Декілька життів Діка Чейні. Помер легендарний віцепрезидент США, якого поважали навіть ненависники — головні факти його біографії
Читайте NV у Google
Серце колишнього віцепрезидента Сполучених Штатів Діка Чейні, який, на думку сучасників та істориків, затьмарював президента Джорджа Буша під час всієї каденції цієї пари у 2001−2009 роках, зупинилося 3 листопада 2025-го. Не його рідне серце — Чейні, який змолоду був страждав через кардіологічні проблеми, переніс пересадку. Критики стверджували, що у такої людини, як він, серця немає взагалі. Та навіть ненависники Чейні визнавали — це був безкомпромісний, розумний і надзвичайно впливовий політик, який присвятив більшу частину життя боротьбі зі світовим тероризмом.
NV розповідає про основні віхи життя Діка Чейні.
Два серця
…У понеділок, 22 лютого 2010 року, 69-річний Річард Брюс Чейні відчув біль у грудях. Серцевий напад. Уже п’ятий в його житті — вперше схопило ще в 1978-му, коли молодий республіканець їздив на зустрічі з виборцями, балотуючись до Палати представників від штату Вайомінг.
На цей раз справи були серйозні. Хоч в Університетській лікарні імені Джорджа Вашингтона стан чоловіка, який торік пішов з посади віцепрезидента США, стабілізували, а виписали його того ж тижня — та 25 червня 2010-го Чейні знову привезли до цієї клініки, бо самопочуття різко погіршилося.
Політику імплантували лівошлуночковий допоміжний пристрій. Він постійно перекачував кров замість серця — тобто Чейні більше не мав власного пульсу. Вибору не було — ексвіцепрезидента поставили у чергу на пересадку.
Тільки через 20 місяців знайшовся донор. Його ім'я залишилося невідомим. Операція 24 березня 2012 року тривала понад сім годин. Кардіолог Джонатан Райнер повідомив The New York Times: було б прийнятним очікувати, що такий пацієнт житиме з трансплантованим серцем щонайменше 10 років.
Дік Чейні прожив 13. Написав книгу Чому світові потрібна могутня Америка, допомагав доньці Ліз, котра, як і батько, була обрана в Конгрес від Вайомінгу, підтримував Дональда Трампа під час його першої каденції, але за рік до смерті, хоч усе життя був у Республіканській партії, голосував за демократку Камалу Гарріс, а Трампа назвав людиною, «схильної до брехні й насильства» заради утримання влади.
3 листопада 2025 року було оголошено про смерть 84-річного Чейні внаслідок ускладнень після пневмонії.
Родина
Річард Брюс Чейні народився 31 січня 1941 року в Лінкольні, штат Небраска. Він був школярем початкових класів, коли родина перебралася до Каспера, штат Вайомінг. У тамтешній школі вчився дуже добре. А ще — зустрів Лінн Вінсент, своє кохання на все життя.
Дік зумів поступити в Єльський університет, але швидко його кинув. Вищу освіту здобув у менш престижному Університеті Вайомінгу, при цьому постійно брав академвідпустки через необхідність працювати. Тож був студентом цілих шість років, та все ж здобув диплом магістра політичних наук.
Здоровим спосіб життя юного Чейні назвати навряд чи можна. Його двічі арештовували за п’яне водіння. Тільки після одруження з Лінн (вони побралися у 1964 році й відтак були разом 61 рік) він, за власним зізнанням, переосмислив «свій шлях». Утім, довго залишався затятим курцем — дві-три пачки на день були його нормою аж до другого серцевого нападу у 1984-му.
У подружжя Чейні — двоє доньок. Старша — політикиня Елізабет, яку вже згадували. Молодша Мері — працювала у сфері PR, вона відкрита лесбійка, живе у шлюбі з юристкою Гізер По з 2012 року. Консервативне крило Республіканської партії, до якого належав Дік Чейні, у ті роки гучно протестувало проти легалізації гей-шлюбів, та віцепрезидентське подружжя завжди підкреслювало, що дуже любить доньку і бажає їй щастя. (При цьому стосунки Мері та Ліз погіршилися після того, яка старша сестра різко виступила за обмеження прав ЛГБТ).
Політичні аналітики висловлювали припущення, що відмова віцепрезидента Чейні висунути свою кандидатуру на посаду глави Білого дому у 2009 році (а це — дуже нечастий випадок в політичній історії США) була пов’язана з бажанням захистити Мері та її сім'ю від зайвої уваги. Хоча деякі оглядачі цинічно зауважували: усю владу, якої тільки бажалося, Дік уже мав, будучи «віце» при Джорджеві Бушу — молодшому.
До влади
У Вашингтон Чейні потрапив у 1969 році, влаштувавшись стажером в апараті конгресмена Вільяма Стайгера. Невдовзі його помітив Дональд Рамсфельд, один з найбільших політичних довгожителів-республіканців, а на початку 1970-х — впливовий клерк в адміністрації Річарда Ніксона. За протегування Рамсфельда Дік пішов угору кар'єрними сходами, дослужившись до керівника апарату президента Джеральда Форда. Саме Чейні очолив виборчий штаб Форда у 1976 році, але кампанія була без шансів програна демократові Джиммі Картеру.
Чейні висунув свою кандидатуру в Палату представників, виграв вибори (не завадив і серцевий напад № 1), переобирався ще п’ять разів. А у 1989-му став міністром оборони, як зізнавався — несподівано для самого себе.
Новообраний президент Джордж Буш — старший запропонував на цю посаду досвідченого Джона Тауера, котрий 23 роки був сенатором від Техасу, очолював там комітет зі збройних сил, а потім працював консультантом Рональда Рейгана. Та Сенат «прокотив» кандидатуру — Тауера підозрювали у комерційних зв’язках з певними підрядниками Пентагону.
У Білому домі почали гарячково шукати іншого кандидата, якого сприйняв би парламент. Дік Чейні став ідеальним вибором — Сенат затвердив його главою Пентагону 92 голосами «за», «проти» — нуль.
Чейні vs. Ірак
1 серпня 1990 року за наказом Саддама Хусейна іракські війська увійшли на територію Кувейту — багату на нафту сусідню державу диктатор проголосив невід'ємною частиною Іраку. США були змушені реагувати, щоб захистити своїх союзників на Близькому Сході, але мало хто у Вашингтоні розумів, що саме слід робити. Міністр оборони Чейні, казали його біографи, буквально переселився до ситуаційного центру, де планували військову відповідь Саддаму.
ООН поставила Багдаду ультиматум — вивести війська з Кувейту до 15 січня 1991 року. Там не відреагували. 17 січня почалася Буря в пустелі — одна з найефективніших операцій США та союзників, яку напередодні на зустрічі з Чейні та головою Об'єднаного комітету начальників штабів Коліном Пауеллом схвалив президент Буш.
До кінця лютого 1991 року територія Кувейту була звільнена від окупантів. Перед союзниками відкрився шлях на Багдад. Але Чейні виступив категорично проти вторгнення. Пізніше він пояснював в одному з інтерв'ю, що жоден з арабських союзників не взяв би участі у цьому. «Ми потрапили би в болото, якщо б зайшли аж так далеко і спробували захопити Ірак. І подумайте про втрати. Усі були вражені тим, що ми змогли виконати роботу з такою малою кількістю втрат. Але для 146 американців, які загинули в бою [під час операції Буря в пустелі], та для їхніх сімей це не була дешева війна. Питання полягало в тому, скільки ще загиблих американців вартий Саддам? Наша відповідь — дуже небагатьох, дідько забирай, і я думаю, що ми зробили правильно», — казав Чейні.
Та кількома роками пізніше, уже в якості віцепрезидента, він наполягатиме на вторгненні в Ірак та поваленні Хусейна. Хоча, як виявиться, докази розробки Іраком зброї масового знищення та зв’язків багдадського режиму з Аль-Каїдою були необґрунтованими.
Віце
Із приходом до Білого дому адміністрації демократа Білла Клінтона Чейні пішов у приватний сектор, ставши генеральним директором транснаціональної нафтосервісної компанії Halliburton. Відставний чиновник не був там «весільним генералом»: розвинув бурхливу діяльність з поглинання іншого технологічного гіганта Dresser Industries, значно підняв вартість акцій Halliburton та й власного капіталу набув (аналітики оцінювали його у понад $80 млн).
А тоді його покликав на своє ранчо Джордж Буш — молодший. Сцену, в якій кандидат у президенти на виборах 2000 року умовляє Чейні стати своїм бекапом, блискуче відтворили у байопіку режисера Адама Маккея Сем Роквелл (в ролі Буша) та Крістіан Бейл (зіграв Чейні). Поглинаючи смажені курячі крильця, Буш пропонує посаду політикові, якого високо цінує його батько.
ЧЕЙНІ: Джордже, я гендиректор великої компанії. Був міністром оборони та начальником апарату Білого дому. Віцепрезидент — переважно символічна посада.
БУШ: Ага.
ЧЕЙНІ: Однак, якщо ми дійдемо до розуміння, я можу зайнятися більш приземленими завданнями. Контролювати бюрократію, армію, енергетику. І зовнішню політику.
[Пауза]
БУШ: [витирає з пальців жир і кілька секунд дивиться на співрозмовника]: Звучить чудово!
В українському прокаті фільм ішов під назвою Влада, однак оригінальна назва — Vice. Це слово в англійській означає «віцепрезидент», але має й інші сенси: порок, згубна пристрасть, вада. Чейні у виконанні Бейла — Макіавеллі ХХІ століття, майстер інтриг, який мимоволі, часом непомітно для оточення, досягає безроздільної влади.
Формально Дік був президентом США чотири години. У 2002 та 2007 роках Бушу-молодшому робили колоноскопію під наркозом — за законом, віцепрезидент у цей час виконує функції глави держави. Але насправді набагато частіше політику наймогутнішої держави світу визначав саме він. «Чейні склав присягу як другорядний персонаж на тлі недосвідченого нового президента, який прибув до Овального кабінету після суперечливих виборів [2000 року]. Хоча карикатури на Чейні як справжнього президента не зовсім точно відображають динаміку близького оточення Буша, він насолоджувався величезним впливом, який мав з-за лаштунків», — писав CNN.
Чейні, людина не без почуття гумору, казав, що просто опинився «на темному боці». «Багато з вас знали мене задовго до того, як хтось назвав мене Дартом Вейдером, — казав він у 2007 році. — Мене запитали, чи турбує мене це прізвисько, так ось: ні. Зрештою, Дарт Вейдер — одне з найприємніших імен, які мені давали останнім часом».
9/11 і Доктрина 1%
Атака на Нью-Йорк 11 вересня 2001 року змусила Секретну службу вдатися до надзвичайних заходів безпеки. Чейні охороняли найпильніше з усіх віцепрезидентів в історії, він часто міняв місце ночівлі та дуже рідко перетинався з Бушем. Потужна відплата терористам, які вбили за один ранок близько 3000 американців, стала ідеєю фікс для Діка.
Світовий тероризм він називав «стратегічною загрозою» для Сполучених Штатів і закликав боротися з ним дозволеними й недозволеними методами. Приміром, практику тортур підозрюваних у в’язниці Гуантанамо він називав чудовим способом отримати важливі покази.
«Якщо ми зробимо неправильний вибір, то знову отримаємо удар, який буде руйнівним для Сполучених Штатів», — попереджав Чейні. І додавав: «Найбільша загроза — це повторення 9/11, але група терористів буде озброєна не авіаквитками та ножами для паперу, а ядерною зброєю посеред одного з наших міст, є велика ймовірність такої спроби».
Звідси виникла Доктрина одного процента, яку також називають Доктриною Чейні. Під час наради у листопаді 2001 року він у відповідь на побоювання, що певний пакистанський учений міг надати терористам експертні відомості в галузі ядерної зброї, зазначив, що США повинні протистояти такій загрозі по-новому. «Якщо існує хоч один процент ймовірності того, що пакистанські вчені допомагають Аль-Каїді розробляти ядерну зброю, ми повинні ставитися до цього як до невідкладної проблеми. Йдеться не про наш аналіз, а про нашу відповідь», — заявив віцепрезидент.
І після відставки він захищав правильність ідеї превентивних ударів по країнах, що є ймовірними спонсорами тероризму (Хуссейна в Іраку врешті вдалося скинути, але громадянська війна, що спалахнула у країні, тривала ще півтора десятиліття), а Барака Обаму називав «слабким президентом» за рішення скоротити американський контингент в Афганістані.
…Дік Чейні стверджував, що не дивився оскароносний фільм Адама Маккея про себе. Натомість, казав ексвіцепрезидент, кіно бачила його онука. «Діду, ти там крутий хлопець, просто неймовірний», — навів він її слова і запевнив, що такій «експертній оцінці» він довіряє.
У похилому віці політик не відмовляв пресі у спілкуванні, повсякчас підкреслюючи, що ні про що не жалкує.
«У мене була серцева недостатність у кінцевій стадії, печінка та нирки відмовили. Лікарі вставили мені у груди насос на батарейках. Я дожив до трансплантації. І відтоді прокидаюсь щоранку з посмішкою на обличчі, вдячний за подарунок ще одного дня, якого зовсім не очікував побачити», — казав Чейні незадовго до смерті.