Навіщо проводити Прайд під час війни та чому він важливий для військових — експлейнер
Які події відбудуться у столиці в межах цьогорічного КиївПрайд і чому Марш рівності важливий навіть під час війни, пояснюють активістка ЛГБТІК+ Анна Шаригіна та ветеран Віктор Пилипенко.
1 червня традиційно розпочався Pride Month — Місяць Гордості, який триватиме протягом всього місяця. Щорічно цю подію відзначають у багатьох країнах світу задля публічної підтримки та збільшення видимості ЛГБТІК+ людей. Україна — не виняток.
Фестиваль КиївПрайд відбудеться цього року в Києві. У його рамах пройде серія публічних освітньо-культурних заходів із фокусом на видимість ЛГБТІК+ спільноти, права людини та підтримку в умовах війни.
Чим буде особливий цьогорічний КиївПрайд, чому Марш рівності є важливим навіть під час повномасштабної війни, та як долучитися до подій, у експлейнері NV розповідають голова ГО КиївПрайд Анна Шаригіна та ветеран, голова ГО ЛГБТ військові за рівні права Віктор Пилипенко.
Чим цьогорічний Прайд буде відрізнятися, можливо, буде чимось особливим?
Цьогорічний КиївПрайд складається з двох частин: це КиївПрайд Парк — освітньо-благодійні заходи, які пройдуть на Михайлівський площі біля МЗС 7 червня 2025 року, а також сам Марш, який відбудеться 14 червня.
«КиївПрайд у 2025 році відрізняється контекстом, у якому він проходить. Ми є частиною світової історії прайд-руху, і наслідуємо, відповідно, певні формати, які є прийнятими у світовому і в європейському прайд-русі. Намагаємося їх адаптувати до нашого контексту, до війни з Росією, яка є гомофобною як країна», — розповідає Анна Шаригіна.
У рамах КиївПрайду вчергове підніматимуть питання щодо прийняття двох законопроєктів, важливих для людей ЛГБТІК+: законопроєкт про цивільні партнерства, а також проєкт закону № 5488 про злочини на ґрунті ненависті. Також заплановано збір коштів на потреби війська.
Доступ на заходи з міркувань безпеки можливий тільки за попередньою реєстрацією. Для того, аби отримати реєстраційну форму, слід написати у соцмережі ГО КиївПрайд або організацій-партнерів.
За 11 років війни Україна пройшла величезний шлях у плані видимості ЛГБТІК+ військових. Якщо після початку АТО на адресу учасників і учасниць Маршів рівності лунали претензії «чому вони не на фронті», то сьогодні ми бачимо чимало публічних військових ЛГБТІК+. Завдяки чому ці зміни стали можливими?
ЛГБТІК+ військові у складі Збройних сил України існують іще від часів АТО, розповідає ветеран Віктор Пилипенко. Проте часто їх приписували до «політичних ідеологій або угрупувань» — лише через те, що вони народилися такими:
«Ми завжди намагалися розповідати українському суспільстві про те, що дуже неправильно звинувачувати людину, яка має гомосексуальну, бісексуальну або будь-яку іншу природу, в цьому, і що дуже неправильно узагальнювати. Говорити, що всі такі люди не воюють — це коректно».
Сам Віктор Пилипенко став одним із перших українських військових, які заявили про свою гомосексуальну орієнтацію публічно. Згодом став засновником ГО ЛГБТ військові за рівні права. На Марші рівності у 2019 році військові вперше пройшлися окремою колоною. У серпні 2024 року в Києві відкрився хаб для військових ЛГБТІК+.
Найпоширеніший контраргумент: під час війни такі події, як Прайд, — «не на часі». Чому це не так?
Аргумент «не на часі» лунає від першого Київпрайду і — досі, говорить Анна Шаригіна:
«Якщо б кожного разу, коли ЛГБТІК+ спільнота чує, що це „не на часі“, вона б це відкладала, у нашій країні взагалі б не говорили про права людини в цьому контексті, так само, як і про різноманіття».
На думку активістки, ЛГБТІК+ рух в Україні є частиною руху за інклюзію. Так, наприклад, 2 червня 2025 року на сторінці КМДА з’явився допис про те, що вони долучаються до загальносуспільної просвітницької кампанії в межах Місяця гордості. Відповідну ініціативу від ГО Інсайт Рада безбар'єрності при Київському міському голові підтримала більшістю голосів.
«Якщо раніше під інклюзією всі розуміли виключно діяльність не на користь, а для формування певного середовища для людей з інвалідністю, то зараз це питання розглядається значно ширше. Перед Україною, як перед країною — кандидаткою на вступ до ЄС, стоїть вимога щодо забезпечення недискримінації за ознаками національності, віросповідання, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності тощо. Усе це є частиною нашого шляху», — пояснює голова ГО КиївПрайд.
Чим Прайд важливий для суспільства сьогодні — не лише для військових, а і загалом?
Військові, які захищають Україну на фронті, мають розуміти, що по завершенню війни або ж своєї служби вони повернуться з фронту в безпечне для них середовище, пояснює Анна Шаригіна.
«Захисники і захисниці, які перебувають на фронті зараз, не можуть одночасно боротися за нас там і тут. Ми ж, своєю чергою, не можемо сидіти і чекати на них, поки вони повернуться і будуть замість нас боротися за доступність України зокрема для військових і ветеранів, ветеранок ЛГБТІК+ у цивільному житті. Тому ми продовжуємо цю боротьбу навіть у таких умовах», — говорить у коментарі NV очільниця ГО КиївПрайд.
Чому Україні потрібна більша видимість для ЛГБТІК+ людей на різних рівнях і у різних сферах?
Підвищення видимості ЛГБТІК+ людей у різних сферах суспільства — шлях до зменшення рівня нетерпимості до них, зазначають співрозмовники NV. Так, Анна Шаригіна каже: різноманітні дослідження демонструють, що рівень ненависті до ЛГБТ+ людей значно нижчий у тих, хто особисто знає когось із числа геїв, лесбійок, транслюдей абощо.
«Я у своєму активізмі намагаюся не тиснути на людей зі спільноти у тому, щоб вони робили камінг-аути, тому що на них достатньо тисне суспільство, гомофобія — як зовнішня, так і часто внутрішня. Тому я обрала шлях, щоб говорити до суспільства, переконувати суспільство, окремі його інституції», — говорить активістка.
Про те, що видимість здатна змінити українське суспільство, говорить і ветеран Віктор Пилипенко:
«Я б сказав, що ми боремося більше навіть не з гомофобією як такою, а з вічним українським ханжеством. І я б хотів, щоб українська нація позбулася цієї якості й повернула собі обличчя європейської вільної нації, відданої науці, правам людини, патріотичної нації. Такої, якою ми і були у свій час, — поки Росія не зробила нас своєю колонією».
