«Мине Масниця — доведеться поститься». Яка правильна назва українського свята у переддень весни і чи правда, що в росіян усе не так
Святкування Масниці у Полтавській області (Фото: mamajeva-sloboda.ua)
У 2026 році свято Масниці в Україні припадає між 16 і 22 лютого, після чого у християнській традиції починається 48-денний піст, аж до Великодня. З давніх-давен Масний тиждень був часом розваг і споживання ласощів, а також — ритуалів, деякі не мають прямих аналогів в інших народів. NV розповідає про походження та особливості свята.
М’ясо, прощавай!
Походження Масниці пов’язане з аграрно-календарним циклом. У проміжний період між зимою та весною більшість європейських народів дозволяли собі відпочинок від клопотів, щоб відсвяткувати закінчення холодів та налаштуватися на новий польовий сезон.
Християнська церква, почавши своє домінування на континенті, на подив не стала відмовлятися від цієї традиції, але «прив’язала» її до дати Великодня — розваги дозволяли перед Великим постом.
А розваги були гучними. З кінця ХІ століття у Венеції проводили карнавали — аристократія наряджалася у пишні костюми й маски, простолюд танцював і випивав, забувши ненадовго про прийдешній піст і соціальні обмеження. Власне, слово «карнавал» пішло від латинського виразу Carne, vale — м’ясо, прощавай.
Німеччина, Іспанія, Франція тощо підхопили карнавальні традиції. Нині ці фестивалі фактично позбулися обрядової складової, ставши натомість фактором підвищення туристичної привабливості міст.
«…І турок вареники їсть»
Масниця була популярною на українських землях іще за доби Київської Русі. Її відзначали протягом трьох тижнів. Свято увібрало в себе як звичаї народовір'я, так і пов’язані з релігією. Приміром, пробачення в останній день перед постом («Прощена неділя») здавна просили один в одного ченці у монастирях, але це перейняли скрізь.
Головна особливість Масниці по-українськи — кулінарна.
Перший тиждень цього циклу називався Всеїдним — м'ясо дозволялося споживати щодня. Другий називали Переступним або Рябим — також можна було м’ясо (за виключенням середи і п’ятниці). Третій тиждень — Сиропусний, його святкували найпомпезніше. М’яса майже не вживали (тільки в деяких регіонах готували холодець зі свинячих ніжок), а окрасою столу були вареники.
«Вареники доведуть, що і хліба не дадуть!», «На Масницю й турок вареники їсть» — прислів'я підкреслюють роль цих наїдків. Начиняли вареники переважно сиром, подавали зі сметаною, маслом тощо. Від масла й походить найпоширеніша назва свята, хоча його знали також як Сиропуст або Запусти. Нижче поговоримо і про інші синоніми.
«Вареники споживали в такій кількості, що запаси борошна в господарів зменшувалися до катастрофічного мінімуму. Але багаті частування були нормою: „Далі піст, треба наїдатися“, — розповідала антропологиня Наталія Лещенко Освіторії. — Предки мали цікаве повір'я до Масниці: якщо цього тижня заснути з грудочкою сиру в роті, а потім прокинутись і вона залишиться на ранок, — то отримаєш особливі чарівні сили. Або побачиш справжню відьму. Звісно, із сиром у роті прокинутися не вдавалося нікому».
Алкоголь? Так! У горілці та наливках у ці дні українці себе не обмежували. Зокрема, у масничну п’ятницю зять ходив до тещі в гості, виставляв їй могорич: «Щоб у вас у горлі не пересихало!» Теща ж мала щедро нагодувати зятя варениками.
А ще яєшня, локшина на молоці, риба, налисники — з частуванням на Масницю міг зрівнятися хіба що Великдень!
У західних регіонах перейняли традицію Жирного четверга, поширену й нині в Польщі. У Галичині пекли пампухи і смажили вергуни — щось схоже на польські пончики з м’ясом та «фаворки» (борошняні хрустики на салі).
«Ходім, Колодію, на нашу затію!»
Певно, читачі в останні роки зустрічали ще один відповідник слова Масниця — Колодій. Справді, в Україні побутує і він, хоча педантичні етнографи вкажуть: це радше назва масничного обряду, яку використовують і на позначення всього обрядового циклу.
Обряд Колодія — дуже цікавий і унікальний. Прямих аналогів в Європі він не має. Хоча у Словаччині під час Фашангів (сільські карнавали на початку весни) юнаки й дівчата також розважаються з дерев’яною колодою — вдягають її та носять по домівках сусідів.
В українського Колодія є дві складові, каже Наталія Лещенко. Перше — «народження» і «поховання» колодки: «З понеділка й по неділю включно заміжні жінки збиралися гуртом у когось у хаті або в шинку та влаштовували жартівливі гуляння, головною героїнею яких була колодка, себто поліно. Наприклад, у понеділок „народжували“ колодку. Уродини розігрували так, щоб аж боліли животи від реготу. Тільки уявіть: колодка лежить на печі та „ойкає“. Жінки викликали лікаря для колодки, той її „лікував“».
Життя колодки було яскраве, але коротке. У Прощену неділю «померлу» дровиняку спалювали в печі.
Друга традиція — прив’язування колодок до ніг неодружених парубків.
«Заміжні жінки ходили селом до чоловіків, які довго не зважувалися на весілля або перебирали дівчатами. Жінки влаштовували парубкам-одинакам справжнісінький булінг: сварили, допитувались, чому „крутить дівками“, коли нарешті зважиться родину створити. Якщо хлопець хотів відкупитись — пригощав молодиць, ставив могорич і обіцяв одружитися цього ж року. А якщо ні — до його ноги чіпляли дровиняку на мотузці», — пояснює антропологиня.
Могли зайти і до подружніх пар, які не мали дітей. Під погрозою прив’язування колодки ті мали пообіцяти, що спробують народити впродовж року.
Водночас межі жарту такі походеньки не перетинали. Роль жінки в українських громадах завжди була надзвичайно важливою, а під час Колодія вона навіть трохи гіпертрофувалася.
«Проводи русской зіми»
У радянські та перші пострадянські роки Масницю в Україні теж відзначали, але, на жаль, через посередництво звичок одного північно-болотяного народу.
«Масниці за радянських часів намагалися зросійщити, влаштовуючи „Русские масленицы“, — розповідала Голосу України власниця етнографічної садиби на Чернігівщині Віра Кульова. — У нашому селі в часи мого дитинства у цей тиждень, як і велося за давніх часів, варили вареники з різною начинкою — у кого що в хаті було, бо жили бідно. А про „Русскую масленицу“ я дізналася в студентські роки. Пам’ятаю, дорогою з Чернігова до Києва в Козельці побачила величезні щити з написом „Проводы русской зимы“, була просто шокована. До чого на Чернігівщині „русская зима“, куди її проводжати?!»
Збігом у російській та українській традиції є час гулянь — напередодні християнського посту. І, за великим рахунком, — все!
Для прикладу подивімося на картину російського художника Василя Сурікова «Взяття снігового містечка» (1891), що ілюструє святкування Маслєніци в Сибіру.
Вершник, божевільно зиркаючи очима, руйнує стіну снігової «фортеці», яку захищають інші азартні росіяни з дрючками в руках. Навколо — глядачі, що підбадьорюють учасників гри. Мало сумнівів, що ось-ось почнеться бійка до крові. Нічого подібного в Україні не існувало, жодного насильства.
Ще зверніть, будь ласка, увагу на погодні умови. Хіба схоже на початок весни?
Інші обряди також відрізняються. Головна страва — млинці (подібні формою до сонця, якого люди в Росії майже не бачили взимку); найпоширеніша фізична активність — катання на санях; кульмінація свята — спалювання опудала Зими (росіянам аби тільки щось спалити).
Хай би собі відзначали, як хотіли, та, на жаль, вони намагалися перенести свої «тещині бліни» на українські терени. Цьому сприяла влада, та й вихідці з глибинної Росії, яких переселяли в Україну в добу індустріалізації СРСР, не бажали розлучатися з Маслєніцею.
В останні десятиліття, за інформацією науковців, стороннього впливу стає дедалі менше, і прадавній Колодій повертається в Україну в автохтонному варіанті. Ясна річ, уже більше як фольклорний фестиваль, проте з чітким меседжем: весна близько!
