Молоді вдови. Як живуть українки, які втратили чоловіків на війні, чому їх не розуміють, чим дратують та за що часом навіть хейтять

«Якщо я вдова, то я буду красивою вдовою. І щоб інші чоловіки дивилися і думали: що ж це у мене був за чоловік, якщо я в нього така гарна», — розповідає киянка Марина Сахарова.

Її обличчя схоже на обличчя жінок на картинах доби Ренесансу. Рівний тон шкіри, тонкі вуста, тонкі лінії рис обличчя та прямий погляд. Так вона дивиться крізь екран свого телефону на десятки українських удів, яким розповідає про власний досвід утрати чоловіка на війні та те, як наважилася на нові стосунки.

Два роки тому загинув її чоловік Михайло.

У перші тижні після втрати Марина багато спала, аби втекти від реальності.

Від січня жінка веде блог в Instagram — розповідає про своє горювання та те, з чим зіштовхується на цьому шляху. Говорить, що майже через два роки після загибелі чоловіка відчула сили дістати із середини себе шматочки, які старанно заховала, і почати їх проживати.

Під її постами в Instagram є різні реакції, серед іншого і зневажливі.

Марина передає свої знання іншим дружинам військових, які зіштовхнулися з втратою, бо у її житті була така ж провідниця у світ горювання, яку киянка називає «рятівною вдовою».

Десятки тисяч молодих жінок, деякі з яких лише почали доросле життя, утратили на великій війні своїх чоловіків, партнерів, коханих. І в багатьох випадках вони залишаються сам на сам із своїм горем. Держава дає певні пільги для дітей і виплачує їм компенсацію за загибель чоловіка.

Лише деякі підрозділи Сил оборони мають хорунжі служби і супроводжують родини своїх загиблих побратимів.

А попереду у молодих удів — життя. У якому вони зустрічаються з недоречними співчуттями, непотрібними порадами, а іноді й із певним засудженням. Бо суспільство «знає», якою має бути на вигляд і як поводитися вдова. Але не знає, як реально допомогти таким жінкам.

NV поговорив із шістьома молодими вдовами, аби зрозуміти, як вони переживають своє горювання і живуть далі.