«Українці в Україні, а ми хохли». Як живе і чому зменшується українська діаспора в Молдові — спеціальний репортаж
Читайте NV у Google
Стела на в'їзді в молдовське село Яблона, на ній написи румунською та українською мовами (Фото: Вадим Петрасюк)
В одному селі живуть молдовани і українці. І говорять вони, відповідно, українською і румунською мовами. А школа і дитсадок при цьому — російськомовні. Це село розташоване на півночі Молдови, в регіоні компактного проживання українців. Вони — друга етнічна група у країні після власне молдован. Журналіст Вадим Петрасюк відвідав «маленьку Україну», про яку на диво мало знають в Україні великій, і підготував репортаж для NV.
Автор — Вадим Петрасюк
Молдова — єдина держава пострадянського табору, де після розпаду СРСР до влади приходили комуністи. Країна з переважно аграрною економікою, незаможним населенням та історично сильним російським впливом на владу та суспільство.
У 1990-х збройний конфлікт між патріотичними та проросійськими силами призвів до появи на правобережній (по р. Дністер) частині Молдови Придністровської Молдавської Республіки (ПМР), офіційно ніким у світі не визнаної, але підтримуваної Росією. На цій території за радянських часів було розквартировано 14-ту загальновійськову армію. У ході розподілу майна СРСР, вона увійшла до складу збройних сил РФ і на її основі створили Оперативну групу російських військ, яку московська пропаганда називає «миротворчим контингентом».
На парламентських виборах у Молдові 2025 року більшість мандатів отримала керівна проєвропейська партія Дія та солідарність (PAS) президента Маї Санду — 50,2% голосів виборців. Високу активність проявила молдовська діаспора, яка голосувала в Євросоюзі. У ЗМІ лунали висловлювання, що саме молдовани Європи забезпечили перемогу прозахідної PAS.
Депопуляція і саморусифікація
Українці живуть у Молдові понад п’ять століть. Найбільше їх на півночі країни, де близько ста сіл та міст мають частку етнічних українців від 30 до 98%. На момент розвалу СРСР у Молдові мешкало близько 600 тис. українців. Однак їхня кількість в останні десятиліття зменшується. За переписом 2004 року українців у Молдові було 290 тис., через 10 років (2014-й) — уже 180 тис., а у 2024 році — 123 тис. (якщо точніше — 123 586), або 5,1% населення країни.
— Якщо динаміка скорочення чисельності збережеться, незабаром українці вже не будуть найбільшою етнічною меншиною — поступляться місцем гагаузам, чия чисельність, навпаки, постійно зростає, — каже голова Національного конгресу українців Молдови (НКУМ) Дмитро Лекарцев.
Чим зумовлена депопуляція? На думку Лекарцева, вона частково відбувається за рахунок природних демографічних процесів (перевищення смертності над народжуваністю), частково — за рахунок зміни самоідентифікації, коли українці починають називати себе росіянами.
— Традиційно на півночі Молдови, де мешкає більшість українців, на виборах перемагали проросійські партії та блоки. Люди в селах говорять українською мовою. Втім, самі називають її «хохляцькою», спотвореною російською, а про себе говорять — «ми хохли, а українці живуть в Україні», — розповідає Дмитро.
Цей ефект називають «саморусифікацією». Українці Молдови перебувають ніби в сірій зоні: ними як нацменшиною не дуже опікується офіційний Кишинів, їх не надто підтримує й материкова Україна (особливо зараз, коли вона зосереджена на відбитті російської агресії), зате в українські села охоче приходять ліві популісти з проросійськими наративами.
— На півночі [Молдови] дуже активна російська пропаганда, яка традиційно фокусується на роздмухуванні міжнаціональної ворожнечі, мовляв, «прийдуть румуни, всіх румунізують». На жаль, це спрацьовує — люди справді бояться насильницької румунізації, — розповідає Роман Руссу, політолог та голова Асоціації української молоді Молдови Злагода.
Проросійським пропагандистам сприяє те, що російська мова у Молдові має статус мови міжнаціонального спілкування. Можливо, таке становище бачилося доцільним у перші пострадянські роки, але є спірним зараз. Наприклад, у дитячих садках змішаних молдовсько-українських сіл виховання дітей відбувається російською мовою, використовуються російськомовні посібники та програми, що їх десятиліттями щедро постачали з Росії.
— Доходило до того, що в методичках для виховательок дитсадків прописувалися типові сценарії дитячих свят: «Сьогодні ми відзначаємо початок війни (або дату героїчної битви тощо), де наші війська розтрощили фашистсько-румунських загарбників…» Хочеться запитати: люди, ви це серйозно?! Але воно працює — діти зомбуються з раннього віку, — обурюється Дмитро Лекарцев.
До слова, у Молдові немає місць компактного проживання етнічних росіян, вони розпорошені країною, але щодо них не спостерігається демографічного провалу. За оцінкою Лекарцева, це також підтверджує думку, що дедалі більше українців ідентифікують себе як росіян.
— Українці в Молдові живуть переважно під впливом російського медіапростору, який нав’язує думку про «войовничий західний світ та миролюбну Росію». Натомість маємо факт загарбницької та неправомірної агресії Росії проти сусідньої України. І якщо сповільниться (або взагалі припиниться) допомога Україні з боку цивілізованого світу, російські окупанти можуть опинитися і в Молдові, і далі в Європі, — вважає Дмитро.
«Аби не було війни»
Нещодавні вибори показали, що усталені тренди змінюються: все менше громадян країни дивляться у бік Москви, все більше — у бік Євросоюзу. Переважно це стосується молодих людей різних етнічних груп, які їздять до країн ЄС і бачать переваги тамтешнього життя. Здебільшого вони голосують за проєвропейську партію PAS.
Але процес ментального розвороту до європейських цінностей в українських громадах не надто стрімкий.
Минулого року НКУМ проводив дослідження: які проблеми більшою мірою турбують українців на місцевому рівні. У відповідях називали бідність (брак добре оплачуваних робочих місць), відсутність належної інфраструктури (вода, каналізація, дороги) тощо.
На думку Дмитра Лекарцева, недопрацьовує в цьому плані передовсім сама проєвропейська влада в Кишиневі, яка, знаючи, що «українська» північ країни є традиційно «червоним» (проросійським) електоральним полем, не надто вкладається в розвиток цього регіону, залишаючи його на поталу політичного супротивника.
— Вважаю, що влада має діяти більш далекоглядно. Якщо ти хочеш мати електоральні яблука, то треба спочатку посадити електоральне дерево й доглядати його. Нехай перший урожай буде невеликим, але щороку яблук ставатиме більше, — образно пояснює Лекарцев.
Подібної думки дотримується Аурел Бодяну — примар (староста, голова — рум.) села Яблона Глодянського району на півночі Молдови, в якому близько 60% мешканців — етнічні українці. Він наводить приклад, коли примарія, яку він очолює, взяла участь в оголошеному урядом конкурсі на цільовий грант на розвиток місцевої інфраструктури (будівництво та реконструкція доріг). Проєкт Яблони відповідав усім умовам і не мав нарікань з боку конкурсної комісії. Перевагу, однак, комісія віддала більш слабким проєктам, що надійшли з регіону, де сильні електоральні позиції партії Маї Санду, скаржиться Бодяну.
— З 34 населених пунктів, які брали участь у конкурсі, лише два проєкти відповідали абсолютно всім вимогам — наш та ще один. Але фінансування дали чотирьом селам, які голосували за нинішню владу, за PAS. Про яку євроінтеграцію говорять ті, хто самі не дотримуються демократичних принципів? Вважаю, до нашого уряду є багато питань, — з прикрістю в голосі каже він.
У Яблоні розмовляю зі шкільною вчителькою Наталією Міщенко. Вона та її чоловік — українці, народились у цьому ж селі. Батьки чоловіка — переселенці з Кіровоградської області. У Наталі двоє синів, старший працює енергетиком. Ми розмовляли про електоральні вподобання її односельців. Ось який вийшов діалог:
— За кожного конкретно односельця не скажу, — говорить Наталя. — Але загалом тенденція така: багато хто голосував проти PAS. Тому що PAS веде до війни — все йде за тим самим сценарієм, що й в Україні. Ось ми вже маємо американських, французьких солдатів (!). Вони вже є у Молдові — заполонили.
— Це точна інформація про солдатів?
— Тік-Ток весь кричить про це, показують.
— Гаразд, припустімо, що в Молдові дійсно з’являється контингент НАТО, ви впевнені, що після цього Росія обов’язково піде на вас війною, як на Україну?
— Хто його знає… Та їм і не треба сюди йти. Скинуть пару ракет — і Молдови не буде.
— Якщо російські солдати таки прийдуть — приєднувати вас до Росії, відновлювати Радянський Союз, як хоче Путін, що робитимете?
— Головне, щоб мир був. Не знаю як, але тільки щоб не було війни. У мене двоє синів, я не хочу, щоб вони воювали, розумієте? Я далека від політики, кажу те, як тут багато хто вважає.
— А в молдовській частині села які політичні симпатії?
— З молдован багато хто теж не хоче до Європи. Бо навіть самі європейці кажуть, що Європа вже не та. Нині там дуже складно. Хоча з нашого села багато дітей поїхали до Європи, вивчилися там, працюють. То їхні батьки за Європу. У людей всяке в голові.
Будинок Олени Ротар на одній із вулиць Яблони видно здалеку. Двоповерховий особняк, в архітектурі якого помітні характерні бессарабські мотиви, виділяється на тлі традиційних сільських хат.
Олена — етнічна молдаванка, що виросла у молдавській половині села, вийшла заміж за українця. Розповідає, що її чоловік — на знак поваги до батьків Олени — вивчив румунську мову, якою до того не розмовляв. А сама Олена, прийшовши до чоловіка в українську родину, опанувала, відповідно, українську мову. Нею вона й говорила зі мною.
Жінка запросила мене в будинок і показала чудову кімнату, де, як у музеї, святково презентовано розкішну колекцію подушок, вишитих у національному молдовському стилі. Ці подушки мати вишивала для ще юної Олени як посаг. На верхівці піраміди — дві нові подушки, які вже сама Олена вишила для своєї невістки на весілля та для онука, щоб його, за традицією, привезли на ній з пологового будинку. Вважається, що розкішніша вишивка, то щасливішою ростиме дитина. Ці колекційні подушки — безцінний сімейний скарб, вони символізують шанування молдовських традицій в українському домі. І сутність села Яблони — спільної комуни молдован та українців.
На моє запитання, як вона голосувала на виборах, Ротар відповідати не стала. Але, подумавши, додала: «Дуже багато хто в нас голосує проти PAS. Але цього разу, здається, таких було менше».
Примар Аурел Бодяну розповів, що селяни часто запитують у нього поради-підказки: за кого голосувати. На це він відповідає із «дипломатією» господарника:
— Я людям кажу так: голосувати треба не за вектор, а за те, щоб було спокійно, і за те, щоб розвиватись тут, удома. Ми повинні мати нормальне життя — не треба нікуди їхати. Звісно, євроінтеграція — це правильно. Європейський Союз — наші друзі, партнери, і ми маємо бути у добрих стосунках. На сьогоднішній день іншого варіанта у нас немає — політичного, економічного, географічного. Люди це розуміють, починають змінюватися і змінюють, зокрема, мовні пріоритети — вчать румунську, англійську.
Втім, не можна сказати, що між українцями й молдованами неперелазний мовний мур. Я став свідком, як троє селян разом робили дерев’яну конструкцію, при цьому двоє говорили українською, а третій — румунською. І їм не потрібні були ані перекладач, ані російська мова у якості «посередника». Але для українця розуміти румунську — це одне, а вільно заговорити нею — зовсім інше.
Придністровський гнійник
Проєвропейські сили у Молдові посилюються, проросійські слабшають. На думку Романа Руссу, агресивною політикою щодо сусідів Москва робить ведмежу послугу, у тому числі, своїм адептам у Молдові. Своїм нападом Росія дала привід Україні не продовжувати контракт із Газпромом на постачання газу для ПМР. Російський газ використовувався як паливо для підконтрольної Придністров'ю Молдавської ДРЕС, частина електроенергії подавалась до правобережної Молдови. Десятиліттями влада в Кишиневі була змушена на це зважати. По-перше, країна не мала в достатній кількості власних генерувальних потужностей, а по-друге, ця схема підтримувалася корупціонерами не лише в ПМР, але і в самій Молдові.
Нині Росія, намагаючись утримати контроль над регіоном, шукає нові шляхи газопостачання ПМР в обхід України, залучає іноземні компанії-прокладки, але налагодити такий механізм не просто, та й газ буде дорожчим.
А в цей час будується нова високовольтна лінія електропередачі з Румунії до Молдови без заходу до Придністров'я.
— Раніше всі лінії, якими постачалася електрика, з України або з Румунії, заходили до нас через Придністров'я. Натомість з появою нової прямої ЛЕП «вимикач» на території Придністров'я перестане бути інструментом тиску на Молдову, — каже Роман Руссу.
Розв’язана Путіним війна змусила Україну посилити безпекові заходи на кордоні з Придністров'ям, де є російський збройний контингент. Пильніший контроль транскордонного сполучення ускладнює контрабанду з України в ПМР, яка також «кришується» придністровськими угрупованнями.
— Вторгненням в Україну Путін «посягнув» на гаманець своїх друзів у ПМР. Вони втратили газ, мають клопіт із контрабандою, і фактично у них не буде інших варіантів, як інтегруватися до Молдови, — каже Роман Руссу.
Чи реальна небезпека Україні та Молдові від угруповання російських військ, що розміщені у Придністров'ї? Більшість експертів сходяться на думці, що відкриття «другого фронту», як і армійського рейду тилами України, очікувати не варто. Озброєння ОГРВ застаріле, логістичні можливості слабкі через відсутність прямого сполучення з Росією, особовий склад набраний переважно з місцевих контрактників і не має бойового досвіду, ротація офіцерських кадрів ускладнена і не проводиться системно. Але як «опорний пункт» гібридної війни ОГРВ може діяти.
— Думаю, справедливо оцінює наша президентка Мая Санду: прямої військової загрози з боку Придністров'я немає, але диверсійно-розвідувальні групи, підтримка прихованих бойовиків, шпигунів на Одещині — все це не виключається, — каже Роман Руссу.
Приховані види ротації ОГРВ — приїзд до Молдови військових під виглядом туристів — практикуються давно. Руссу вважає, що поява диверсійних «консервів» (типу групи Гіркіна на Донбасі свого часу) дуже ймовірна не тільки у Придністров'ї, а й у самій Молдові.
— Багато прихованих груп бойовиків було виявлено. Це молоді люди, які проходили військову підготовку у таборах Сербії, Боснії та Герцеговини. Їх затримання знімали на камеру, показували по телебаченню, — говорить він.
Українське тяжіння
Ситуація навколо української меншини Молдови хоч і сумна, але змінюється на краще. Торік у Кишиневі відкрився Український дім — культурний майданчик, що об'єднує українські громадські організації, яких у Молдові близько п’ятнадцяти, п’ять із них входять до Національного конгресу українців Молдови.
Активісти вимагають більшої уваги уряду до культурно-соціальних потреб етнічної групи, якіснішого викладання української мови у школах.
Багато чого вже зроблено. Зокрема, у Яблоні започатковано фестиваль української пісні.
— Дуже яскравим вийшов фестиваль. Виступали музичні колективи з усієї Молдови, України, Румунії під егідою Союзу українців Румунії. Згадували пісні наших дідусів та бабусь. Є українські пісні, які створювалися саме в Яблоні, вони унікальні, їх досі співають у родинах нашого села. Традиції треба зберігати — люди з цим згодні та підтримують, — розповідає примар Аурел Бодяну.
Громадські організації співпрацюють із примарями українських сіл, організовують поїздки в Україну та Румунію, в якій також багато місць компактного проживання українців.
— У Румунії українська етноменшина за квотним принципом має свого депутата у парламенті. В нас такого немає. Я знаю, що багато українців Молдови, які мають також і румунські паспорти, голосували за того депутата. Це свідчить про те, що наші українці прагнуть кращої реалізації своїх прав та свобод. Бо що ми маємо зараз? Приходять на вибори незрозумілі кандидати, кажуть: Кишинів — погано, Київ — погано, Бухарест — погано, голосуйте за нас, ми вас врятуємо. Але чи потрібні нам такі «рятувальники», за якими жодної конкретики, а лише обіцянки? — зауважує Дмитро Лекарцев.
У молдовсько-українському селі Яблона школа російськомовна. Сьогодні це схоже на парадокс. Учнів лише 34, ймовірно, школа невдовзі закриється, і дітей переведуть до сусіднього села, де викладання ведеться румунською.
— Якщо чесно, російська мова у нас поступово втрачається, як і українська. Все йде до того, що треба знати румунську. Ось мій син вступив до університету в Кишиневі, але не втримався, бо погано знає мову. Розуміє її, але відповісти може лише російською чи українською, а в університеті таке не проходить, — каже вчителька Наталія Міщенко.
Повномасштабний напад РФ на Україну спричинив потоки біженців, з яких багато осіли у Молдові і готові пов’язати з нею свою подальшу долю. Близько 2000 осіб уже отримали молдавські паспорти, ще близько 7000 проходять процедуру оформлення громадянства. Багато людей приїхали з суміжної Одеської області України, але є і переселенці з розорених війною східних українських регіонів.
Я зустрівся з Юрієм та Людмилою, які приїхали з Харківщини. З ними дорослі діти — син Василь і заміжня дочка Олена. Вони були фермерами в Україні — займалися відгодівлею худоби. Тепер упили будинок у молдовському селі та мають намір продовжувати цей свій бізнес.
За етнічним походженням Людмила та Юрій молдавани. Близько сорока років вони перебралися в Україну, де бачили для себе більше можливостей. І ось — повернулися. Згадують румунську мову і в сімейному побуті намагаються більше говорити нею, щоб практикувалися їхні діти, які володіють лише українською та російською.
— Ми щороку їздили до Молдови, на могили батьків у поминальні дні, але я й гадки не мав, що повернуся сюди назавжди, — зізнається Юрій.
— А якщо кінець війні? Поїдете назад на Харківщину?
— Ой, давайте не загадувати! Дочекаємось кінця цього кошмару… Може, і не повернемося. Бачити руїни господарства, що сорок років будував своїми руками… Не знаю, чи це зможу витримати. Краще на новому місці. Точніше, на старому новому місці. Люди ходять по колу, — каже чоловік.