох повнолітніх осіб, незалежно від їхньої статі, якою вони врегульовують своє спільне проживання (цивільне партнерство), укладається особисто шляхом нотаріального акта. Вона [угода] набирає чинності після подання копії нотаріального документа до органу реєстрації актів цивільного стану». Це одна з найбільш наближених до шлюбу моделей цивільного партнерства в Європі.

У 2024 році, а це перший рік, коли було відкрито можливість укласти одностатевий шлюб, але при цьому можливо було і зареєструвати партнерство, у Греції зафіксовано 182 одностатеві шлюби, також одностатевими парами було укладено 288 угод про спільне проживання. Знову-таки, партнерство переважило шлюб.

Чи відрізняються права і можливості, передбачені такими союзами, від країни до країни?

Так, адже не було, немає і, вочевидь, не буде універсальної формули цього правового інституту. Кожна держава створювала свою варіацію реєстрованого цивільного партнерства під запит власного суспільства, з урахуванням політичних, історичних та конституційних потреб, культурного та релігійного контексту.

У деяких країнах формат реєстрованого цивільного партнерства майже цілковито збігається з форматом шлюбу. Це Австрія, Німеччина, Швейцарія, Чехія тощо. Різниця суто символічна або стосується мінімального числа обмежень порівняно зі шлюбом, як-от неможливості спільно виступити усиновителями однієї дитини.

В інших країнах зареєстроване партнерство дає партнерам і партнеркам помітно менший обсяг прав і можливостей. Наприклад, у зареєстрованому партнерстві не виникає права вдаватися в статусі пари до репродуктивних технологій, не виникає підстави перейти на прізвище другої особи в партнерстві, не виникає презумпції батьківства чи материнства, не виникає окремих пенсійних прав.

Пакт цивільної солідарності (PACS) у Франції взагалі не належить до сфери сімейних відносин, а є радше договором про спільне життя. Тож коли пара перебуває в цьому союзі, чимало суто сімейних прав необхідно оформлювати окремо.

В окремих країнах зареєстроване цивільне партнерство обумовлює спільну сумісну власність на майно, набуте в партнерстві. В інших країнах у зареєстрованому партнерстві кожна зі сторін зберігає режим окремої власності, а ще десь це може бути врегульоване через окремий договір між сторонами партнерства. У податковій сфері залежно від країни партнери і партнерки зобов’язані декларувати майно та статки спільно або окремо.

У сфері спадкування теж є різниця між моделями партнерства в різних країнах: десь виникає право спадкування за законом, навіть за відсутності заповіту, а десь заповіт однак необхідний. Десь спадкування відбувається на безподатковій основі, а десь справляють податок на спадщину.

Яким чином формат цивільних партнерств дозволяє обійти дискримінаційні норми законодавства для ЛГБТ+ людей та союзів?

Для людей однієї статі, які де-факто проживають однією сім'єю, зазвичай це гомосексуальні люди — як чоловіки, так і жінки, запровадження реєстрованого цивільного партнерства стало би карколомним позитивним зсувом. Це, фактично, основа гарантій рівності.

Статус найближчого члена сім'ї вирішує дуже багато. Соціальні гарантії для другого з партнерства у разі, коли з першим щось стається, — актуально для військовослужбовців. Право на екстрені медичні рішення щодо партнера, урегулювання питань щодо спільної оренди житла, упевненість у стосунках із родичами другого з пари, гарантії пріоритетного спадкування навіть за відсутності заповіту.

Не менш важливі права — мортальні, тобто пов’язані зі смертю: право визначити місце та спосіб поховання партнера або партнерки, розпорядитися його або її репродуктивним матеріалом, якщо такий матеріал законсервований за життя, тощо.

Для українського законодавця значно важче змінити інститут шлюбу, відкривши його для одностатевих пар, аніж зробити цілком новий правовий інститут, який відповідав би вимогам сучасних одностатевих пар і був би спрямований саме на розв’язання суто практичних проблем, із якими одностатеві пари стикаються у своєму сімейному житті.

Проте, як показує досвід десятків країн, цей інститут затребуваний у будь-яких пар — як одностатевих, так і різностатевих. Наприклад, у Нідерландах після відкриття інституту шлюбу у 2001 році для одностатевих пар більшість цих пар почала обирати саме шлюб, а зареєстроване партнерство стало переважно альтернативою для різностатевих пар.

Реєстровані цивільні партнерства є популярними та затребуваними там, де вони: доступні як одностатевим, так і різностатевим парам, забезпечують значний обсяг прав, простіші за шлюб в оформленні та припиненні і де їх сприймають як самостійну, а не другосортну форму союзу.

Однією з категорій в Україні, яка сьогодні особливо потребує впровадження інституту цивільних партнерств, є ЛГБТ+ військові — через підвищені ризики настання трагічних випадків під час служби, часто — через відсутність інших близьких кровних родичів. Чи є країни, чий досвід у цій сфері ми могли би взяти собі за приклад?

Для країн, які керуються пріоритетністю прав людини, загальним правилом є підхід, у якому фактор одностатевих шлюбів чи партнерств узагалі зайвий. Справа в тім, що ці країни сповідують принцип забезпечення виняткової справедливості для своїх військовослужбовців та військовослужбовиць. Формальний статус наявного шлюбу чи партнерства взагалі не є вирішальним, на відміну від фактичного сімейного стану. Держава сприймає партнера або партнерку військовослужбовця чи військовослужбовиці так само, як другу особу з подружжя.

Показовим для нас є досвід Ізраїлю, який останні роки теж у стані доволі інтенсивної фактичної війни. У 2023 році ізраїльський парламент — Кнесет — спеціально змінив законодавство, щоб фактичні одностатеві партнери загиблих військовослужбовців ЦАХАЛ отримували той самий статус, що й удови або вдівці. Для цих цілей Держава Ізраїль використовує красивий вираз єдуїм ба-цібур, буквально «визнані громадськістю як пара».

Схожа ситуація у Британії. Окрім шлюбу та цивільного партнерства, Міністерство оборони запровадило спеціальний статус Established Long-Term Relationship (LTR (E)) — офіційно визнаних довготривалих партнерських стосунків для військовослужбовців, які не перебувають ані в шлюбі, ані в зареєстрованому партнерстві.

У багатьох країнах у контексті соціальних гарантів для членів сім'ї військовослужбовця законодавство не робить різниці між шлюбом і зареєстрованим партнерством. Наприклад, за нідерландським законодавством, якщо військовий гине під час служби, спеціальну пенсію для членів сім'ї виплачують не лише вдові, а й особі, з якою військовий перебував у зареєстрованому партнерстві.

Читайте також:

«Якщо трапиться найгірше, мою долю вирішуватиме не випадковий чиновник». Військовий-гей розповідає, чому вирішив укласти фіктивний шлюб з подругою

Для України ці приклади — дуже важливі. Це означає, що навіть за відсутності спеціального законодавства про реєстроване цивільне партнерство держава з міркувань соціальної справедливості мала би не тільки розглядати фактичних сімейних партнерів чи партнерок незалежно від статі як безсумнівних членів сім'ї, але й прирівняти їх до чоловіка чи дружини з усіма похідними від цього правами й гарантіями.

Наскільки реалістичною ви вважаєте перспективу запровадження інституту реєстрованих цивільних партнерств в Україні протягом найближчих років?

Перспектива запровадження реєстрованого цивільного партнерства в Україні є абсолютно реалістичною за наявності політичної волі. Новий інститут може бути органічно вписаний в чинну систему правовідносин. Немає жодних конституційних перепон для цього, натомість, є запит на суспільну справедливість.

Крім цього, цей інститут забезпечить виконання деяких жорстких умов Євросоюзу на шляху до членства в ЄС — так званих бенчмарків.

Бенчмарк 23.14, який називається Рівність і недискримінація, має такий зміст: «Забезпечено подальший прогрес у приведенні національного законодавства у відповідність до acquis ЄС у сфері рівності та недискримінації, включно з виконанням рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2023 року …»

Рішення, яке є обов’язковим до виконання Україною, — Ухвала ЄСПЛ у справі Маймулахін і Марків проти України, яка зобов’язує Україну запровадити бодай якийсь механізм визнання партнерських стосунків між особами однієї статі.

Як ми просуваємося на цьому шляху?

На розгляд Верховної Ради України за останні роки внесено два законопроєкти про реєстроване цивільне партнерство — 9103 та 12252. Ще один релевантний документ — проєкт ЗУ від 26 серпня 2024 року № 11523 Про внесення змін до Закону України Про міжнародне приватне право щодо запровадження колізійних норм для фактичних шлюбних відносин та зареєстрованих партнерств. Цей законопроєкт пропонує беззастережно визнавати в Україні цивільні партнерства, зареєстровані між іноземцями за кордоном. Фактично, це перший крок щодо бодай якогось урахування в Україні самого інституту реєстрованих партнерств.

Усі три законопроєкти перебувають на розгляді Ради й у різний спосіб згадувані в перемовинах між Україною та ЄС.

А яка перспектива щодо впровадження одностатевих шлюбів?

Сучасний український інститут шлюбу вже не є ані сучасним, ані зручним. Він концептуально сформований на базі гетеросексуальної моделі стосунків приблизно чверть століття тому і є органічним спадкоємцем радянських уявлень про сім'ю та шлюб. Чинний сімейний кодекс розроблено майже 30 років тому.

Отже, спочатку треба принципово модернізувати інститут шлюбу як такий, далі пересвідчитися, що модернізована модель працює добре і є зручною. Уже тоді змінювати різностатеву формулу шлюбу на універсальну, коли умову щодо різностатевості буде знято.

Шлюб у кризі не тому, що людям не потрібні взаємні стабільні стосунки, а тому, що сама конфігурація шлюбу не відповідає повною мірою сучасним потребам. Багато хто сприймає його як надто обтяжливий і такий, що скасовує особисту автономію, а для інших сам факт перебування у шлюбі перестає бути цінністю. І шлюби розпадаються.

Наприклад, Сімейний кодекс оперує таким поняттям, як «шлюбні відносини», які охоплюють статевий зв’язок у подружжі. Як відомо, шлюб зараз для сексу непотрібний, так само як і факт сексуальної взаємодії не тягне обов’язку укласти шлюб.

Отже, Україні потрібне осучаснення самого інституту шлюбу. Адже чинна модель сімейного права що далі, то менше відповідає різноманітності та специфіці сучасних сімейних відносин.