«Нам потрібні сто українських Соросів». Директор фонду Відродження — про те, чому варто боротися за відкрите суспільство

Поряд із воєнними інноваціями та сучасним досвідом бойових дій Україна демонструє світові ще один здобуток — модель активного суспільства, яка стала однією з основ української стійкості.

Повномасштабне вторгнення зробило українське громадянське суспільство широко відомим в Україні та ще більш помітним за її межами. Благодійні фонди, волонтерські ініціативи та громадські обʼєднання стали частиною повсякденного життя мільйонів — до них звертаються по допомогу, їм донатять, у них волонтерять і працюють.

Міжнародний фонд Відродження, заснований філантропом Джорджем Соросом, почав підтримувати культуру демократичної участі й незалежні громадські ініціативи ще 36 років тому. До того, як незалежність здобула сама Україна.

Виконавчий директор фонду, кандидат політичних наук Олександр Сушко розповідає про те, чому українське суспільство стало одним із найпереконливіших аргументів на користь свободи у світі, який дедалі менше її цінує.

Прокляття «золотої доби»

Демократія переживає непростий період. Війни, економічна нестабільність і політична поляризація підживлюють запит на жорсткіші моделі управління, а дедалі більше людей сумніваються, що свобода здатна дати відповіді на сучасні виклики. Поки світ дедалі частіше озирається назад у пошуках «кращих часів», Україна проходить інший шлях.

Над українцями не тяжіє прокляття віри в «золоту добу». У нас ніколи не було ані безхмарних, ані навіть ілюзорно безхмарних часів. Нам немає на що озиратися в пошуках ідеального минулого, зокрема коли йдеться про свободу та демократію. Тож ми можемо рухатися лише вперед.

У багатьох розвинених країнах ситуація інша. Ностальгія за минулим стала одним із чинників, що підживлює ширший конфлікт між прихильниками свободи та прихильниками жорсткішого контролю. Боротьба між цими двома підходами стане однією з головних ліній напруги у світі найближчих десятиліть. І її результат не визначений наперед.

Над українцями не тяжіє прокляття віри в «золоту добу», вважає Олександр Сушко / Фото: Владислав Спешилов

Проте ще рано казати, що ми вже живемо в момент, коли свобода відступає. Так, у світі стало більше насильства і менше віри в демократичний прогрес. Але це не означає, що стало менше людей, які готові відстоювати цінності свободи і відкритого суспільства.

Сьогодні Україна є одним із центрів такого руху. Для багатьох українців свобода перестала бути абстрактною цінністю, вона стала екзистенційним питанням. Саме тому ми у фонді підтримуємо людей і спільноти, які продовжують відстоювати демократичний шлях України. Сьогодні це наша найважливіша місія.

Свобода як щоденний вибір

У багатьох суспільствах, де демократію сприймають як даність, люди занадто розколоті та поляризовані для того, щоб усвідомити спільний інтерес до свободи. Там поступово втрачається звичка до співпраці, а це відкриває шлях тим, хто прагне владарювати ціною свободи.

В Україні поки що цього немає. Попередні спроби нав’язати нам більш закриті системи не мали підтримки суспільства. Саме тому місія відкритого суспільства в Україні не є безнадійною. Навпаки, тут вона проявляється найяскравіше. І для нас критично важливо зберегти цю ціннісну основу, яка дозволяє людям різних поглядів і різного досвіду знаходити спільну мову.

Завдання Міжнародного фонду Відродження — підсилювати громадянське суспільство, каже його виконавчий директор Олександр Сушко / Фото: Владислав Спешилов

В Україні успішно працюють і неформальні ініціативи, і великі громадські організації. Після 2014 року волонтерський рух став новим етапом розвитку громадянського суспільства, а повномасштабна війна підняла цю культуру взаємодії на принципово інший рівень. Українська культура довіри й самоорганізації — одна з головних відмінностей українського суспільства від російського, яке побудоване на підпорядкуванні та ієрархії. І саме вона дозволила Україні вистояти у війні проти набагато сильнішого за ресурсами ворога.

Завдання Міжнародного фонду Відродження — підсилювати це середовище. Один із прикладів — проєкт Імпульс, який ми реалізуємо разом із Норвегією, Швецією та Фондом Східна Європа. Через нього ми підтримуємо півтори сотні громадських організацій, що допомагають постраждалим громадам у відновленні й пошуку спільних рішень. Це інвестиція в ті демократичні практики, які українське суспільство вже продемонструвало під час війни.

За лідерів говорять дії

Зараз формується нове покоління людей, які здобули досвід лідерства в надзвичайно складних умовах. Це військові, волонтери, представники місцевого самоврядування, громадського сектору. Люди, які вже довели, що готові діяти тоді, коли готових рішень не існує.

Фонд не створює лідерів штучно. Ми підтримуємо тих людей, які вже мають довіру, стратегічне бачення і готові діяти для розвитку демократичної України. Ми допомагаємо їм отримати додаткові ресурси, знання, контакти й середовище, які дозволять ефективно працювати і під час, і вже після війни.

Один із прикладів — програма ветеранського лідерства. Її учасники мають унікальний воєнний досвід і вміють швидко ухвалювати рішення. Вони гостро відчувають несправедливість і хочуть впливати на суспільні зміни, але часто ще не знають як. Для них ми організовуємо навчання, міжнародні обміни, знайомимо їх із принципами відповідального лідерства. Так само працюємо з активними переселенцями, родинами військовослужбовців та іншими людьми, які готові брати участь у відновленні країни.

Сьогодні світ часто винагороджує гучність, емоційність і поверхове лідерство, особливо в епоху соціальних мереж. Але для відновлення України цього недостатньо. Нам потрібні люди, які поєднують відповідальність, цінності й професійну компетентність. Саме на таких лідерів ми покладаємо найбільші надії.

Демократії потрібні філантропи

Українці дедалі частіше довіряють свої кошти таким людям і обʼєднанням. Це одна з найважливіших змін, які принесла війна: в Україні сформувалася культура донаторства, яку дуже важливо зберігати й надалі. Ми вже бачимо, що міжнародна система підтримки змінюється. Скорочення програм USAID та перегляд пріоритетів іншими великими донорами стали стресом для багатьох країн. Водночас це нагадування, що стійке і зріле суспільство не може бути залежним від зовнішньої підтримки.

Україні потрібні «сто українських Соросів». Дедалі більшу роль мають відігравати великі українські благодійники і культура масового донаторства. Відкриті правила, чесна конкуренція, довіра й сильні інституції створюють середовище, у якому виграють і суспільство, і економіка. Саме тому великий бізнес може бути одним із головних союзників демократичного розвитку країни.

Після скорочення програми USAID дедалі більшу роль мають відігравати великі українські благодійники і культура масового донаторства, наголошує Олександр Сушко / Фото: Владислав Спешилов

Безумовно, як і Джордж Сорос, великі системні філантропи можуть стикатися із політичними атаками й конспірологією. Для авторитарних і проросійських сил образ «колективного Сороса» давно став зручною мішенню для дискредитації незалежної філантропії. Адже складні проблеми набагато легше пояснити через образ прихованого ворога, який нібито керує усім з-за лаштунків.

Проте жодна конспірологія не здатна змінити того, що цінності відкритого суспільства глибоко відгукуються критичній масі українців. Саме тому підтримка цих цінностей не є чимось чужим чи нав’язаним ззовні. Вона природно випливає з того, якою демократичну та європейську Україну бачить її народ.

Авторка: Діана Ковальова