Гривня — повноцінна валюта Русі. Від вагової норми до грошей: з чого почався тисячолітній шлях
Андрій Бойко-Гагарін,
Олександр Алфьоров,
Гривня має тисячолітню історію
Дмитро Тузов: Пане Андрію, вітаю вас. Ви знаєте, я в нинішньому контексті, контексті війни і в тому, що ворог намагається відібрати не лише наші території і наших людей, а й нашу історію, я одразу почну здалека копати. Скільки століть українській гривні?
Андрій Бойко-Гагарін: Українській гривні практично тисячоліття. Тобто наша національна грошова одиниця гривня зародилася за часів Русі і далі нікуди не зникала. Тобто вона переходила з однієї форми в іншу. Це була лічильна одиниця. Потім вона стала крупною монетою, потім знову — лічильною одиницею. Потім вже банкнотою. Далі вона в радянський період переходить в забуття, але за кордоном в діаспорі все ж таки гривня далі побутує і відроджується вже в незалежній Україні. Тобто фактично гривня в цьому світі існує тисячоліття.
Дмитро Тузов: Що нам відомо про перші гривні? Так, як вони виглядали? З чого їх робили?
Андрій Бойко-Гагарін: Тут цікаво провести кілька паралелей, на які ми наголошуємо в нашій науковій роботі про те, що гривня, по-перше, найдавніша грошова одиниця Центрально-Східної Європи. Якщо ми подивимося на те, що злитки гривні, які уособили матеріальну лічильну норму, тобто якщо сьогодні ми говоримо про тройську унцію вагою 31,1 г, то в середньовіччя казали про марку і про візантійську літру і на неї, власне, вели торгівлю.
Ми для того, щоби полегшити ці процеси, почали виготовляти злитки вагою, яка була співставна із цими ваговими нормами. 168 г — це половина візантійської літри і 200 г — це вага німецької марки. Тобто фактично гривня була інтегрована в європейську економічну систему. І німецька марка, фунт стерлінгів — це все та сама історія. Тобто спочатку вагова норма, потім монета, потім національна грошова одиниця. І виходить кілька цікавих фактів, що гривня по суті є найдавнішою грошовою одиницею Центрально-Східної Європи.
Всі наші сусіди користуються грошима. Валюта, яку вони сьогодні мають, походить від пізніших монет або пізніших монетно-вагових норм. Наприклад, злотий — це була монетно-лічильна одиниця в 30 грошів, і перший монетарний злотий з’являється 1663 року, карбується в тому числі у Львові. Якщо ми візьмемо долар і євро, ми вже межуємо з державами, які мають в обігу євро.
Тому відповідно можемо говорити, що у наших сусідів євро з’являється як валютний союз десь в XVI столітті, хоча були і більш ранні валютні союзи. Тобто прототипом євро стає екю французьке, а до цього стає європейський талер. Це XVІ століття. І загалом найближчий до нас сусід — це Угорщина має форинт, який походить із XIV століття. А гривня наша походить із X століття, тобто вона найдавніша одиниця.
І окрім того, що гривня є найдавнішою грошовою одиницею наших сусідів Центрально-Східної Європи, гривня ще пройшла той самий шлях генези, як і провідні валюти загалом на різних континентах.
Якщо ми візьмемо марку, це теж була вагова норма, потім монета, а потім валюта Німеччини. Фунт — це теж норма ваги, а потім стала і монета, і валюта. Шекель — це теж була вагова норма золота. Потім монета в іудейському царстві, а тепер це — національна грошова одиниця держави Ізраїль. Тобто гривня нічим не поступається. Від валют провідних в різних континентах, так і навіть від гривні походять також назви інших валют, такі як сом, сомоні, валюти на Близькому Сході. Це теж походить від злитків, які були в один час в обігу із гривнями і навіть їх на півдні в Криму України знаходять.
Дмитро Тузов: Тобто з Візантії прийшла така традиція літрами розраховуватись. Так, зрозуміло. А скажіть, це ж мало бути якесь політичне рішення сучасною мовою висловлюючись, так? Коли князі, скажімо, мали зібратися і сказати: «Все, шановні, відтепер ми запроваджуємо своє мірило цінності. Це буде гривня, вона виглядатиме ось таким чином». Чи відомо з історичних джерел, як це відбувалося? Чи це був такий якийсь стихійний процес?
Андрій Бойко-Гагарін: Контроль, звісно, був. Правитель мав вплив на це. Тобто він мав ряд таких важелів. Він мав пріоритетне право викупу срібла, наприклад, або міг встановити вагову норму, або якість монети. І цікаво, що якщо ми говоримо про гривню пізнішу, то із вагової норми могли встановити, скільки буде карбовано монет.
Якщо, наприклад, 200 грамів гривні, буде 200 монет по одному граму. Якщо по пів грама, який вони матимуть номінал? Тобто, якщо у нас, наприклад, іде 200 монет на вагову норму гривні, а потім у державі, наприклад, настає криза і правитель може постановити: «Давайте тимчасово будемо карбувати не 200, а 220 монет». Тобто це певна інфляція, так? Але тоді вона виражалася в зовсім інших поняттях.
Кількість срібла ставала меншою. Номінал зберігався, а кількість срібла зменшувалась. Тобто, якщо монети переплавити, відповідно, людина втратить вагу чистого срібла. Хоча і так монета дорожче за вагу чистого срібла.
Загалом, якщо ми говоримо про Русь, тоді економіка була відкритого типу. Сьогодні у нас національною грошовою одиницею є гривня. І офіційні оплати, державні оплати, всі рахунки в гривні, хоча іноземна валюта дозволяється і власне продається, купується банками і так далі. А тоді, загалом, на це такого регуляторного впливу не було, тому що економіки функціонували за вмістом срібла у монетах і відповідних злитках. Тобто монетна система була відкрита і на Русі можна було платити будь-якими срібними монетами.
Тому у нас в обігу є і наші власні монети, і арабського халіфату, і Візантії, і Англії, і шведські, і дуже багато різних, які всі одночасно курсували по кількості вкладеного в них срібла. І що ще цікавого: грошова система могла бути такою, що монети можна було перетворити на прикраси.
Вони могли мати неекономічне використання. Наприклад, їх підвішувати за вушко і носили на шиї, використовувати як патріотичні медальйони, а потім ними знову розраховувались, не втрачаючи нічого. Тобто відкрита економічна система. Можна платити монетами, можна шматками, ламаними монетами, можна злитками і їхніми шматками. Можна було навіть прикрасами і їхніми шматками.
Раніше гривні робили тільки зі срібла?
Дмитро Тузов: Це ж ми з вами говоримо десь про X століття. Тоді не було Національного банку Русі. Хто ухвалював рішення щодо того, скільки, наприклад, срібла має бути в гривні? Це київський князь, так? Чи все ж таки була якась економічна рада, яка ухвалювала таке рішення?
Андрій Бойко-Гагарін: Немає інформації про те, щоб вона була, хоча за логікою великий князь і його радники з найближчого оточення ухвалювали такі рішення, але при цьому все ж таки ще існувала європейська стандартизація.
Міжнародна торгівля, в якій ми були активними учасниками, диктувала, що нам треба було використовувати ці стандарти, щоб полегшити процес. Але якщо подивитися на злитки гривні, які відомі в музейних колекціях, можна побачити, що дуже багато із них мають різну вагу і різний вміст дорогоцінного металу.
Це можна пояснити тим, що гривня побутувала сотні років, протягом яких могли змінюватись співвідношення вартості срібла і золота, могли бути певні коригування грошової маси і відповідно до цього могли змінювати цю вагу. Тому зараз серед науковців є такий напрямок, де досліджується, як датувати гривні, якщо всі вони не містять на своєму полі дати і якихось написів, які могли би уточнити датування і контекст виготовлення.
Тобто по вазі і вмісту чистого металу можна дослідити, в які десятиліття співвідношення золота і срібла коливалося в світі і яким чином співставляються ці вагові норми. Це неймовірно складна робота. Чому? Тому, що потрібні тисячі злитків і тисячі проб їхнього металу. І це все кошти, це все час. Злитки ці достатньо рідкісні. Тому робота триває повільно.
Такий методологічний кейс ми напрацювали. Рухаємося до того, щоби все ж таки їх датувати точніше, ніж сьогодні. Це достатньо широкий період використання по контексту археологічному. Коли знаходять гривні, дивляться за якими предметами їх знаходили, в якому шарі, тобто археологічними методами користуються. А щоби ще отак технологічно довести, можна теж спробувати.
Дмитро Тузов: А чи були золоті гривні?
Андрій Бойко-Гагарін: Це дискусійне питання, яке дуже довго існує в науковому колі. Гривні з інших металів, скажімо так. Тобто переважна більшість гривень, вона срібна. Чому кажу переважна більшість? Тому, що гривні офіційно були з дорогоцінного металу, але були також їхні підробки. Про це теж пропоную поговорити трішки пізніше. Але знаходили гривні також і з недорогоцінних металів.
Зокрема, відомі злитки недорогоцінного металу, такого, як, наприклад, мідь або олово. І загалом виникло припущення, що ж це за злитки. Тобто перше припущення було про те, що це вагові гирі, якими теж зважували там товари, монети і так далі. Але навіщо робити гирі, які абсолютно такої самої форми і такого самого об'єму, як і грошові знаки, то виходить нелогічно, тому що їх можна просто покрити сріблом за рахунок амальгами ртутної або за допомогою лудіння і когось обманювати. Тому відповідно, фальшивомонетники вже тоді існували і гривні були фальшовані, зокрема.
Як у давнину перевіряли, чи гривня не фальшива?
Дмитро Тузов: Фальшивомонетники існували вже в тому історичному періоді. А відповідні технології були? Лудіння, наприклад, нанесення шару срібла на мідну монету?
Андрій Бойко-Гагарін: Так, у нас ювелірна справа на Русі процвітала. Якщо подивитися на колти, на скроневі підвіски, на інші прикраси, які збереглися, це неймовірні витвори.
Дмитро Тузов: А як перевіряли? Це ж пошкрябати якусь монету треба було.
Андрій Бойко-Гагарін: Оце цікаво, тому що на злитках, які збереглися донині, є дуже багато і написів, які наносилися гострими предметами. Можливо, щоб відрізнити одна від одної, можливо, щоб пошкрябати і подивитися, чи нема всередині міді.
Також є злитки із насічками, зарубинами, щоби прорубати і подивитися, чи нема міді всередині. Але в розкопках знайдені були гривні підроблені, на яких були ще на мідній заготовці нанесені засічки, а потім покриті сріблом. Начебто їх перевіряли. Тобто ось такі хитрощі теж робили. Є гривні різних типів. Гривня, наприклад, чернігівського типу, вона розклепана по своїх кінцях для того, щоби показати, що розклепаний метал весь срібний. А якби там було олово чи інші метали, це було б помітно.
Дмитро Тузов: Цікаво. Але якщо фальшували в ті часи гривню, це означало, що вона мала реальну цінність? Чи була гривня вільно конвертованою валютою, чи приймали її купці з інших країн?
Андрій Бойко-Гагарін: Цілком це підтверджують скарби. Є знахідки гривні за далеко за межами Києва. Наприклад, в Кишинівському археологічному музеї зберігається цілий скарб гривень шестигранок київського типу.
Тобто якимось чином вони туди потрапили. Однозначно в процесі торгівлі. Як такої вільної конвертації в сучасному розумінні не було, але тоді торговці мали з собою інвентар для перевірки якості металу. Тобто вони мали пробірні голки, пробірні камені, ваги різні, якими перевіряли якість дорогоцінного металу.
І якщо вона співпадала, на цю кількість могли дати товару або інших монет розміняти, або здійснити інші економічні операції. Тобто люди самі перевіряли гроші і самі їх використовували в торгівлі. До речі, щодо монет є цікавий факт, що їх кусали зубами.
Дмитро Тузов: Ви самі сказали, що монета все одно дорожча, аніж ці грами срібла, з якого вона зроблена. Це означає, що коли нашу гривню знаходять десь за межами України, вона мала цінність, зокрема, якщо сучасною мовою, зовнішньоекономічної діяльності?
Андрій Бойко-Гагарін: Дуже цікаве питання. Тобто ви маєте на увазі фактичну вартість і номінальну вартість. Якщо, наприклад, срібні монети переплавити і номінальна вартість втратиться, буде тільки фактична вартість. І вона буде значно нижча, як завжди, тому що різниця формує право монетної регалії і дохід держави або дохід емітента, монарха і так далі.
Виникає питання: гривня у вигляді злитку ходила по номінальній вартості чи по фактичній? Досліджуючи злитки, зважуючи їх, дивлячись на технології їхнього виготовлення, ми зрозуміли, що гривня, по-перше, це монета крупного номіналу.
Раніше нам в радянський час намагалися історично довести, начебто в Україні була відстала економіка і через кризу ми забрали залишки дорогоцінних металів, переплавили все, що було, і почали гривнями користуватися, щоб хоч щось у нас лишилося. Це неправда.
Тому що, якщо подивитися на кількість гривень знайдених і переплавлених в імперські часи, їх було настільки багато, що ми формували потужний експорт. Імпорти були дуже багатими за рахунок монет крупного номіналу. Але як вони ходили, наприклад, поза межами Києва в інших регіонах? Скоріше за все, гривня не мала якоїсь номінальної вартості і ходила за фактичною вартістю.
Чому ж ця вага іноді коливається в різних злитках в різний час? Зрозуміти це нам дозволила одна гривня випадково знайдена на Волині, яка має допаяний шматок. Саме він показує, що вона була виготовлена давно, певний час побутувала, використовувалася, лежала, а потім, коли вона знову з’явилася через торгові операції, треба було вже допаяти до неї.
Дмитро Тузов: Слухайте, я зараз історичну аналогію вам наведу. Мені спали на думку купонокарбованці, коли відбувався перехід від радянської валюти до української. Там можна було вирізати ці купончики скільки тобі потрібно. Фактично це те, що ви зараз розказали про додану вартість до стандартної гривні тих часів.
Андрій Бойко-Гагарін: Там було не все так просто насправді. Якщо ми вже відхилимося від Русі трохи, тут необхідно пояснити, власне, що це було таке. І в контексті грошової реформи.
Україна виходить із складу СРСР, але купони відрізні з картки споживача з’являються ще у 1990 році. Тому, що країни Балтії тоді виходять із складу СРСР. Виникає ситуація, коли рублева готівка, яка знаходилась у них в обігу, повністю знецінюється. Для того, щоб її кудись збути, підприємливі громадяни почали її везти в Росію, Білорусь і в Україну.
Українському ринку треба було захиститися від неконтрольованого потоку готівки. Для цього ввели картку споживача. Це не грошовий знак. Це документ, який підтверджує ваше право на готівку, зароблену вами в Україні. Для того, щоб витратити гроші, ви мали оцю картку, яка давала вам право витратити гроші. І на кожен витрачений рубль треба було давати купон. Якщо у вас купони закінчились, значить інші ваші доходи нелегальні або мають якесь інше походження. Такий був механізм.
Звідки походить назва української валюти?
Дмитро Тузов: До нас приєднався Олександр Алфьоров. Пане Олександре, а як виглядали перші гривні?
Олександр Алфьоров: У нас є зразки, які сьогодні тільки входять до наукового обігу через випадкові знахідки. Відразу зауважу, що у нас є типи, названі за містами: київська, чернігівська, новгородська.
Дмитро Тузов: Це тоді у нас такий державоустрій був.
Олександр Алфьоров: Тут проблема в іншому. Ці назви сформувались за місцем знахідки, а не за поширенням. Київська гривня, яка вважається найстарішою, за знахідками в Києві була атрибутована. Так і новгородська гривня. Вона не те, що в Новгороді робилася, вона там була вперше знайдена.
Окрім київської, чернігівської і новгородських гривень, які мали різний час паралельного ходіння, ще є галицька гривня, волинська. Є фрагменти срібла, які ми можемо сказати з X-IX століття, там трапляються скандинавські історії.
У нас є литовська гривня, татарська гривня, але назви достатньо умовні, тому що немає ні в кого гарантії, що так звана литовська гривня не була змодельована тут і відправлена туди у вигляді данини. А там, наприклад, переливалася як така система платіжності. Ми маємо розуміти, що та сама литовська гривня — це історія про взаємини двох країн. Коли ми говоримо про, наприклад, про державну литовську мову того часу, це була руська мова, яка потрапила туди. Тобто все дуже цікаво.
Київську гривню ми знаємо за нашим класичним зображенням. Це — ромбік. Чернігівська гривня — це ромбік з розплющеними кінцями. Новгородська була у вигляді палочки такої, татарська гривня — човника-довбанки. Галицька гривня закручена. Уявіть собі, що можна було вилити паличку, яку скрутили як майже браслет.
І оце от тип територіальний. Волинська довша була. Ми бачимо інколи, що ці гроші, могли між собою перетинатися в скарбах,
Дмитро Тузов: Але все це називалось гривнею?
Олександр Алфьоров: Так, бо це була вага.
Дмитро Тузов: А яка етимологія назви гривня? Звідки вона пішла?
Олександр Алфьоров: Дуже проста етимологія. Ну, вважається так, тому що слово грива є однокореневим. Це шия, загривок, грива, гривня — це однокореневі слова. Слово «гривня» позначає прикрасу зі срібла, яка носилася на шиї. Це така теорія.
Зображення на гривні — унікальні, як відбиток пальця
Дмитро Тузов: У Андрія Бойка-Гагаріна навіть футболка, на якій написано: «Гривня наш символ». Пане Андрію, а коли на нашому символі почали карбувати якісь зображення, написи?
Андрій Бойко-Гагарін: Загалом злитки гривні, як монети крупного номіналу, вони мали на собі зображення. Це були не просто відлиті шматки металу.
Якщо ми говоримо про гривню київського типу або шестигранну гривню, вона виготовлялася наступною технологією. Робилася форма металева або глиняна і в неї заливався метал. Він, коли перемішувався, мав всередині пухирці, випаровувався. Там також гази розпечені виходили. Тому гривня на поверхні мала поглиблення, нагадувала місячну поверхню.
Це вже певне мистецтво, певне зображення. І якщо подивитися на зворотну сторону гривні, видно, що її розливали в кілька етапів і метал з такими розливами засох.
Дмитро Тузов: Це ж такі ексклюзивні зображення. Їх не можна було повторити.
Андрій Бойко-Гагарін: Цілком. Вони різні всі. Тобто тут загалом така мистецька складова. Гривні практично всі різні.
Далі відбувалася наступна історія, коли гривня потрапляла вже в обіг. До речі, принциповий момент в тому, що гривня — це монета, яка була в обігу, була в скарбах і зафіксована в джерелах по їхній цінності, скільки гривень були податки і так далі. Тобто вона всі функції грошей виконувала. Це повноцінна монета Русі, тільки дуже крупного номіналу. Чим вона відрізняється від срібляника, інших монет, які були у нас в обігу.
Дмитро Тузов: Цікаво, що кожна гривня була унікальною, як відбиток пальця людини.
Андрій Бойко-Гагарін: Так, абсолютно. І що далі відбувалося? Люди, які проживали на нашій території, торгували, виконували фінансово-економічні операції. Вони могли на гривнях наносити написи гострими предметами, наносити графіті. Причому графіті ці могли бути навіть в кілька рядків і навіть рунами. Навіть графіті двозубів і тризубів на монетах відомі, до речі, теж в той самий час.
Дмитро Тузов: А це як? Це ж не Національний банк карбував. Це кожна людина могла?
Андрій Бойко-Гагарін: Людина просто наносила зображення. Для чого це робилося? Це дуже цікава історія, яку дослідив аспірант нашої кафедри Олексій Артюхін в своєму дисертаційному дослідженні. Він довів, що монети арабського халіфату, а також іноземні монети, на яких гострими предметами нанесені графіті, могли відноситися до вірувань вікінгів. Там були різні зображення: руків'я, човни і так далі.
Але були також і монети, на яких зображені графіті двозуби. Це фактично перша поява нашого протогерба на монеті, хоч і іноземній. Але навіщо це робили? Для того, щоб із цієї монети зробити патріотичний медальйон, носити його і демонструвати прихильність і повагу до княжої родини. Тобто тризуб і двозуб з’явилися не тільки на сріблянику, а ще й до цього. Ще, ймовірно, за Святослава.
Олександр Алфьоров: Так, за Святослава. Ми бачимо по датуваннях навіть цих монет. Тобто кожні арабські монети мають датування. Зрозуміло, що вони не відразу потрапляли на ринки. За рахунок скарбових компасів, де сотні монет, ми можемо вирахувати найбільш ранню і найбільш пізню монети. І на таких, які не виходять за X століття, ми бачимо графіті з двозубами, малюнки з прапорами. На арабській монеті намальовані прапори, які використовували місцеві дружини. Це було дуже цікаве явище, тому що неясно, чому вони дряпали ту монету.
Дмитро Тузов: Срібло це ж м’який метал.
Олександр Алфьоров: Так, але є інший момент. Якщо б в православній країні отримали монету із зображенням Христа, ви б по Христу малювали щось? Чи по Богородиці? Ні. А якби не розуміли, що там написано ім'я Аллаха? Це ніхто б не дряпав би в тих країнах. Правда? Таке нерозуміння тексту монети дозволяло абсолютно дряпати її.
Дмитро Тузов: А що означав двозуб, який? Це народна творчість? Люди так свій патріотизм засвідчували?
Олександр Алфьоров: Двозуб — це особистий знак Святослава Хороброго. Ці люди ходили під прапором з цим двозубом. Очевидно, наносили їх на щити. Це, знаєте, як, ввечері нема чого робити і хтось собі ці монетки малював. Там же і написи теж можна побачити на монетах. На гривнях є написи і в кілька рядків, наприклад.
Написи на перших гривнях — звична справа
Дмитро Тузов: До прикладу, що писали?
Олександр Алфьоров: Часто бувають імена просто. Наприклад, Тимофій або, наприклад, 40 чогось. Записки навіть є такого типу, що хтось віддав цю гривню чи передав. Ми часто бачимо, наприклад, в берестяних грамотах новгородських цю переписку між людьми, купцями, міщанами. І вони кажуть: «Принеси гривню тому, скажу, що від того-то». Гривні могли передавати і на них писати, хто кому передав або хто кому залишив.
Дмитро Тузов: Тобто це не лише засіб обміну, а і інформаційний такий ресурс.
Олександр Алфьоров: Так.
Дмитро Тузов: А скажіть, якість срібла мало значення? Тут для творчих людей величезний простір.
Олександр Алфьоров: Андрій вже говорив, що доливали гривню. Чому? Тому що люди тодішнього часу розуміли, що срібло є різним. Тому що, наприклад, була арабська монета, яка почала активно з VIII століття приходити і брати участь в торгівельних операціях. До цього ми обслуговувались, наприклад, римською монетою.
У нас величезні скарби монет ІІ-ІІІ століття. Інколи ми знаємо з історичних згадок, що знаходили десятки тисяч монет, наприклад, на Поліссі. Люди не розуміли, що фальсифікували. А місцева гривня, то маємо розуміти, що тоді право карбування грошей належало виключно монарху, феодалу.
Для того, щоб зрозуміти, а що в цій гривні є всередині, були пробні палички спеціальні такі. Ними шкрябали і перевіряли відтінок срібла, який був на пробі.
Тому, наприклад, гривню можна було потерти з одного та іншого боку, чи нема там фрагменту якогось. Люди тоді вміли рахувати курс срібла. Вони знали, скільки воно коштує. Якщо, наприклад, в арабському дирхамі буде 900 проба срібла, а в срібниках інша. Ви ж втрачаєте на сріблі, хоч вони однакові за вагою.
Але ви не зможете не взяти монету, якщо на ній тризуб. Вона дається від адміністрації, яка рахується як монета повноцінно. Все рахувалося. Тому, коли ішли коливання ціни срібла, наприклад, відкрили сховище в Чехії або іспанське срібло заїхало, то, звісно, воно дешевшого або навпаки через брак дорожчало. Звісно, ми не говоримо про золото взагалі, тому що його просто в Європі дуже мало.
Дмитро Тузов: А цікаво, срібло видобували в Україні чи практично все завозили?
Андрій Бойко-Гагарін: Все йшло із арабського халіфату. До речі, щодо наших перших монет. Чому протягом дуже довгого періоду не карбували монети? Ми торгували і нам йшла достатня кількість монет, тобто весь ринок у нас був забезпечений.
Перший тип монет Володимира карбований тому, що було проголошено державну релігію. Володимиру треба було її задекларувати, показати себе як християнського правителя і показати Ісуса Христа образ. А от далі далі настає пауза, тому що скарбів, які би містили і перші типи, і інші типи, немає.
Є скарби, які складаються з монет тільки першого типу і скарби, які складаються з монет інших типів, як Городницький. І виходить, що монети не перемішувалися між собою. Значить, проміжок між ними був достатньо великий, років 10 або і більше.
Якщо ми говоримо 988 рік і до кінця X століття, то монети інших типів з’являються вже в 11 столітті якраз таки тоді, коли виникає криза срібла в арабському халіфаті. Родовище вичерпується і притоки срібла на Русь зменшуються. Останні скарби і поховання, де зафіксовані монети, як медальйони на покійнику, датуються 1010 роком. Тобто Володимир і його оточення реагують на цю ситуацію і ланку економічну, яка починає страждати. Дирхем куфічний починає менше заповнювати оборот, тому вони відновлюють карбування монети.
Дмитро Тузов: А срібло шукали в Україні для виготовлення гривні?
Олександр Алфьоров: Ні, не шукали. Це зовсім інша історія, тому що тоді в нас не було, по-перше, родовищ. Зараз, я думаю, що не знаю, де знайти таке поверхневе родовище, бо це були поверхневі родовище насправді. Їх відкривали не відразу.
Чехія теж послуговувалася однією системою, другою. Нам тут головне зрозуміти, для чого були важливі срібники Володимира? Щоб наповнювати ринок міста гривнями. Так, гривнями можна було купити коня, козу, курку, маєток, меч, обладунки, але хліба буханець ви не купите за гривню.
Її треба буде різати, зважувати, сперечатись і це будуть такі, знаєте, знігтик маленький від шкарлупочки.
Не тільки князь Володимир: хто ще карбував монети
Дмитро Тузов: А існувала розмінна монета?
Олександр Алфьоров: Відповідно до Руської правди, у нас є градація: гривня, потім куни, різани. Це паралельні гривні одиниці, під якими можна було тлумачити арабський дирхам, наприклад, або місцеву монету.
Срібники, як Андрій сказав, з’явились тому, що не вистачає для забезпечення торгівлі дрібної. А гривню ріжеш, потім будеш доводити, скільки вона важить і чого ти її порізав. Це вже, ну, умовність.
У нас, наприклад, довгий час вважалося, що срібники Володимира — це не монета, а візитна картка. От приїжджав якийсь гість з Візантії, а він каже: «Ось тобі презент мій, візитка». Але потім порахували, що сьогодні відомо про понад 300 матриць різних, якими карбували гроші.
Кожна матриця в цілому обслуговувала за різними підрахунками до 5 000 ударів. Потім вона приходила в поганий стан. Уявіть собі кількість цих монет, коли у вас є така сила. Але вони що? Наші срібники були низької проби: 300, 400, 500, 700. І тому, коли Володимир помер, очевидно, ці срібники, якщо не в скарбах, не в загублених речах, то вони просто переплавлялися на більш якісну монету.
Проте, окрім срібників, Володимира у нас карбування робив його пасинок, так, Святополк Ярополкович. Потім срібники, але вже під манер європейський карбував Ярослав Мудрий. Цікаве дуже наслідування ще за часів Володимира було в Тмутаракані. Це східний Крим і Західна Кубань.
Це було наслідування. Тобто береться візантійська монета, яку всі знають, але не можуть прочитати, бо вона написана грецькою, і робиться подібна їй за формою, за зображенням, але напис там у вигляді всяких квадратиків, перекручувань, незрозуміло чого. Так, якщо майстер не вмів писати, він перемальовував напис. Але ці монети були такої самої ваги та якості. У нас карбував монети ще посадник в Криму Ратибор. Також Олег-Михаїл Святославич — ще один володар Тмутаракані, Роман Святославович — син Святослава, чернігівського князя, син онука Ярослава Мудрого, який там провів невелику незначну частину життя, поки його не отруїли.
Це основні карбування. В принципі, у нас є підозра, що карбували наслідування дирхаму в IX і навіть VIII столітті. У нас є, наприклад, відомі знахідки дирхаму з зображенням сокола і такого двозубоподібного знаку рідкісне.
Не виключено, що величезна кількість дирхамів з нашої території, які мають напис начебто арабською, але це просто лінії, які виглядають як напис, бо ми не читали і не читаємо арабською. Є підозра, що тут в 800-х роках вже наслідували, тобто докарбовували монету, яка була подібна до дирхаму, але це був не він.
Дмитро Тузов: А скажіть, були спроби копіювати давню римську монету чи грецькі монети в плані викарбовування погруддя князя за аналогією з тим, що римляни робили портрети Цезаря, до прикладу?
Андрій Бойко-Гагарін: Копіювати монету, так. До речі, стосовно імітації арабських написів. Сучасна нумізматика, аналізуючи монети, дійшла висновку, що це не імітація тексту. Це — орнамент.
Повертаючись до імітацій, тут є кілька цікавих моментів. На Чернігівщині почастішали знахідки монети із дуже якісного срібла, на якій нечитабельні написи, що імітують арабські або ось такі орнаменти. Можна припустити, що це локальна імітація монети до Чернігівського князівства.
І якщо хтось із наших слухачів чув про сенсацію минулого року, коли на острові Хортиця знайшли скарб. Так ось, ми його дослідили. І в ньому більша частина монет — це локальні імітації, які локалізовані Подніпров'ям. Там припускали про локальну емісію ще дуже-дуже давно. Тобто ми цей скарб вивчали, ці монети дивилися, аналізували і доводили, що це теж локальне карбування на Запоріжжі.
Олександр Алфьоров: Це теж карбування монети, так? Вона не має наших властивих ознак двозубів, тризубів чи ще чогось, але це наше карбування, яке тут відомо з перших століть нашої ери.
Тут так само карбували і римську монету, тобто наслідування, де був начебто той напис, де начебто був і портрет імператора, і вона була в обігу.
Дмитро Тузов: А, до речі, тризуб класичний наш з’явився на гривні?
Олександр Алфьоров: Не кожна гривня має графіті. Це одна з десятків може потрапити.
Як Петро І хотів принизити й привласнити гривню?
Дмитро Тузов: Андрію, ви сказали, що от московський рубль, він пішов від нашої гривні. Та як це відбувалося?
Андрій Бойко-Гагарін: Це дуже важливе питання, тому що в Російській імперії намагалися ототожнити гривню і рубль, довести начебто гривня є рублем і замінити ці поняття. Це було для того, щоб створити власну парадигму грошової системи, що рубль і копійка — це такі основи «русского мира».
Дмитро Тузов: Дивно, що сучасні росіяни не встигли вкрасти назву
Андрій Бойко-Гагарін: Вони зробили дещо інше, дещо дуже цікаве. Петро І, коли зробив грошову реформу, там були і прогресивні моменти, але були і цікаві. Він зробив грошову систему Московщини європейською. Він припинив карбування копійки з дроту. І почалося карбування копійки карбувальними машинами європейського зразка.
Вони стали повноцінними круглими, красивими монетами. У чому сенс? Там розгалужилася система номіналів. Окрім копійки, починають карбувати також монети номіналом алтин — це 3 копійки. І також монети інших номіналів.
Десятикопійчану монету він називає «гривнею». Тобто він читає в історії, що є знахідки монет, що є давньоруські монети гривні і починає моделювати цю систему історичну на свою сучасну. Тобто він таким чином бачить історію центрально-східної Європи. Фактично він гривню таким чином принижує: дає їй статус лише 10-ї частини рубля. Ось така теж історія.
У X столітті можна побачити в наукових працях такий термін, як «київський рубль» або злитки називали рублями, хоча рублями номінально йшли рубані фрагменти цих злитків.
Дмитро Тузов: Отже, шановні, гривня, наша з вами гривня, до якої ми звикли, це теж елемент нашої незалежності. І ми продовжуємо ці розмови.
Ми будемо говорити про подальшу еволюцію гривні до вже сучасної форми, яка нам дуже добре відома. Згадаємо, звісно, і період друкування грошей за часів Центральної Ради. Це драматична і, як мені здається, дуже важлива частина нашої історії. А сьогодні з нами був Андрій Бойко-Гагарін, старший зберігач фондів відділу музею грошей Національного банку України та доктор історичних наук та Олександр Алфьоров, голова Українського інституту національної пам’яті. Панове, дякую вам дуже.
Матеріал виходить в рамах спецпроєкту «Історія кожного з нас: 30 років гривні» — спільний проєкт NV та НБУ, реалізований за підтримки ПУМБ.