Було б добре подивитись на руїни Кремля. Про що говорили учасники цьогорічної зустрічі YES — репортаж НВ
Читайте NV у Google
На частково таємному форумі Ялтинської європейської стратегії 400 гостей слухали, як Володимир Зеленський розмірковує про професію «українець», а британський історик Ніл Ферґюсон мріє пройтись руїнами путінської імперії
До пізнього вечора 10 вересня в Україні у таємниці тримали дві важливі події. Перша з них — контрнаступ ЗСУ на Харківщині, який перетворився на суцільну ганьбу для Путіна та його «другої армії у світі».
Другою таємною подією стала 17-та щорічна зустріч Ялтинської європейської стратегії (YES), яку традиційно організовує Фонд Віктора Пінчука.
Цього року захід відбувався 9−10 вересня в режимі реальної зустрічі в одному з готелів Києва.
На YES побували перші особи України, включно з президентом Володимиром Зеленським. А також впливові іноземці: президент Латвії Егілс Левітс, прем'єр Польщі Матеуш Моравецький, гендиректор турецької компанії Байкар Халук Байрактар і багато інших закордонних політиків, дипломатів, істориків і експертів.
Заради безпеки 400 гостей, які з'їхалися на YES, організатори заборонили його учасникам та журналістам повідомляти будь що про форум у режимі реального часу, передавати новини або публікувати фото і відео. Усе це стало можливим тільки після закінчення зустрічі.
На майданчику YES його учасники обговорювали настрої, які панують у Києві, Вашингтоні та Брюсселі щодо війни, а у кулуарах шукали підтвердження інформації, що ЗСУ звільнили Балаклію, Куп’янськ і Ізюм.
«Ми не краби»
«Наступного року у Ялті», — зараз це звучить як реальний план", — зазначив бізнесмен і засновник YES Віктор Пінчук, відкриваючи 17-ту зустріч.
До 2014-го форуми Ялтинської європейської стратегії дійсно проходили у Криму. Після окупації півострова YES перебралась у Київ. Але нині, вперше за вісім останніх років, перспектива повернення форуму на «історичну батьківщину» почала виглядати реальною.
«Ми не можемо дозволити собі зупинитися», — розпочав свій виступ на конференції президент Володимир Зеленський. Попри те, що більшість іноземних гостей була у ділових костюмах і краватках, голова держави не змінив свій військовий дрес-код, прийшовши у футболці кольору хакі і кросівках.
Зеленський переконував зібрання, що Росія вже стала на шлях історичної поразки. Але визнав, що попереду буде найскладніша зима, — як для України, так і для світу. «Зима визначить наше майбутнє», — заявив президент. І спрогнозував, що у цю пору року основними мішенями російських ракет стануть підприємства, які забезпечують людей теплом і електроенергією.
Ніби на підтвердження цих слів 11 вересня, після того, як ЗСУ звільнили майже усю Харківську область, Росія вдарила ракетами по Харківській ТЕЦ. Наслідком цих ударів стало знеструмлення міста, а також декількох регіонів на сході.
Окупанти знову обстріляли харківські об'єкти критичної інфраструктури і наступного дня, 12 вересня.
9 ж вересня Фарід Закарія, американський журналіст, письменник і ведучий CNN, поцікавився у Зеленського про початок українського контрнаступу і як далеко той може зайти. «Контрнаступ почався 24 лютого, — відповів український лідер. — Хтось подорослішав, хтось змінився, хтось захотів бути українцем. Усі стали однієї професії — українець. Зміст цієї професії — вижити. І вихід один — перемогти».
Президент підкреслив, що українська армія не збирається здаватися і продовжить боротися за відвоювання захоплених територій. «Бо ми не краби. Бочком чи задом ніхто не піде», — підсумував він.
Президентська команда та люди з уряду цього року були найбільше представлені на YES. А депутати від різних фракцій спілкувалися тільки у кулуарах.
Захищаючи своє
Зазвичай на зустрічах YES багато йшлося про внутрішню і зовнішню українську політику, але також підіймалося і багато глобальних тем, — потепління чи розвиток технологій і інновацій.
Але цього року основною темою була сама Україна: як вона може вистояти, вижити, перемогти і відновитися після закінчення війни.
Відомий американський історик Тімоті Снайдер вперше публічно виступав українською мовою. «Росія має програти цю війну не тільки на користь України, але і на користь світу», — переконував він.
А британський історик Ніл Ферґюсон зауважив: попри те, що Росія більша за Україну і за площею і за чисельністю населення, справа не в масштабі, а в тому, «наскільки імперія згнила». І з цим у РФ усе якраз так, як треба Україні — вона згнила.
Поки історики, аналізуючи минуле, розмірковували про те, що буде з Україною, РФ і світом після закінчення війни, інші учасники YES обговорювали більш практичні проблеми.
У російській армії досі є перевага в кількості особового складу і в зброї, підкреслила Ганна Маляр, заступниця міністра оборони. Українська ж армія відрізняється інтелектуальним підходом до планування операцій. Також ЗСУ дотримуються міжнародного права, правил ведення війни і Женевської конвенції, на протилежність від росіян. Останні, за словами Маляр, ведуть себе по-варварськи: їм простіше діяти цинічно і жорстоко.
Підтвердив її слова Сергій Цісарук, боєць Азову, який захищав Маріуполь і отримав там поранення. Він розповів присутнім, що росіяни у центрі Європи створили справжній концтабір — колонію Оленівка на Донеччині. Там окупанти утримують українських військовополонених і застосовують до них тортури. Росіяни досі не передали Україні тіла вбитих ними під час теракту в одному із бараків Оленівки азовців, а йдеться мінімум про 50 полонених.
«Росія — країна-член ООН, але ніхто не може вплинути на неї», — зазначив Цісарук.
Щоправда, панель, де виступали безпосередні учасники бойових дій, викликала набагато менше уваги публіки і зібрала зовсім мало слухачів, — на відміну від сесії про відновлення української економіки.
Зранку 10 вересня, після того, як вже стало відомо, що ЗСУ звільнили Балаклію і Куп’янськ, представник українського Генштабу розповів учасникам зустрічі: українські сили показали, що противника можна бити і зупиняти. Зараз, за його словами, просування російських військ мінімальне, натомість українська армія веде наступ у двох напрямках.
При цьому представник Генштабу додав: усім треба розуміти, що перспективи закінчення війни — це не тижні і не місяці, а, принаймні, ще й наступний рік.
Генерал Веслі Кларк, головнокомандувач силами НАТО у 1997−2000 роках, аналізуючи хід війни за останні 200 днів, підкреслив: хоча і не слід недооцінювати противника, але російські сили дійсно вразили своєю некомпетентністю, а українські - вмінням побудувати адаптивну оборону. «Це дуже добра робота як керівництва армії, так і рядових бійців», — підкреслив він.
За два дні YES українські і західні експерти давали ЗСУ виключно позитивні оцінки.
Але вітчизняні посадовці дали зрозуміти, що мають лунати не тільки теплі слова на адресу військових — їх треба підкріплювати наданням зброї.
Андрій Сибіга, заступник голови ОП, що відповідає за міжнародний напрямок, наголошував учасниками YES: найважливіше, щоб ситуація на фронті знову не перейшла у фазу відкладеної війни. Він прямо заявив, чого найбільше зараз потребує Україна у плані військової допомоги: систем протиповітряної оборони (ППО) та важкої бронетехніки. «Ми досі не отримали жодного сучасного західного танку», — додав Сибіга.
Також Україні необхідні реактивні системи залпового вогню з радіусом дії до 300 км. «Україна не збирається напади на Росію, ми захищаємо своє», — підкреслив заступник голови ОП.
Згадуючи останні 200 днів війни, Сибіга розповів НВ: спочатку дуже мало лідерів і країн вірили, що Україна втримається. Вперше українській владі запропонували створити «уряд в екзилі» ще на Мюнхенській конференції безпеки, тобто, за п’ять днів до повномасштабного вторгнення росіян. «Тоді президенту вперше запропонували залишитися [за кордоном]. На що він відповів: я снідаю у Києві [перед вильотом до Мюнхена] і вечеряю у Києві [повернувшись у той же день в Україну]», — пригадав Сибіга.
Та Україна довела, що вміє воювати. І тепер, за словами заступника голови ОП, усі західні партнери визнають: ЗСУ ефективно використовує озброєння, яке вони отримують.
Але зараз, мовляв, найважливіше — запобігти втомі від України. «90 днів зимового періоду, коли Росія буде особливо тиснути, ми повинні зберегти єдність і стійкість не тільки України, але й світу», — підкреслив Сибіга.
Контури російської капітуляції
Колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк на YES пояснив: зараз вже очевидно, що Росія дуже боїться поразки. Саме тому Кремль не називає війну війною, а досі каже, що «йде спецоперація». «Бо якщо вони не виграють війну — це для них великий сором», — вважає ексміністр.
Вже зараз генерали Путіна намагаються не брати на себе відповідальність, адже найстрашніше для радянського-російського генерала — командувати підрозділом під час його розгрому: це рівноцінно не лише кінцю кар'єри, але й, скоріш за все, арешту і в’язниці. Тому армія РФ залишається максимально централізованою.
ЗСУ ж, додав Загороднюк, навпаки, децентралізовані: у них є нормальні командири і нормальні підрозділи.
До того ж у Росії величезні проблеми із залученням нових сил, — Кремль не оголошує мобілізацію. У РФ просто нема організаційної спроможності залучити до армії мільйон людей, а в Україні є. «Ми можемо організувати війну усього народу проти загарбників, а вони не можуть», — пояснив Загороднюк. Тому ексміністр переконаний: перемога України — це лише питання часу і високої ціни, адже на фронті будуть і далі гинути українські захисники.
Власне, на питання — «що саме вважати українською перемогою?» — учасники YES також шукали відповіді. Чи вважатиметься перемогою України повернення до кордонів станом на 23 лютого? Або це буде повернення усіх територій, включно з Донбасом, але без Криму? Чи — відновлення територіальної цілісності у кордонах 1991-го? Міністр оборони Олексій Резніков дав відповідь не вагаючись: «Це повне відновлення кордонів станом на 1991 рік. Крим, весь Донбас, — це Україна».
Також він переконаний, що Росія має заплатити за ті злочини, що вчинила на території України. Тому міністр наполіг: має відбутися міжнародний трибунал і одного Путіна на лаві підсудних недостатньо.
Резніков, як досвідчений юрист, запевнив учасників YES: Україна знайде шляхи, як юридично оформити акт капітуляції Росії. Він також не виключає, що такий документ буде підписувати не Путін, а хтось з його наступників.
Незважаючи на те, що західні гості ще кілька разів у тому чи іншому вигляді запитували міністра оборони про те, чи можливий компроміс з Росією і яким він має бути, Резніков і далі відповідав коротко і чітко: «Не може бути компромісу з РФ. Росія повинна бути переможена».
А от якою буде українська перемога, міністр описав на конкретному прикладі. «Коли я зможу сісти у літак у Харкові і полетіти ним внутрішнім рейсом в Маріуполь, а звідти в Херсон, а звідти міжнародним рейсом в Стамбул. Це означатиме, що в Україні безпечно», — пояснив він.
Така аналогія, напевно, була найбільш зрозуміла іноземним учасникам конференції. Адже після закінчення YES вони вирушили не в аеропорт Бориспіль, як зазвичай було у попередні роки, а на залізничний вокзал. Звідти потяг Укрзалізниці мав везти їх на захід, у Польщу.
Ніл Ферґюсон під час конференції визнав: ніколи не думав, що вдасться зібратися у Києві цього року. «Нещодавно я був у Римі, який змушує тебе думати про імперії. І міркував, що було б добре, аби колись по Москві ходили люди і дивилися на руїни Кремля», — зауважив він.
